Політичний землетрус від Макрона: Коли війська НАТО будуть в Україні

Як Макрон перелякав союзників по НАТО

Складається враження, що своєю заявою французький лідер до дрижаків перелякав союзників. По гарячих слідах генсек НАТО Єнс Столтенберг кинувся спростовувати можливість  відправки солдатів країн Альянсу в Україну. В цьому ж ключі висловився і канцлер Німеччини Олаф Шольц. Свої 5 копійок вставив й словацький прем’єр Роберт Фіцо. Відреагували ще не всі, але приблизний напрямок думок зрозумілий: сказане Макроном не є спільною позицією країн НАТО. То ж навіщо президент Франції зробив гучну заяву? Тут важливо звернути увагу на контекст: де це було сказано і що передувало.

Depo.ua нещодавно аналізував, чому європейські партнери України так активно почали обговорювати ймовірність прямого військового зіткнення з росією. Причин цього три: загроза повернення в Білий дім Дональда Трампа, який уже відзначився контраверсійною заявою про заохочення російської агресії проти членів НАТО; переоцінка союзниками зробленого і незробленого під час українсько-російської війни не стільки задля посилення допомоги нам, скільки для розуміння, з чим Європа може зіткнутися в разі війни з росіянами, і чи спроможна не програти; на тлі першої і другої причин – відсутність єдності в ЄС не тільки стосовно України, але й щодо власної стратегії безпеки і оборони. В досить складній ситуації, яка постала перед Європою, зокрема, у зв’язку з поступовою втратою глобального лідерства Сполученими Штатами, які все глибше занурюються у внутрішню боротьбу, результат котрої значною мірою залежить від настроїв прихильників теорії змов, дуже важливим є, хто з європолітиків проявить лідерство. Схоже, Еммануель Макрон вирішив стартувати у лідерських перегонах першим.

Нещодавно глава МЗС Франції Стефан Сежурне після зустрічі з німецьким і польським колегами завив про потребу створити щось "не замість і не проти НАТО, а на додачу". Тоді Depo.ua нагадав, що Париж давно просуває ідею стратегічної автономії ЄС від США, а за президентства Макрона стратегічний автономізм лише посилився. В цієї ідеї в Європі багато супротивників, серед них – Британія і Німеччина, які конкурують з Францією за центр сили на континенті у випадку 12-бального політичного шторму у заокеанських союзників. Наступним кроком Франції стала ініціатива зібрати у Парижі конференцію глав держав на підтримку України. Причому організували її за рекордні терміни – протягом тижня. Власне, на полях конференції Макрон і зробив заяву, яка спричинила політичний землетрус: зняв табу з питання відправки військових країн НАТО на допомогу Україні не в якомусь окремому інтерв’ю, а під час заходу, ним же й організованого. Де це питання піднімалося. Що підтвердив президент Польщі Анджей Дуда. Проте, за його словами, ентузіазму ідея не викликала.

Але це зовсім не означає, що Макрон провів конференцію безрезультатно. Навпаки, за її результатами оголошені три дуже важливі речі. По-перше, за слова французького президента було створено коаліцію для постачання в Україну ракет середньої і великої дальності, тобто для глибоких ударів. По-друге, Франція зняла свою вимогу щодо заборони купівлі снарядів для України за межами Європи. Через цю вимогу тривалий час гальмувався процес постачання боєприпасів. Тепер, очевидно, наші союзники докладуть зусиль для постачання півмільйона снарядів, про які нещодавно казав президент Чехії Петр Павел. По-третє, Макрон розкритикував союзників за повільність з військовою допомогою Києву та пообіцяв, що ініційована ним коаліція діятиме швидко.

Буквально того ж дня Олаф Шольц категорично відкинув надання Україні німецьких далекобійних ракет Taurus. Бо, як він висловився, "ми не станемо стороною війни – ні прямо, ні опосередковано". То ж так сталося, що Макрон, який обіцяє ракети для глибоких ударів, ще й виставив канцлера боягузом. І заразом послав сигнал іншим членам ЄС: якщо збираємося думати про власну оборону, то Франція, а не Німеччина, є лідером. Що сподобається французьким виборцям. А вибори в Європарламент до червня залишатимуться головною темою для європолітиків. Тому їхні заяви та дії потрібно розглядати, окрім зовнішньополітичного контексту, ще й у внутрішньополітичному.

Як українське питання допоможе зберегти обличчя на виборах до Європарламенту

Отже, що відбувається у передвиборчих баталіях у Франції. У соцопитуваннях лідирують ультраправі з "Національного об’єднання", яке виросло з "Нацфронту". Зараз політсилу очолює 28-річний Жордан Барделла, який змінив зашкварену подружку путіна Марін Ле Пен. Цього молодика призначили головним націоналістом (цікаво, що Барделла має не французьке, а італійське походження) з трьох причин: він юний як для політика, французам це подобається, тому на противагу популярному Барделлі Макрон поставив на чолі уряду не менш популярного 34-річного Габріеля Атталя; він хороший трибун, а ще – зустрічається з племінницею Ле Пен. Ультраправі набирають бали на євроскиптицизмі та антимігрантській темі. До речі, Ле Пен уже засудила Макрона за його висловлювання про можливість спрямування військових до України. Хто б сумнівався.

Ще одна особливість виборів – втрата позицій традиційними лівими. Їхні лідери, очільник "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон і Соцпартії Олів’є Фор, теж розкритикували Макрона. Тут варто нагадати, що французькі ліві після атаки ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня минулого року відмовилися називати хамасівців терористами. Це відвернуло від них значну частину виборців, зокрема, з єврейської громади, найчисельнішої у Європі. Тобто, тоді ліві промовчали, а зараз накинулися на Макрона. Тим самим проявили свої проросійські погляди, які раніше приховували за соціальним популізмом.  

Третя особливість: на політичному небосхилі Франції засвітилася нова зірка – Рафаель Глюксман, лівоцентристська партія якого "Громадський простір" набирає популярність на тлі падіння довіри до тих лівих, які дали маху з мовчанкою про ХАМАС. Рафаель Глюксман – син відомого французького філософа і громадського діяча Андре Глюксмана, колишній чоловік Еки Згуладзе, яка в Україні реформувала поліцію. Одна із гілок родини Глюксманів походить із Чернівців. Рафаель, як і його покійний батько, великий прихильник України, він виступає за посилення військової допомоги нашій країні та жорстко критикує ультраправих за проросійські позиції.

Четверта особливість – правиці Макрона, тобто правим лібералам, не можна з тріском програти вибори до Європарламенту "Національному об’єднанню", а ще болючіше для них, якщо поперед себе пропустять партію Глюксмана. Який не є ворогом Макрона, проте критикує його політику. Французькі експерти припускають: саме загроза провалу на виборах до ЄП стала каталізатором активізації лідера Франції. Вона збіглася в часі з оприлюдненням соцопитування, згідно з яким три чверті французів схвалюють надання Україні гуманітарної допомоги, 41% підтримує продовження військової допомоги, ще 21% – її посилення. Кількість противників військової допомоги також, на жаль, зростає, таких 38%, але прихильників усе ж більше.

Заради України чи власних рейтингів? Головне, що нам не на шкоду

Тож політичні ігри Макрона задля рейтингів? Навіть коли так, це не піде нам на шкоду. По-перше, Україна і Франція уклали безпекову угоду, тому французький президент може висловлювати будь-які пропозиції, які не суперечать цій угоді. По-друге, почалася дискусія, що вже добре. На фоні цього у росії істерика і чергова серія погроз ядерною війною. Піняться від люті – також добре. Як і те, що ультраправі та ультраліві у Франції знову показали своє справжнє обличчя. По-третє, репліку Макрона потрібно розглядати у загальному контексті. Він акцентував на тому, що згоди щодо офіційного і санкціонованого відрядження наземних військ нема, але в перспективі нічого виключати не можна. А далі як приклад навів поведінку союзників дворічної давнини: "Багато тих людей, які сьогодні кажуть "ніколи", це ті самі люди, які два роки тому казали: "Танки – ніколи, літаки – ніколи, далекобійні ракети – ніколи". Я нагадаю вам, що багато людей за цим столом говорили: "Ми пропонуємо спальні мішки і шоломи", а сьогодні вони кажуть: "Нам треба швидше і наполегливіше працювати, щоб забезпечити ракети і танки (тут очевидний камінь у грядку німців – Ред.)". По-четверте, якщо Макрон реалізує обіцянку забезпечити постачання ракет середньої і великої дальності, а також до України збільшиться надходження вкрай потрібних нам артилерійських снарядів, тоді залишиться йому красно дякувати.

І, по-п’яте, Макрон казав про можливість відрядження бажаючими країнами НАТО своїх сухопутних військ в Україну, але ж не казав, що ті братимуть участь у бойових діях. І що прибудуть десятки тисяч солдатів. Вони можуть бути задіяні для інших цілей – охорони військових об’єктів чи аеродромів далеко від лінії фронту. Таким чином вивільнивши потрібних ЗСУ вояків. Чи атакуватиме росія ракетами такі об’єкти? У НАТО дуже хочуть уникнути прямих зіткнень з росіянами, але як показав час, далі словесних погроз кремль по відношенню до країн Альянсу не йде. Якщо французи чи хтось ще прибудуть в Україну, то дуже цікаво буде подивитися, як це проковтне росія.