Українці толерують ухилянтів: Хто винен і що з цим робити

Наведені цифри із соцопитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України 1-15 березня 2024 року. У регіональному розрізі найбільше лояльних до ухилянтів на півдні країни, понад 70%. Але в усіх регіонах ця цифра або перевищує 50%, або біля того. Хто ж винен у тому, що українці виправдовують тих, хто переховувається від виконання військового обов’язку? Перелік доволі широкий.

Чому новина про лояльність до ухилянтів не вражає

Інститут соціальної психології та політичної психології, судячи із його сайту, проводить соцопитування нечасто. Але вони досить масштабні. Останнє до нинішнього було у травні минулого року, стосувалося стану суспільної свідомості під час повномасштабного російського вторгнення. Про мобілізацію там немає, бо ця тема рік тому не була такою актуальною, але є зріз громадської думки стосовно інших складних проблем. Приміром щодо компромісних варіантів миру.

У 2023 р. із тим, що перемогою України правомірно буде вважати виведення окупаційних військ за межі територій, захоплених з 24 лютого 2022 року, а повернення Криму і частини Донбасу слід домагатися шляхом подальших переговорів, готові були погодитися 30,4% респондентів, а майже 42% не погоджувалися. Нині ж, констатують автори опитування, розподіл відповідей змінився майже дзеркально: згодні з таким розумінням перемоги 39,4% опитаних, не згодні – 26,2%. Ще важливі цифри для порівняння: нині 70% респондентів погоджуються з тим, що влада наживається на війні і все глибше грузне в корупції, а рік тому таку думку поділяли лише 43% опитаних. І, зрештою: кожен третій серед опитаних (33,8%) сьогодні погоджується з тим, що події в Україні розвиваються у правильному напрямку, а рік тому таких було 50,8%.

Тобто всі рознесли новину про лояльність понад половини українців до ухилянтів, але ці цифри тьмяніють на тлі зростання песимістичних настроїв у суспільстві. Звісно, невдоволені опитуванням можуть шукати зраду в тому, що воно з’явилося зараз, коли ворожа пропаганда розбурхує антимобілізаційні настрої в Україні. Що дослідження проводилося не розкрученими соціологічними компаніями, а науковою установою. Та й загалом запитання і відповіді на інші пункти опитувальника можуть здаватися підозрілими. Але такий підхід шкідливий. Адже, по-перше, значного переважання лояльних до ухилянтів над тими, кому за них соромно, немає, то ж в разі зміни політики щодо мобілізації цифри можуть хитнутися в інший бік. По-друге, замість навішування ярликів ефективніше з’ясувати причини такого стану речей та хоча б спробувати зменшити песимістичні настрої. Інакше мобілізація опиниться під загрозою зриву.

Так хто ж винен? Дзеркало підкаже

Втома. Два роки війни, щоденні тривоги, постійний стрес, зниження рівня життя переважної кількості населення… Очікувано, що такі негативні процеси штовхатимуть українців до виходу зі стану високої психологічної мобілізованості. Але, як свого часу підмітили експерти, втома українців від війни це радше бажання сховатися за фразою "не виводьте мене з нинішньої зони комфорту". Велика частина співгромадян знайшла якийсь свій баланс у житті та найбільше боїться, що її з цього стану можуть вивести. Посилення мобілізації як раз і виводить людей із зони комфорту. То ж навіть дивно, що лояльність до ухилянтів виказали трохи більше 50 відсотків респондентів.

Наступний винуватець – невиліковний інфантилізм українського суспільства. Мрійливість про те, що хтось принесе мир – чи то погляд у вічі путіна, чи то український воїн, який переможе москалів, поки інші відсиджуватимуться вдома – робить кепську справу. В іншому опитуванні, цього разу від КМІС, знаходимо підтвердження інфантильності значної кількості українців: 35% вірять в астрологію, 25% – в екстрасенсорні здібності, 15% – у тарологію. Тут, як кажуть, без коментарів.

Йдемо далі – специфічне тлумачення українцями справедливості. Ще коли тривала АТО раз-по-раз від різних спікерів лунало "нехай сини президента і депутатів воюють". І це діяло на мізки населення. Потім активно розкручувалася тема "заробітку на крові". І нинішня влада мала передбачити, що і супроти неї будуть застосовувати ту саму технологію, яку застосовували проти попередників. Але, схоже, не передбачила. Інакше б швидко реагувала на негативні тенденції, які намітилися ще минулого року. Depо.ua аналізував деякі з них. Перша: країни наче стало дві – воююча і безтурботно розслаблена, де одних мобілізують, а інші купляють "бронь". Десятки повідомлень про порушників комендантської години, окремих із них навіть показували, але переважно все закінчувалося для них переляком. Про гучні весілля "еліти" та її ж викличне життя годі й казати. Простіше кажучи, суспільство хотіло побачити жорстке покарання порушників, проте нічого такого не сталося.

Друга тенденція: коли стало відомо про обов’язкове відкриття чиновниками своїх декларацій, влада не спрацювала на випередження, через це сталося те, чому можна було запобігти: особи з підозрілими майном і грошима, набутими за час війни, не понесли покарання. Принаймні, швидкого, як очікувалося суспільством після гучних скандалів. Як, приміром, із закупками в Міноборони. Звідси маємо актуалізацію в суспільній свідомості теми корупції. Це те, що зараз дуже негативно впливає на настрої громади. І що значно полегшує антимобілізаційну роботу кремлівській пропаганді.

Отже, потроху добралися до влади. По-перше, вона не тримала руку на пульсі суспільства і тому проґавила момент, коли добровольці закінчилися і стали переважати ухилянтські настрої. По-друге, сама наче підігрувала цим настроям. Тут можна згадати історію зі звільненням воєнкомів, яких, вочевидь, ефективніші кадри не змінили. Звідси й регулярні скандали з ТЦК. Тобто довіра до цієї інституції знижувалася і продовжує знижуватися. Чому не робилося навпаки, щоб довіра зростала, питання без відповіді.

Ну і найбільш знаковою є епопея з ухваленням змін до закону про мобілізацію. Ще рік тому існувала ілюзія, що посилення мобілізації непотрібне, що наш контрнаступ стане переможним і наявними силами. До прикладу: у травні 2023 року Верховна Рада 304 голосами ухвалила дуже непопулярний в народі законопроект про зменшення мобілізаційного віку з 27 до 25 років і тільки вчора президент його підписав. Чому посилення мобілізації стало актуальним саме зараз? Тому що цьому питанню не приділяли належної уваги протягом останнього року чи навіть більше. Здавалося, якось воно буде, що бажаючих віддати обов’язок Батьківщині не меншатиме. Але так не сталося.  

Depo.ua висвітлював перебіг серіалу з ухваленням мобілізаційних змін, який чим далі, тим більше заслуговує назву "Як ухвалити непопулярний закон і при цьому залишитися з рейтингами". Непотрібно мобілізувати півмільйона, знайдемо внутрішні резерви. Із законопроекту слід прибрати всі антиконституційні норми. Чоловіки, які втекли за кордон, не зможуть отримати український паспорт після закінчення дії наявного в них. І тут же: ні, цього не буде бо незаконно. Є ідея ввести бронювання за гроші. Ні, цю ідею відхиляємо, бо це буде "війна для бідних". Перелік озвученого різними спікерами від влади під час роботи над сумнозвісним законопроектом можна продовжувати, адже ледь не щодня від членів профільного комітету та просто бажаючих вставити свої п’ять копійок звучать заяви, які дуже дратують громадськість. Розколюють суспільство.

Отже, маленький, але неприємний для всіх висновок. Таке ставлення суспільства до мобілізації лишає тільки два варіанти: або проводити її жорстко, або підписувати поганий мир. Другий варіант катастрофічний для всіх українців, і для тих, хто його підтримав у згаданому опитуванні, а перший спричинить різке падіння рейтингів влади та зменшення оптимізму в суспільстві. Влада сидить на шпагаті між цими двома поганими сценаріями. Якщо з парламенту доносяться заяви, що в кращому разі новели до мобілізації почнуть ухвалювати лише в середині квітня, значить, сидіння в шпагаті для когось – зручна поза.