Автор блогу "Войовнича більшість" Харитін Старський: Українізація має бути максимально безпалєвною

Харитін Старський – це творчий псевдонім українського блогера, військового, учасника АТО/ООС, лейтенанта Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Близько року тому він створив відеоблог "Войовнича більшість", у якому в доступній формі українською мовою розповідає про державотворення, національну гідність, сильну країну, гідне життя та інші речі, на які пересічний обиватель, як він сам стверджує, не заслуговує, але має шанс.

- Харитіне, ви популяризуєте українську мову у військовому середовищі і ведете блоги українською мовою. А яким був ваш особистий шлях до мовної самоідентифікації?

- Взагалі, я з київської україномовної родини, але підлітком дуже часто спілкувався з друзями російською. Так само, як зараз роблять більшість українських підлітків, на жаль. І десь у років 15 у мене з'явилося розуміння, що це неправильно. Але школа у мене була геть русифікована – майже всі однолітки спілкувались російською – тому я вирішив, що починати треба з себе, а потім підтягувати середовище. Спочатку було нелегко, але допомагала певна впертість.

Один з моїх найбільших здобутків того часу – це коли ми з друзями тусувались в компанії, то чисто по-приколу я навчив хлопців українських повстанських пісень. У мене тоді була касета "Наші партизани" Тараса Чубая. Нам тоді було по 17-18 років і нас була доволі різношерста компанія: і репери, і хіп-хопери, і металісти, і панки… Але ми зійшлись на тому, що українська повстанська музика – це дуже круто і концептуально.

Потім був Живий Журнал (LiveJornal), який я вів двома мовами: українською та англійською. Не скажу, що він був дуже популярним, але менше з тим.

- Як доля закинула вас в армію?

- Взагалі, попри те, що мої батько і дід були військовими, по життю я був абсолютно цивільним. Я закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за фахом PR-фахівець і планував пов'язати життя з комунікаціями, журналістами, пресою – тобто, зі зв'язками з громадськістю. Перехід же до військової сфери почався після Революції Гідності.

Я був учасником Євромайдану і наприкінці січня 2014-го під час сутичок зазнав деяких травм, через що вирішив взяти невеличку перерву і з кількома побратимами поїхав у Варшаву підлікуватися. Дехто з тієї нашої компанії залишився в Польщі і попросив статус біженця, дехто повернувся до України і вступив у добровольчий батальйон "Азов", а я вирішив зосередитись на сімейних справах. Але коли мій близький друг потрапив у полон під Іловайськом, я зрозумів, що не можу залишатись осторонь подій у державі.

Я повернувся в Україну і вступив у добровольчий батальйон "Київ-1". Вступив абсолютно навмання, не роблячи вибір ані між добробатами, ані між МВС і ЗСУ. Це був кінець 2014-го – початок 2015-го років. Відтоді моє життя пов'язане з армією. У складі добробату у нас було дві ротації у зону АТО (в Мар'їнку і Красногорівку), а наприкінці 2015 року я пройшов відбір у Бригаду швидкого реагування Національної гвардії України і в 2016-му підписав контракт та офіційно став військовим.

В Бригаді швидкого реагування за два з половиною роки я пройшов шлях від солдата до офіцера, а після того, як командування зрозуміло, що на посадах, пов'язаних з комунікаціями, потрібні фахівці, (а у мене профільна вища освіта) – я став прес-офіцером.

- Блог "Войовнича більшість" – що це і для чого?

- Я створив цей блог з однією простою метою: нам потрібно вести інформаційну протидію. Росія, яка є нашим ворогом вже не одне століття, дуже серйозно підходить до питання інформаційної війни. От якщо ми подивимось на карту і запитаємо себе: яким чином Росія стала найбільшою країною у світі за площею? Відповідь дуже проста: використовуючи технології обману, підкупу, інформаційних воєн. І станом на сьогодні російська пропагандистська машина є найсильнішою у світі. Жодна інша країна не може протистояти Російській Федерації в плані ведення інформаційної війни і пропаганди. Тому треба якось починати це робити, і чому б знову не почати з себе?

Я не кажу, що Україна не веде інформаційну війну апріорі. Веде. Інформаційна протидія здійснюється як на державному рівні, так і силами волонтерів. Але таких речей не буває забагато. Особливо проти такого ворога.

Читайте також: Шефредакторка "Армія FM" Ірина Сампан: Прихильники ретранслюють наш сигнал на окуповані території

В національному масштабі наша цільова аудиторія – це широкі народні маси. Нам потрібно виховувати громадськість. Войовнича більшість у назві мого блогу вживається скоріше у сенсі – активна більшість, активна громадськість. Нам потрібна активна громадськість для того, щоб успішно протистояти ворогу, щоб ворогу було її важче обдурити і промити мозок.

Глядач мого блогу – це представник активної громадськості, який своєю активністю буде заряджати ще більшу громадськість.

Звісно, хотілося б, щоб глядачів мого блогу було більше, а щоб говорити про серйозний рівень впливу, то потрібно виходити ще й на телебачення. Адже у нас частина суспільства живе інтернетом і не дивиться телевізор, а інша частина навпаки – живе лише телевізором. Тому щоб охопити всіх, потрібно бути присутнім в обох інформаційних просторах. Наразі я відкритий до пропозицій співпраці з телеканалами.

- На відміну від переважної більшості українських блогерів, навіть патріотичного спрямування, ви ведете свій блог українською мовою. Навіть попри усталений стереотип, що популярним в Україні може стати лише російськомовний блог.

- Цей стереотип походить ще з радянських часів, коли навіть в селі розмовляти українською мовою вважалося чимось неприкольним, а якщо ти жив у місті і розмовляв російською, то вважався продвінутим і класним. Насправді, це все міф. Нам зараз потрібно навпаки – популяризувати українську мову. І я мушу відзначити, що за останні навіть 10 років ми надзвичайно круто просунулись у цьому питанні – українська мова стає непорівняно популярнішою, аніж вона була раніше. В цьому плані ми перебуваємо у значно вигіднішому становищі, аніж білоруси чи ірландці, для прикладу. І наше завдання – пояснити молоді, що українська мова – це прикольно, це модно, це продвинуто і за нею майбутнє. Що є якісь правильні речі, якими варто займатися: здоровий спосіб життя, мова, патріотизм. Що треба не бути бидлом, а бути активним членом суспільства.

В принципі, є певний сенс у тому, щоб вести блог російською мовою, але це залежить від конкретної цільової аудиторії, до якої звертається блогер. Наприклад, на Донбасі жителям тривалий час вселяли думку, що україномовні – це бандерівці, яких треба боятися. Тому для цієї аудиторії може й справді на даному етапі варто подавати правильну інформацію російською мовою. Але це має носити тимчасовий характер – поки вони не перестануть боятися української мови.

- Тобто, ініційований командою президента Зеленського російськомовний державний телеканал "Дім/Дом" має сенс?

- Він має сенс, якщо веде мовлення на тимчасово окуповану територію. Але з тієї інформації, якою володію я – наші теле- та радіоканали там досить активно гасяться. Тому єдиний спосіб там подивитись український телеканал – це знайти його в інтернеті.

Також існування такого телеканалу має сенс, якщо він не буде зосереджувати увагу на мові, а буде безпалєвно, так би мовити, доносити до людей потрібні меседжі. Але у підсумку, на мою думку, ми все одно маємо прийти до того, що цей телеканал має сам заговорити українською і спонукати глядачів говорити українською.

Читайте також: Прорватися за "сіру зону": Чи вдасться Україні вибити бойовиків з ефіру ОРДЛО

- Російськомовні українці дуже люблять спекулювати тим, що на передовій в окопах лунає переважно російська. Чи справді це так і що робити з такими спекуляціями?

- Військові на передовій говорять різними мовами, а також різними діалектами цих мов і різними регіональними говірками. Це має місце, тому що у зоні ООС виконують завдання воїни з усієї України. При цьому хочу зауважити, що говорять не акцентовано російською мовою, а тою, якою звикли говорити у себе вдома.

Але за ці сім років війни я не бачив там жодного російськомовного військового, який би підтримував ідею другої державної мови – російської. Тому що бійці, які перебувають на фронті, чітко усвідомлюють – чому вони там і на якому підґрунті російські танки в'їхали на український Донбас. І ніхто не хоче повторення такого в інших українських регіонах. Адже росіяни ніколи й не приховували, що прийшли "захищати російськомовних жителів від україномовних пригноблювачів".

Разом з тим, російські технологи намагаються використовувати цей момент для того, щоб внести розкол в українське військо.

- В одному з ваших відеороликів стверджується, що в ООС українська мова в радіоефірі підвищує рівень безпеки, тому що ускладнює ворогу розуміння перехопленої інформації. Це дійсно так, чи це більше жарт такий?

- Насправді, наш радіозв'язок у зоні ООС час від часу намагаються зламати і інколи навіть зламують, тому краще виходити з того, що нас там слухають. Адже Росія забезпечує терористів потужним обладнанням радіоелектронної розвідки і кадровим персоналом.

Через це українська мова в радіоефірі справді підвищує безпеку, адже в такому випадку ворогу, окрім як перехопити інформацію, треба її ще й перекласти. І треба розуміти, що жителі Донбасу з числа терористів і раніше українську мову не дуже то й знали, а протягом останніх семи років взагалі її не чули і не розмовляли нею. Не кажучи вже про кадрових російських військових.

Власне кажучи, це стосується й інших мов. Ми, наприклад, між собою деколи англійською по рації спілкувались. Потім кумедно було слухати радіоперехоплення терористів, де вони висловлювали припущення, що у нас поляки і американці воюють. 

- А як ви поясните, що у 2019 році у першому турі президентських виборів проросійські кандидати Бойко і Вілкул сумарно набрали серед військовослужбовців у зоні ООС майже тисячу голосів?

Читайте також: Сюрприз для Порошенка: Чому армія голосувала за Зеленського і Бойка

- А все дуже просто. Військові так само попадають під вплив агітації, ворожої пропаганди. При цьому російська ворожа пропаганда – це дуже комплексне явище, яке діє і на цивільних, і на військових. При цьому, діє на різні цільові групи по-різному – росіяни використовують дуже багато тактик.

Також не варто забувати, що військові, як і будь-які інші люди, мають свої погляди. Наприклад, не всі військові, які воюють у зоні ООС, підтримували Майдан. Багато з них під час Майдану були з іншого боку барикад і вони досі переконані у правильності тієї своєї позиції.

Візьмемо Нацгвардію. Грубо кажучи, вона наполовину складається з людей з Майдану, і наполовину з тих, хто цей Майдан намагалися розігнати. Треба пояснювати людям, що нинішня Нацгвардія народилася на Майдані, що нас обманом намагалися змусити вбивати одне одного, поки ми не зрозуміли, хто наш справжній ворог – коли він почав захоплювати міста і вивішувати свої триколори.

Просто з людьми треба працювати. Треба відкрито і вголос говорити – проти кого ми воюємо і чому. І це все треба чітко доносити до особового складу. Ми у себе в частині цим займаємось регулярно. Наприклад, у нас ніхто не дивиться Шарія, тому що дивитися російських пропагандистів під час війни з Росією – це неправильно.

На щастя, військових, які голосували за Бойка і Вілкула відносно небагато у відсотковому еквіваленті.

- Якою на вашу думку має бути державна політика в питанні українізації та відновлення національної свідомості?

- На моє переконання, діяльність щодо українізації має бути максимально безпалєвною. Адже російська мова насаджувалась в Україні протягом майже 400 років і для того, щоб українці усвідомили і повністю повернулись на українську мову, потрібен час.

Якщо ми хочемо сталого і безболісного переходу на українську, то цей перехід має бути впертим і невідворотнім, але він має тривати не менше 20 років. Повірте, ніхто не вийде на вулиці протестувати проти змін, які розтягнуті в часі. Треба пам'ятати, що вода камінь точить, і потихеньку безпалєвно підводити російськомовних українців до переходу на українську. І я впевнений, що рано чи пізно це відбудеться. Навіть якщо на українську не перейде нинішнє покоління російськомовних громадян, то перейдуть їхні діти.

Україні дуже сильно бракує довготривалих стратегій розвитку у мовному питанні і питанні національної самоідентифікації. У нас звикли планувати на завтра, але не звикли планувати на десятиліття вперед, тоді як наш ворог саме цим і займається.

Також потрібно створювати більше україномовного контенту. Адже чим більше буде україномовного контенту, відповідно, тим менше буде російськомовного.

У той же час нинішній закон про мову, на мою думку, є абсолютно нормальним, і він повністю на часі. По-перше, він створює прецедент, що ми можемо ухвалювати такі закони. По-друге, як би кому він не муляв, я впевнений, що ніхто не вийде проти нього протестувати, адже наразі активна частина суспільства в Україні є якщо не україномовною, то принаймні проукраїнською.

Більше того, недавній приклад з проросійською блогеркою показав, що будь-який публічний антиукраїнський прояв зараз миттєво викликає потужну українську патріотичну протидію. Тобто, на наших очах в Україні створюється середовище, в якому "ватній" частині населення стає максимально некомфортно існувати. І це гарний сигнал.

А у довготривалій перспективі ми маємо зробити все, щоб наші нащадки навчились не розуміти мови нашого ворога. Тоді ними стане набагато важче маніпулювати.