Розмова Зеленського з Сі Цзіньпінем: Як Україні допоможе китайський "комплекс миротворця"

Що передувало телефонній розмові українського та китайського лідерів

Місяць тому Сі Цзіньпін протягом трьох днів гостював у путіна в Москві. Вони називали один одного "дорогими друзями", тиснули руки, кремлівський вбивця нахвалював Китай, у відповідь гість хвалив росію. Depo.ua детально аналізував перебіг та наслідки візиту китайського лідера до країни-терористки. Перед візитом Сі багато говорили про дзвінок китайського лідера українському після московського вояжу, але контакт між ними відбувся тільки 26 квітня. Виникає логічне запитання – чим обумовлена затримка?

Відповідей може бути кілька – три конспірологічні й одна раціоналістична. Почнемо з найбільш змовницької. Вона полягає у тому, що китайський лідер погодився поспілкуватися з Зеленським з наближенням початку українського контрнаступу, навколо якого дуже багато розмов. Але прихильники цієї версії розділилися – одні вважають, що Сі начебто намагається зупинити контрнаступ, обіцяючи оманливі перспективи переговорів, інші ж – що китайський вождь пересвідчився у неминучій поразці запутінців і хоче примазитися до переможців. Щоб потім долучитися до великої відбудови. Слабкість цієї версії у тому, що, по-перше, ніхто точно не знає, коли почнеться масштабний наступ ЗСУ, вистачає й скептичних прогнозів про його можливий перебіг, мабуть не помилимося, що китайці саме серед таких скептиків; по-друге, навіть Сі Цзіньпіну не по силах зупинити підготовку до контрнаступу; по-третє, незалежно від того, яку роль грав чи гратиме Китай у ситуації довкола українсько-російської війни, Україна не зможе після перемоги робити вигляд, що Пекіну не існує. Нам доведеться відбудовувати з ним взаємовигідні відносини, і той факт, що нарешті до Піднебесної їде наш посол, а до Києва має прибути китайський спецпредставник Лі Хуей – хороший заділ для цього.

Друга версія – Сі Цзіньпіна до розмови з Зеленським підштовхнуло посередництво французького президента Еммануеля Макрона. Depo.ua, нагадаємо, досить критично оцінював візит президента Франції до Китаю. Зокрема, ми звертали увагу на те, що окремі заяви Макрона йшли у розріз із політикою колективного Заходу щодо КНР. Проте не можна виключати, що французький президент, пропонуючи Сі Цзіньпіну долучитися до мирного процесу, передав йому одне з побажань Заходу. У китайського керманича після від’їзду Макрона був час подумати, погоджуватися на телефонну розмову чи не погоджуватися. То ж не варто перебільшувати роль французького президента.  Вступити у гру саме зараз вирішував Сі. І мотивувався він точно не симпатією до Макрона.

Третя версія частково може бути близькою до правди – китайському лідеру ця розмова була потрібна, щоб знизити градус критики КНР через неадекватні висловлювання посла у Франції Лу Шайе, котрий засумнівався у суверенітеті пострадянських країн. Чим поставив під сумнів наміри Сі Цзіньпіна виступити в ролі миротворця. Показово, що за кілька днів до контакту китайського лідера з Зеленським МЗС КНР дистанціювалося від заяви свого посла. Китай поважає статус колишніх радянських республік і суверенних країн після розпаду Радянського Союзу, заявили там. У тому числі й України. Це не просто заява, а визнання китайською владою помилки свого дипломата. Вочевидь, далося воно непросто. Навряд чи через Лу Шайе Сі Цзіньпінь кинувся до телефонної трубки. Однак цей неприємний для нього інцидент міг вплинути на його рішення поговорити з Зеленським.

А от раціоналістична версія не така цікава. Скоріше за все, протягом місяця або й довше – чутки, що Павла Рябікіна планують відправити послом до Китаю з’явилися у першій половині березня – по дипломатичних каналах тривала непублічна підготовка до телефонної розмови лідерів двох країн. Щоб вона стала результативною. І свою роль у її підготовці відіграла не тільки Франція. Зокрема, звертає на себе увагу, що Білий дім устами координатора зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки Джона Кірбі вітав перемовини Зеленського із Сі Цзіньпінем. При цьому він зауважив, що у Вашингтоні не можуть оцінити, чи призведе це до якогось значущого руху до миру. Що ж до шансів на допомогу Китаю щодо завершення війни, Кірбі наголосив: це має бути на умовах України. Схожою була і реакція генсека НАТО Єнса Столтенберга: добре, що розмова відбулася, проте Китай досі не засудив російське вторгнення. Така реакція партнерів ставить під сумнів думку тих, хто уздрів у телефонному контакті Зеленського із Сі негативний сигнал для США. Скоріше, це негативний сигнал Москві. З огляду на реакцію спочатку російського МЗС, а потім і путінського рота Дмитра Пескова, українсько-китайські переговори стали для запутінців неприємною несподіванкою.

Як Сі Цзіньпін став залежним від України

Треба зауважити – ілюзії щодо миротворчого успіху Китаю примарні. По-перше, єдине, у чому сходяться українська й китайська позиції, – визнання суверенітету і територіальної цілісності України та недопущення використання ядерної зброї та шантажу її використанням. Мирний план Китаю, про що Depo.ua раніше писав, нездійсненний, оскільки не має конкретних кроків. Український план КНР не підтримає, бо не хоче поразки путіна. Нарешті, китайці назвали війну в Україні не кризою, а конфліктом. Але в озвученій офіційній позиції Пекіну і далі жодної конкретики.

По-друге, Китай запізно вступив у гру. Якби він зробив це у вересні, до незаконної анексії окупованих територій і їх нікчемного включення в конституцію росії, у Сі Цзіньпіна був шанс зупинити свого неадекватного друга з кремля. А зараз Китай має тиснути на Москву не тільки щодо виведення її військ із окупованих українських територій (потуг у цьому напряму поки ніхто не бачив), але й щодо виключення окупованих територій з конституції країни-терористки. Про цей момент китайська сторона взагалі ніколи не говорила.

По-третє, Сі поговорив із Зеленським, але після цього не відбулося нової розмови з путіним. Допоки ми не почуємо пропозицій Сі путіну, немає про що предметно говорити. А от перевірити, наскільки оцінки китайською владою війни в Україні змінилися, досить легко. Це відразу буде видно по політиці тамтешнього пропагандистського телебачення. Сумнівно, що воно перефарбується в українські кольори. Принаймні, офіційні повідомлення з КНР про розмову їхнього лідера з українським було сухим: поговорили, до Києва поїде спецпредставник. Від наших офіційних джерел новин було більше, і значно змістовніших.

Перейдемо до висновків. Перше: ризик того, що китайці почнуть постачати росії снаряди або іншу летальну зброю, суттєво зменшився. КНР залишається головним постачальником компонентів для російської зброї, і державні органи Китаю про це звісно ж знають, але з мікросхем і чіпів ще треба щось зробити, для цього потрібен час, а ВПК росії за рік війни серйозно підірвав свої сили. Снарядного голоду у росіян ще немає, але він скоро виникне, і нам дуже важливо, щоб китайці відмовили путіну у снарядах.

Друге: розмова Сі з Зеленським перед українським контрнаступом – не спроба китайського лідера врятувати обличчя путіну, а скоріше звірка годинників з нашим президентом. Пошук точок дотику. У цьому немає ні зради, ні перемоги. Але маємо розуміти три речі. Перша: мир в Україні потрібен і нам, і Сі Цзіньпіну, який затіяв велику гру з метою зробити свою країну альтернативним США центром впливу у світовій економіці й політиці. А путін йому заважає, адже поразка росії не тільки означатиме перемогу України та Заходу, вона ще й поверне з-під китайського впливу низку країн, які останнім часом поглядають у бік Пекіна. Звідси друга річ – китайці у своїх миротворчих ініціативах не будуть на нашому боці, вони говоритимуть про перемир’я, про припинення вогню і так далі. Невизначеність нас не влаштовує, а влаштовує росію. Третя річ: бажання стати гегемоном може зіграти з Сі злий жарт – віднині він перед своїм народом та державами, які переорієнтовуються на Китай, не має права провалити свою миротворчу місію. І цим треба користуватися. За нас Пекін не буде, але він тепер не може відкрито стати на бік путіна, інакше який же з нього безпристрасний миротворець.