"Пастка для дурнів": Які біди викрила епопея із законом про мобілізацію

Чому українці не вірять у позитивний хід подій, але рейтинг Зеленського не падає

Днями Центр Разумкова оприлюднив дані свіжого опитування, згідно з якими рівень довіри до президента становить 69%, але при цьому зростає частка тих, хто вважає, що розвиток подій в країні йде у неправильному напрямку. Таких 38% проти 41% оптимістів. Ще 21% з оцінками не визначився. Тенденція до зниження оптимізму у суспільстві триває і вона цілком об’єктивно пояснюється: хороших новин останніми місяцями все менше, натомість погані валяться на голови українців щодня. При цьому високий рівень довіри до Володимира Зеленського на фоні означеної тенденції, мабуть, приверне увагу соціальних психологів, адже зазвичай зниження рівня оптимізму у суспільстві прямо корелюється зі зростанням недовіри до влади в цілому та першої особи держави. Тут такого немає. Чому?

Відповідь на це питання – у кількох площинах. Перша – в самому опитуванні серед політиків, посадовців, громадських діячів, рівень довіри до яких вимірювався, відсутнє прізвище від учора екс-головкома ЗСУ Валерія Залужного. Для всіх зрозуміло, що рейтинг усіх інших фігурантів списку неспівмірний із рейтингом Зеленського. Друга площина: люди остерігаються різкого погіршення ситуації внаслідок серйозних внутрішніх політичних катаклізмів. Звідси і виявлена у попередніх опитуваннях відсутність підтримки виборів до кінця війни. Після чого і їх, і розмови про них вирішили поставити на паузу. То ж тут радше можна казати не про високу оцінку дій, а про страх перед завтра, якщо зникне фігура, з якою асоціюється так багато.

Третя площина: "феномен Зеленського", який уміє подобатися. І до війни його особистий рейтинг був значно вищим за рейтинг інших діячів і цілих державних інститутів. Візьмемо приклад із законопроектом про зміни до мобілізації. Глава держави казав, що мобілізація має бути справедливою (у нас у поняття "справедливість" люди вкладають часто протилежні смисли), що він не підпише закон, де буде мобілізація жінок, що скептично ставиться до потреби у півмільйонній чисельності потенційних рекрутів. Звісно, це подобається народу. Тут звертає на себе увагу список інших осіб, хто має позитивну динаміку у рейтингу: Віталій Кім, Сергій Притула, Дмитро Кулеба, Михайло Подоляк, Василь Малюк, Рустем Умєров, Ігор Клименко. Ці особи не були помічені у продукуванні неприємних для українців новин. А якщо такі й траплялися, то стосувалися не нас, а, наприклад, закидів на адресу партнерів, котрі повільно нам допомагають. Навіть міністр оборони Умєров зумів зберегти позитивну динаміку в рейтингу, хоча встиг зробити дратівливі для значної частини населення заяви щодо мобілізації.

Отже, напрошується висновок, що українці просто не хочуть чути поганих новин. Це підтверджує і опитування "разумковців": у лютому-березні 2023 р. частка громадян, які вважали напрямок правильним, досягала 61%. Нагадаємо: 2022-й рік завершився низкою гучних перемог української зброї і саме навесні 2023-го владними спікерами активно розкручувалася тема контрнаступу.  

Четверта площина: серед осіб із позитивною рейтинговою динамікою всі, крім Притули, посадовці з команди президента або призначені за його згоди. Тобто опитані громадяни не асоціюють погіршення ситуації з президентською командою. Це було б добре для Банкової, якби не кілька "але": Андрій Єрмак, Мар’яна Безугла, Давид Арахамія, Руслан Стефанчук, Денис Шмигаль, Ірина Верещук, Данило Гетманцев, чий рейтинг у мінусі, також люди з команди президента. Якесь роздвоєння масової свідомості? Якщо з цього переліку прибрати Єрмака, вплив котрого демонізували ще до початку масштабного вторгнення і ще більше демонізували під час війни, та Арестовича (ще два роки тому він мав космічні рейтинги, бо навіював українцям міф про швидку перемогу), всі інші кожен по-своєму дратують населення.

Окремо серед "мінусових" стоять Віталій Кличко, Петро Порошенко та Юлія Тимошенко – ті, кого можна віднести до опозиційного табору. Це не тільки результат роботи проти них провладного агітпропу, а й їхній доробок. Старі методи в політиці вже не працюють. Знову згадаємо зміни до мобілізації. "Євросолідарність" і "Батьківщина" не підтримували ні перший, ні другий варіанти законопроекту, про свої претензії до нього вони заявляли публічно: певні законодавчі новели антиконституційні, їх потрібно прибрати. Здавалося б, рівень довіри мав би після цього зрости, проте такого не сталося. Очевидно, потрібна зміна облич, спікерів і смислів.

В якості висновку проведемо паралелі між нинішніми подіями та подіями, описаними в художній літературі. Для цього пасує роман американського письменника Джозефа Геллера "Пастка-22" або "Пастка для дурнів". Його головний герой – військовий пілот Джон Йосар’ян ненавидить війну і, щоб не брати в ній участь, імітує психічний розлад. Так він прагне потрапити під дію статутного правила №22, яким забороняються польоти божевільним льотчикам. Але в нього нічого не виходить, адже стає зрозумілим, що він діє з раціональних мотивів, їх у душевно хворих немає. Викритого льотчика ставлять перед вибором – піти під трибунал чи визнати дії військового командування правильними. Він обирає третій шлях – дезертирство до нейтральної країни.

Імітація народом і владою. З чого складається матриця поразки

Здається, в "пастці-22" опинився президент, який каже про справедливість при мобілізації, розуміючи, що справедливості, яку б визнали всі, не існує. Також до неї потрапили автори законопроекту, які все одно залишили в ньому антиконституційні норми, бо без обмежень для ухилянтів та розширення ресурсу для рекрутингу мобілізація провалиться. А ще – народні депутати, які розуміють, що без порушення прав людини поставити на службу сотні тисяч бійців не вийде, проте вони не хочуть втратити залишки рейтингів, то ж розповідають про антинародні зміни до мобілізації. Абсурдна ситуація, адже всі розуміють, що поповнювати лави захисників конче необхідно. Про наші проблеми з людьми на фронті відкрито пише зарубіжна преса, а наші недруги казатимуть, що нема сенсу допомагати країні, громадяни якої відмовляються за неї воювати. Але ніхто не хоче бути в очах суспільства кінцевою ланкою у ланцюгу непопулярного рішення. Тому відповідальність перекидають у трикутнику: Офіс президента – Кабмін – Верховна Рада. І це настільки ж помітно, наскільки спроба літературного льотчика "закосити під дурника".

У "пастці для дурнів" і громадяни. Поява та широке обговорення законопроектів про зміни до мобілізації викрили відразу кілька серйозних проблем суспільства, з яких складається матриця поразки. І щоб вона не склалася, слід правильно розставляти пріоритети. І владі, і громадянам. Отже, перша з проблем – різночитання щодо того, якою має бути справедлива мобілізація. Жителі сіл і містечок переважно найбільше потрапляють під "жнива" ТЦК, тому справедливість вони бачать в тому, аби жителів великих міст, особливо Києва, мобілізували з такою ж хвацькістю, як селян. Зараз багато обговорюють події в Космачі на Івано-франківщині, але у тамтешніх жінок, які організували самооборону від воєнкомів, вистачає прихильників по всій країні. Не виключено, дійде і до локальних бійок, і до підпалів будівель ТЦК. І сварок у родинах та серед друзів, коли когось мобілізують, а хтось матиме бронь. 

Наступне різночитання: служити мають "криві і горбаті" цивільні, чи військові та міліцейські пенсіонери, депутати, діючі поліціянти, чиновники, бізнесмени, липові інваліди. Тобто, зрівняльна справедливість – якщо всі, то всі. Слід розуміти, що у такого виду справедливості дуже міцні корені і її порушення (на думку громади) здатне призвести вже не до локальних протестів, а до серйозніших подій. Навіть якщо виступи не будуть масовими, все одно ними скористається ворожа пропаганда. Але чому владі, яка страх як не хоче шкодити своїм рейтингам непопулярними змінами до правил мобілізації, довелося йти на такий крок? Бо у суспільстві укорінилося "віримо в ЗСУ, але нехай там служать інші", а ми будемо економічним фронтом, музичним, спортивним і так далі.

Друга проблема – про неї йшлося в першому розділі - наше суспільство не хоче чути поганих звісток, тому машина державної пропаганди намагалася такі новини давати дозовано і з правильними акцентами. Результатом цього стало несприйняття значною кількістю співгромадян навіть думки про необхідність посилення мобілізації. Тепер треба казати гірку правду, але ніхто не хоче ризикувати рейтингами. Навіть цікаво, кого з владних спікерів кинуть на інформаційну амбразуру...

Третя проблема – суспільство проти масштабної і жорсткої мобілізації, звідси й популярність масованої кампанії про порушення прав людини, в яку включилися нардепи, експерти, адвокати. Але це самообман – всі, як герой "Пастки-22", не зможуть втекти до інших країн, якщо ворог посилить свій наступ, а наші знесилені оборонці почнуть відступати. Можна скільки завгодно казати, що загальна мобілізація порушує права людини, що вона завдасть дуже сильного удару по економіці і по бізнесу, який лишається робочих рук, але розмови жодним чином не покращать ситуацію на фронті. Покращити її може тільки паритет у живій силі і техніці та вміле командування.