Від турне президента регіонами до "невдахи року": Аналізуємо українську політику-2020

Липень – серпень

Якщо перша половина року пройшла під знаком кадрових міні-революцій і спроб протидіяти COVID-19, то протягом наступних шести місяців політики і влада були сконцентровані на місцевих виборах та отриманні бонусів за перемогу на них.

"Кадрова" частина роботи Верховної Ради завершилася 3 липня, коли парламент майже рекордними для цього року 286 голосами звільнив голову Нацбанку Якова Смолія, який подав заяву через політичний тиск. Мінімально необхідні 226 голосів було віддано за відставку з Антимонопольного комітету Юрія Терентьєва. 16 липня до НБУ відправили керувати Кирила Шевченка (за це рішення знайшлася навіть конституційна більшість – 332 голоси), а Світлану Піщанську 255 голосами депутати призначили керувати антимонопольниками. Тоді ж 250 голосів знайшлося за призначення Олега Уруського віце-прем'єром – міністром з питань стратегічних галузей промисловості. Підбиваючи підсумки "коронавірусної" сесії, спікер Разумков назвав результати цих голосувань доказом того, що "монобільшість, попри заяви опонентів, є і продовжує працювати".

В останні дні роботи перед літньою перервою депутати призначили місцеві вибори в Україні на 25 жовтня і ухвалили низку необхідних для завершення адміністративної реформи законів. Так, 238 депутатів проголосували за постанову про суттєве скорочення кількості районів.

Перед літніми канікулами головною темою для розмов на політичних кухнях стали чергові соціологічні дослідження і зафіксований у них подальший рух рейтингів влади донизу. Зниження рівня народної любові до Зеленського і "слуг" на тлі повільного, але неухильного зростання підтримки двох антагоністичних сил – "Євросолідарності" та "Оппоплатформи" – стало сигналом про поступове повернення України до традиційної парадигми ідеологічного протистояння.

Фото: Слуга народу / Facebook

Нічого хорошого для "слуг" не обіцяли продемонстровані суспільству дані і в частині виборів очільника столиці. За рік існування Зе-команда не спромоглася запропонувати київській громаді ані альтернативну програму розвитку міста, ані фігуру, здатну поборотися з Кличком за посаду мера. Звучали прізвища людей, низький авторитет яких серед киян не залишав ілюзій щодо несподіванок на жовтневих виборах. Зрештою праймеріз за право балотуватися у мери Києва під брендом "Слуга народу" виграла депутатка з Рави Руської Ірина Верещук, постійна учасниця ефірів телеканалів з "пулу Медведчука". Забігаючи наперед, її п'яте місце на мерських виборах припинило розмови про можливе розділення влади в столиці і призначення Верещук главою Київської держадміністрації.

Від виборчих перипетій владу відволік "луцький терорист", який 21 липня захопив повний автобус заручників. Виявилося, що людина, яка змусила президента України в ефірі згадати культовий для вегетаріанців документальний фільм 15-річної давнини, - насправді психічно нездорова. Але й цю тему намагалися використати з політичною метою. Майже одночасно прокотилася хвиля квазітерористичних актів: щось вибухало в районі київського метро "Шулявська", вибуховий пристрій знаходили біля метро "Мінська", надходили дзвінки про "мінування" Центрального залізничного вокзалу і великого торговельно-розважального центру. На щастя, в подальшому ситуація в країні повернулася у більш мирне русло. А збіг цих тривожних подій так і залишився непоясненим.

Однак подих місцевих виборів ставав все відчутнішим. Президент Зеленський вирушив у великий літній тур всіма областями країни, неприховано агітуючи під зеленими прапорами за свою партію. Спираючись на фото і відео поїздок, аналітики дійшли висновку, що гарант використовує службове становище для прихованої політичної агітації за партію "Слуга народу". Як, власне, робили майже всі його попередники. 

Тим часом самі "слуги" заходилися творити ґрунт для майбутніх коаліцій у місцевих радах. На прикладі Київської обласної ради Depo.ua тоді прогнозував, що  у штабі "слуг" остаточно вирішили інкорпорувати до президентської партії старі регіональні еліти, забезпечивши собі більшість в майбутніх радах. Такий шлях міг би принести результат, та у перспективі президент і його партійці візьмуть на себе весь негатив від рішень подібних коаліцій.

Наприкінці липня на посту очільника українського представництва у Тристоронній контактній групі в Мінську Леоніда Кучму змінив Леонід Кравчук. Були побоювання, що він стане таким собі "Сівохо-2". Тим більше що з вуст першого президента тут же почали лунати дивні заяви. Але в цілому великої "зради" не сталося: слова Кравчука були врівноважені відсутністю відповідних дій. Значно більш балакучим виявився інший новоспечений член мінської групи Вітольд Фокін. Він запропонував провести прямі переговори з бойовиками і надати особливий статус не окупованим територіям, а всьому Донбасу, Через довгого язика, яким експрем’єр підставляв уже самого Зеленського під вогонь критики патріотичних партій, Фокіна погнали з Мінської групи. Ця ситуація нагадала, що у влади нема жодної стратегії деокупації Донбасу. А є лише імітація і піар заради голосів на виборах. З таким багажем країна й увійшла в політичну осінь.

Вересень – жовтень

Новий політичний сезон відкрився парадом передвиборчих з’їдів партій. Форум панівної політсили запам’ятався своєрідною "Зе-брєжнєвщиною": надто вже "слуги" хвалили президента і демонстрували, що все в країні йде в правильному напрямку. А з’їзд "УДАРу" показав, що Віталій Кличко тепер претендує на роль "головного патріота" (принаймні в столиці), і автора всіх реформ, які вдалися в державі.

Парламентський рік стартував із чергового скандалу, повязаного з Гео Леросом. Вийшовши 1 вересня на трибуну Ради, нардеп від монобільшості і колишній радник Зеленського розкритикував політику глави держави і корупційні, за словами промовця, дії його найближчого оточення. Відео виступу розійшлося соцмережами. Сміливість маловідомого раніше Лероса пов’язували з інтересами певних ексчиновників: ЗМІ писали про його можливі зв’язки з колишнім главою ОП Богданом. Слова про Зеленського як про "порожнє місце в історії" не минулися депутату: якраз після цих подій його і вигнали з фракції "слуг". А глава держави назвав Лероса "хабарником і зрадником країни".

Ця серія скандалу як раптово почалася, так зненацька й стихла. Продовження було вже у жовтні, коли Лерос оприлюднив нову порцію записів розмов начебто осіб, близьких до  верхівки державної влади. Там йшлося про те, що наближений до Банкової нардеп від "Слуги" Микола Тищенко і названий Леросом "смотрящим за Києвом" колишній депутат Київради від Блоку Черновецького Денис Комарницький нібито спілкуються щодо питань, які межують з криміналом. Як ці, так і попередні викриття Лероса не отримали належної правової оцінки. Якщо не вважати такою спалення автівки викривача.

Решта "слуг" були заклопотані несправедливим, з точки зору частини членів цієї фракції, продажем партійних квот кандидатам на місцевих виборах. Тихе невдоволення обділених при розділі пирога зникло в надрах соцмереж. Єдиним сміливцем виявився нардеп-"слуга" Галушко, який заявив про вихід із партії через начебто продаж місць у списках. Загалом ця ситуація ще до завершення виборів яскраво висвітлила проблему: новий Виборчий кодекс із відкритими списками не є ефективним захистом від фальсифікацій вже на рівні формування списків кандидатів у депутати.

Топскандалом виборчого місяця жовтня стала ініціатива Зеленського провести одночасно з голосуванням на місцевих виборах 25 жовтня опитування виборців на виході з дільниць. Як ми вже знаємо, з цієї ідеї вийшов пшик і ганьба для організаторів. А саму її суть різко критикували і політики, і експерти, і представники міжнародних спостерігачів. Супроводжувалися вибори й іншими колізіями, причини виникнення і можливості подолання яких Depo.ua аналізував з фахівцями.

Фото: УНІАН

Зрештою, голосування відбулося. Головними його тріумфаторами стали мери найбільших міст країни, які в переважній більшості вкотре упевнено перемогли всіх конкурентів. Президентській же партії вибори-2020 принесли фактичний програш. Так, "слуги" отримали представництво у більшості місцевих рад по всій країні, але виявилися далекими від своїх же результатів зразка 2019 року. Подекуди під брендом "слуг" ішли відверто технічні персонажі – партія, схоже, зіграла у піддавки з більш структурованими партнерами. Відтак частина колишніх виборців "зелених" перетекла до ОПЗЖ, партії Шарія на сході країни і різноманітних місцевих проєктів. У більш широкому контексті результат місцевих виборів засвідчив початок змін у співвідношенні сил на загальнонаціональному рівні. Не виключено, почалися події, здатні призвести до дострокової зміни персоналій на печерських пагорбах. Depo.ua детально аналізував підсумки виборів та їхні можливі наслідки для країни.

До речі, 25 жовтня сталася ще одна, локальна, політична драма: Олег Ляшко програв маловідомому конкуренту довибори до парламенту по 208-му округу. Підтримка Юлії Тимошенко і олігарх за плечима не допомогли…

Листопад – грудень

Коли "слуги" заходилися вибудовувати коаліції в місцевих радах, щоб виправити невтішну загалом для себе картину, по їхніх тилах було завдано потужного удару з боку закритої корпорації людей у суддівських мантіях. 27 жовтня Конституційний суд України виніс вердикт, який міг зруйнувати засади боротьби з корупцією в Україні. Стосується він скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування та низки інших засадничих речей.

Перед тим, до речі, Конституційний суд, за поданням 50 народних депутатів, визнав неконституційними положення закону "Про Національне антикорупційне бюро України" і указ президента Порошенка про призначення Артема Ситника директором НАБУ. Відтак із середини грудня Ситник не має права обіймати цю посаду. Але він і досі в цьому кріслі.

Фото: Прес-служба КСУ

Реагуючи на рішення КСУ, президент тут же вніс законопроєкт, яким пропонував розігнати Конституційний суд. Але незаконне гарячування гаранта не схвалили як в Україні, так і в міжнародних інституціях на кшталт Венеційської комісії. Тож конфлікт, що почався зі скандального вердикту Конституційного суду щодо е-декларування, перейшов у стадію холодної війни. Парламент ухвалив закон, яким повернув скасоване судом електронне декларування і поновив права Нацагенції із запобігання корупції. Щоправда, кару за погану пам'ять декларантів зробили дуже м’якою. Погодитися з цим і вступити в протиріччя з міжнародними партнерами України чи повернути в’язницю за недостовірне декларування – буде одним з важливих питань порядку денного для української влади у перші місяці нового року.

Так само відкритим залишилося питання, в якій якості та якому складі функціонуватиме сам Конституційний суд, який фактично кинув виклик суспільству. Рішення президента відсторонити голову Конституційного Суду Олександра Тупицького своїм указом виходить за межі права і повноважень глави держави. Тож це не крапка у цьому питанні, а швидше клякса.

Тінь на президентську команду кинули підозри в нецільовій розтраті створеного у квітні цього року для боротьби з коронавірусом фонду державного бюджету, куди зібрали майже 66 млрд грн. Левову частку цих коштів, замість забезпечити лікарні всім необхідним і компенсувати економічні втрати через карантин, пішли на ремонти доріг. Це очевидна тема для критики влади і одночасно найбільше вузьке місце в її діяльності.

Останні тижні року принесли сумбур новин, більшість із яких ще на слуху. Згадаємо їх тезово:

- рішення уряду про запровадження "карантину вихідного дня", ухвалене після місцевих виборів, було розкритиковане самим ж "слугами" і невдовзі скасоване. Натомість запроваджено повний карантин, термін початку якого кілька разів зсувався в часі, що породило сумнів у серйозності намірів влади;

- протести ФОПів у центрі столиці: поки достеменно незрозуміло, криється за ними інтерес когось із великих гравців у політику, чи винятково невдоволення ставленням влади до малого бізнесу;

- 15 грудня 289 голосами парламентаріїв ухвалено державний бюджет України на 2021 рік. Жодного голосу не дали ОПЗЖ, "Європейська солідарність" і "Голос". А от "зелена" монобільшість – такого давно не було – підтримала урядове дітище аж 225 голосами. "За" проголосувала "Батьківщина" і т.зв. "група Коломойського" в різних фракціях парламенту;

- того ж тижня монобільшість провалила призначення віцепрем’єром з енергетики Юрія Вітренка, якого пов’язують з інтересами Ігоря Коломойського. Кабмін тут же призначив Вітренка в.о., чим посилив підозри в заангажованості та викликав роздратування навіть "своїх" депутатів відвертим нехтуванням їхньою волею.

У контексті всіх згаданих у обох частинах цього тексту подій, процесів і тенденцій логічним фіналом 2020 року можна вважати появу даних від соціологів, які свідчать, що на думку все більшої кількості українців, країна йде "не туди", а рейтинги президента все більше і більше падають. Depo.ua дослідив, що стало поворотною точкою, де команда "слуг" звернула в неправильному напрямку, і коли українці починали розуміти, що півтора роки тому обдурилися.

Зниження рейтингів "слуг" навряд чи зупиниться. Адже нікуди не зникли проблеми з ковідом і корупційні скандали з використанням грошей із "коронавірусного" фонду. І все ж спрогнозуємо, що точками неповернення і початком справді масового невдоволення громадян владою можуть стати дві речі. По-перше, надходження платіжок за енергоносії за січень-2021 з новими підвищеними тарифами. До того часу може запалати і в цілком іншому напрямку: в разі оприлюднення анонсованого опозицією розслідування групи Billingcat щодо обставин провалу операції із захоплення "вагнерівців" у Білорусі… Тож рік, який щойно почався, нудним точно не буде.

Та й стартував він, як і 2020-ий, зі своєрідного новорічного вітання президента, який знов не запропонував ніякого бачення майбутнього країни – лише загальні слова й намагання "вибити" з глядача потрібну емоцію співпереживання…

Читайте також першу частину цієї антології: Від Омана і Богдана до карантину, землі та "антиколомойського" закону