Вояж путіна в Китай: Чому Сі Цзіньпін не хоче зупиняти війну росії проти України

Куди подівся китайський мирний план

Відразу зауважимо: бравурні заяви про значимість геополітичного проекту Пекіну "Один пояс, один шлях" навіть цитувати немає сенсу, адже цей шлях в Європі впирається в угорський тупик імені Віктора Орбана. Тобто ніхто із впливових політиків Європи, не кажучи вже про очільників держав та урядів, на захід, влаштований Сі Цзіньпінем, не приїхав. Європейський континент представляли лише керівники проросійських Угорщини та Сербії. З останньою китайці уклали угоду про зону вільної торгівлі. Стосовно ж поведінки Орбана у Пекіні, то залишається сподіватися, що вона пришвидшить реформування системи ухвалення рішень в ЄС задля уникнення розкольницької діяльності троянських коней. Depo.ua свого часу аналізував, як це можна зробити.

Та все ж головна увага світової спільноти була прикута не до форуму Сі Цзіньпіня, якому не вдалося зібрати у себе не лише європейських лідерів, а й очільників багатьох впливових держав Глобального Півдня, а до його зустрічі з путіним. Який уперше цього року вибрався так далеко за межі росії. Зокрема, нас цікавить, чи обговорювали (точніше, в якому ключі) китайський і російський диктатори питання війни в Україні, адже за підсумками зустрічі жодна зі сторін ані словом не згадала Україну. Очевидно, Сі з путіним домовилися винести це питання в офіційних повідомленнях за дужки, щоб навколо форуму домінував виключно пропагандистський позитив для організатора. Така собі інша реальність: поки Україна воює і колективний Захід на чолі зі США їй допомагає, у Китаї його союзники обговорюють економічне співробітництво.

Проте про Україну путін говорив в інтерв’ю китайським ЗМІ напередодні візиту. Він повторив маячню про "держпереворот" у 2014 році, про те, що Україна буцімто першою почала бойові дії на Донбасі, про НАТО і США, які втягували і втягують Україну до Альянсу, про те, що Київ не хоче мирних переговорів, а росія начебто готова до них, та ще й не проти використовувати китайські мирні пропозиції. А ще акцентував: бачить загрозу у членстві України в НАТО та хоче "забезпечення рівної безпеки для всіх". Тобто до Китаю він приїхав із набором пропагандистських кліше, які повторює з початку вторгнення, а з чим повернувся? Наприклад, чи вимагав Сі від нього якнайшвидше закінчити війну, чи в нього від китайського кормчого карт-бланш на все, крім застосування ядерної зброї?

Зауважимо: у лютому цього року КНР оприлюднила свій мирний план, в якому немає конкретних кроків. Наступним кроком була місія спецпосланця Китаю Лі Хуея, який у травні здійснив турне до Європи, України і росії. Тоді Depo.ua прогнозував, що нічим путнім цей вояж не закінчиться, адже, за великим рахунком, якби Сі Цзіньпін був зацікавлений у припиненні війни росії проти України, "жестів доброї волі" з боку путіа було б багато. Однак Китай продовжує допомагати росії в межах розумного. І не лише купляючи російський газ, частково компенсуючи втрату кремлем європейського ринку. Пекін не постачає росії зброю безпосередньо, проте ті ж дрони та багато іншої продукції подвійного призначення країна-терористка отримує. Про це неодноразово писала західна преса. Що ж до дронів – це підтвердив і міністр фінансів рф Антон Силуанов. Отже, про просування Китаєм його мирних ініціатив дуже давно нічого не чути. Це можна вважати свідченням того, що Пекін жодним чином не схиляє путіна до завершення війни на умовах України. А інших умов не приймуть ні Україна, ні наші союзники.

Чи хоче Сі Цзіньпін припинення російської агресії проти України

Китай несе від війни в Україні економічні збитки, але перемога росії – тобто завершення бойових дій контролем росіян над частиною наших територій – набагато важливіша для Сі. Бо означатиме, що можна з Тайванем зробити так, як путін зробив із Кримом у 2014 році, і як хоче зробити з іншими тимчасово окупованими територіями України. Тому існують значні сумніви, що китайський лідер незгоден із тривалою війною між Україною і росією. Скоріше, йому імпонують інші сценарії розвитку подій. Наприклад, інсайди стверджують, що Сі наполягав, щоб росія припинила блокувати зерновий коридор. Якщо бункерний почув, тоді лідер КНР заробить собі балів у країнах Азії та Африки. Але це лише незначний штрих, розберемося у великих сценаріях.

Перший із них – попри показуху з радісною зустріччю путіна, Пекін зацікавлений в ослабленні Москви до того рівня, коли саме він говоритиме з Вашингтоном від її імені. На це, зокрема, вказує відмова китайців укладати угоду зі спорудження газогону "Сила Сибіру – 2". На новий газовий потік дуже сподівалися в кремлі, але не зрослося. Не виключено, що з часом китайці погодяться, але в обмін на дуже дешевий газ, на спорудження трубопроводу силами китайських робітників тощо. До того ж, щоб прокласти труби з Сибіру до КНР, знадобляться роки.

Другий сценарій – Китай спостерігає за діями союзників України, зокрема, в плані продовження надання військової допомоги, в надії побачити, коли ж закінчиться єдність Заходу. Та попри внутрішні тертя в США та певні політичні землетруси в ЄС, як то перемога в Словаччині проросійських політиків, допомога триває. Хоча і путін, і Сі сподівалися на втому від України. Вийшло навпаки: ВПК країн НАТО зростає, будуються нові заводи з виробництва снарядів та іншої зброї. Отже, Північноатлантичний Альянс стає сильнішим. Що точно не входить у плани Сі. Але і зупинити свого неадекватного друга путіна він не може. Тому залишається очікувати на передвиборчий хаос у США та на політичні розколи серед союзників американців, а далі діяти ситуативно.

Що ж до війни в Україні, а тепер ще й в Ізраїлі, то вона сама по собі діє як фактор розколу. Прикладом чого може слугувати голосування в Радбезі ООН за резолюцію з вимогою припинити вогонь між Ізраїлем і Газою. США довелося скористатися правом вето при ухваленні резолюції авторства Бразилії. Цей факт, а також візит Джо Байдена до Ізраїлю може свідчити, що ЦАХАЛ таки почне сухопутну операцію в Секторі Газа.  

Третій сценарій: допоки Сі називає путіна другом і допоки ці двоє говорять про якийсь новий світовий порядок, існуватиме страшилка про можливий військовий союз Пекіна і Москви. Підтримувати такий міф вигідно обом авторитарним очільникам держав. Можна згадати, як до появи мирного плану Китаю всі боялися, що він офіційно почне постачати росіянам зброю. Простіше кажучи, сама можливість військового союзництва цих двох держав має тримати західний світ у страху перед ескалацією.