Турне Сі Цзіньпіна в Європу: Який приз Китай захоче за участь у саміті миру

Париж, Будапешт, Белград. Чому Сі обрав такий геополітичний маршрут

Між Францією та Китаєм давно існують особливі відносини, які обидві сторони використовують для геополітичних ігор. На початку квітня минулого року президент Франції Еммануель Макрон перебував у Піднебесній з кількаденним візитом, під час якого, за даними ЗМІ, китайський керманич схиляв гостя до союзництва проти гегемонії США. І сам цей візит, і подальші висловлювання Макрона щодо "стратегічної автономії" Європи через американсько-китайську конфронтацію навколо Тайваню, викликали значне обурення у Штатах. Дональд Трамп навіть зауважив, що французький гість цілував Сі в дупу. Depo.ua аналізував наслідки вояжу Макрона до КНР, акцентувавши на тому, що вимальовується вісь Пекін-Москва-Париж-Будапешт. За рік потому ця вісь так і не набула якихось конкретних обрисів, більше того Макрон дуже радикалізувся у своїх заявах щодо російської агресії проти України, але нинішнє турне все ж підтверджує: Китай має в Європі союзників, до думки яких готовий прислухатися. Інша справа, що у лідерів цих держав різний погляд на сценарії закінчення війни росії проти України.

Позиція угорської влади, яка адвокатує кремль, всім відома. Вона українців не влаштовує за всіма параметрами. Однак так само добре відомий шантажистський стиль політики Орбана, суть якого хоч і цинічна, але дає можливість угорському прем’єру демонструвати власну суб’єктність. Торгуючись, паразитуючи, але йдучи на поступки, коли отримує те, заради чого влаштовував шантаж. Орбан дружить з Дональдом Трампом, президентство якого нічого доброго Китаю не принесе. Проте станом на тепер угорський уряд вигідний Пекіну для просування своїх геополітичних інтересів в ЄС, зокрема порятунку путіна шляхом толерування гібридних мирних прожектів. Чому в трикутнику вояжу товариша Сі опинився Белград, також зрозуміло: Сербія не лише форпост російських інтересів в Європі, а й провідник ідеї прямої участі КНР спільно із США у встановленні перемир’я в Україні, яке, за словами сербського президента Александра Вучича, "означатиме величезне полегшення для світу".

Сі пообіцяв Макрону не продавати зброю путіну. Чи варто у це вірити

До подій у Будапешті повернемося згодом, а нині згадаємо про головне під час відвідин Сі Цзіньпінем Франції. Отже, китайський кормчий пообіцяв французькому утриматися від продажу зброї росії і суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення. Чи виконає обіцянку? Сподівання на це є, адже Сі зацікавлений у тому, щоб, по-перше, проти китайських компаній не застосовувалися санкції за допомогу росії (а вони вже є, поки американські), по-друге, піддобрити Європу (для початку Францію) на випадок, якщо за океаном виборці довірять кермо Трампу і сварка Вашингтона з Пекіном стане неминучою, по-третє – уникнути торговельної війни з Євросоюзом.

Другий важливий аспект: на спільному брифінгу з главою КНР Макрон сказав, що у Франції немає прагнень воювати з народом росії та змінювати режим у Москві. Він уточнив: необхідно забезпечити безпеку в Україні, адже без цього не може бути безпеки для Європи. Чим пояснив своєму китайському другу "рішучість підтримувати Україну так довго і так багато, як це необхідно". У цьому контексті варто згадати про присутність французького посла на інавгурації путіна. Що виглядало більш ніж дивним після заяви Макрона про можливість появи військ НАТО в Україні, котра спричинила політичний землетрус, поштовхи якого відчуваються й понині.

Слова президента П’ятої республіки остудили голови тих, хто повірив у французькі війська в Україні. Але в дипломатичному плані заява, по-перше, ніяк не порушує угоду з Україною про взаємодію у сфері безпеки. По-друге, є сигналом Китаю, що колективному Заходу ідея усунення путіна від влади нецікава, то ж Пекін може і далі перетворювати путінську росію на васала, лише б та випхалася з України. По-третє, французи від імені колективного Заходу хотіли б бачити китайців серед учасників переговорів про формат миру. Найближчі за часом відбудуться у червні в Швейцарії. І росія прагне їх або зірвати, або нівелювати шляхом зниження статусності.

Орбан у поміч. Чи привезе один друг путіна іншого до швейцарського курорту

Чи умовив Макрон Сі Цзіньпіна відправити дипломатів на цей захід, невідомо. Принаймні публічних заяв не було. Від очільника Китаю почули про підтримку нездійсненного бажання французького колеги про перемир’я на час Олімпіади в Парижі. А ще прочитали в його статті для Le Figaro проголошені наміри "працювати з Францією і всім міжнародним співтовариством" для завершення війни в Україні. При цьому російське вторгнення в Україну він традиційно назвав "кризою".

Те, що президент Франції просуває ініціативу безпекової автономності Європи від США, відомо. І те, що Париж прагне реалізувати ідею Євросоюзу як полюсу безпеки у багатополюсному світі (звісно ж із собою на чолі) – також ні для кого не секрет. Багатополюсність підтримує і Китай, тому тут Макрон і Сі на одній хвилі. Але нас геополітичні ігри Франції та Китаю у "хто зверху" цікавлять куди менше, аніж те, чи долучаться китайці до саміту у швейцарському курортному Бюргенштоці.   

Участь китайських представників у цьому заході дуже важлива для Києва. Але просто подзвонити Сі Цзіньпіну та вмовляти його – не той випадок, який спрацює. До речі, востаннє президент України і глава КНР розмовляли більше року тому. Інша справа, якщо попередньо про участь китайців говорив Макрон. Чи Орбан. Із ним Володимир Зеленський провів "тривалу та предметну розмову" і запросив на саміт миру. Відбулося це напередодні візиту Сі до Будапешту.

Очевидно, в разі приїзду угорської делегації, та ще й на чолі з українофобом, главою МЗС Петером Сіярто, ці панове співатимуть стару пісню з російським політичним прононсом, але все одно будуть заангажовані до події. Коли ж Орбан ще й зацікавить відвідинами саміту своїх китайських друзів, це буде дуже непогано. Адже наразі китайці наполягають на тому, що без росії, яку не запросили, розмови про мир марні. І що на столі мають бути інші "мирні плани", а не тільки український. За роки війни ми чули про кілька таких – китайський, турецький, російський – і всі були більше схожі на капітуляцію України.

Звісно, є ризик, що китайці, погодившись взяти участь у саміті миру, використають цю подію для просування вигідних Москві наративів. З іншого боку – їхня відсутність дасть сигнал країнам Глобального Півдня, що аж надто перейматися подією у Бюргенштоці їм невигідно. І когось там не побачать, або їхні делегації будуть представлені другорядними особами в дипломатії. Перший варіант – поганий, другий – нічим не кращий. Та оскільки третього нема, приїзд китайців хоча б для символічного жесту виглядає більш прийнятним. Чи погодиться на нього Сі? Можна припустити, що розмови про війну і мир під час його вояжу в Європу, особливо до Франції, – прелюдія до наступного важливого кроку. Тривалої і предметної телефонної розмови Зеленського з Сі Цзіньпіном. Під час якої китайський вождь захоче почути, який приз отримає за примус путіна до реальних переговорів без погроз та неадекватних становищу росії геополітичних апетитів.