ООН, МОК та інші невиправні: Чи дивитимуться міжнародні бюрократи на світ очима українців

Злочинці головуватимуть у Радбезі протягом квітня

Постійні та ротовані члени Радбезу головують за умовами черговості. У січні цього року головувала Японія, у лютому Мальта, у березні Мозамбік, у квітні головує росія. Український МЗС, наші друзі з Естонії, Латвії, Литви обурилися цим фактом. А головний дипломат Євросоюзу Жозеп Боррель назвав головування росії "доречним у День дурня". Проте, згідно з процедурою, нічого не порушено і заблокувати місячник росії у Радбезі механізмів немає. Єдиний доступний механізм – бойкот засідань під орудою російського представника. Однак є сумніви, що оберуть цей шлях, бо він на місяць зупинить роботу Ради безпеки Організації об’єднаних націй. Бездіяльність буде на руку рф.

Нагадаємо: 31 березня Радбез встиг розглянути питання про розміщення на території Білорусі російської ядерної зброї. У маячню російського представника Василя Небензі, що росія, передаючи лукашенку ядерну зброю, начебто не порушує міжнародних зобов’язань, ніхто не повірив. Навіть дружній до путіна Китай наголосив, що розміщення ядерної зброї за межами суверенних кордонів неприпустиме. Чи зможе Небензя в ролі головуючого не виносити на розгляд питання, пов’язані з російською агресією проти України або ядерним шантажем світу, до якого вдається путін? Не зможе, але головуючий задає тон засідань, має більше можливостей озвучувати свою позицію. Простіше кажучи, він – обличчя Радбезу ООН протягом цього місяця. І росія обов’язково скористається нагодою для нав’язування світовій спільноті власної точки зору на оонівському майданчику.

Головування країни-терористки в міжнародній інституції, створеній саме для спільної протидії тероризму та військовим конфліктам – повний абсурд і знущання над міжнародним правом. Це розуміють всі, хто при тямі, але змінювати ситуацію ніхто не поспішає. Причин цього кілька. Перша: нинішнє керівництво ООН на чолі з португальцем Антоніу Гутеррешем не хоче проводити реформу організації. Не тому, що там окопалися агенти кремля чи симпатики путінізму, причина інша – за багато десятиліть існування Організації об’єднаних націй вона стала забюрократизованою структурою, де не хочуть міняти правила, навіть якщо час викинув їх на узбіччя. Нещодавній приклад, який Depo.ua детально аналізував, – звіт моніторингової місії ООН із прав людини, яка у своїх доповідях допустила сумнівні твердження про вбивства та катування російських полонених в Україні, а також заступилася за п’яту колону кремля – УПЦ МП.

Ще 28 червня минулого року президент України Володимир Зеленський після ракетного обстрілу запутінцями ТРЦ у Кременчуці закликав вигнати росію з Радбезу ООН та позбавити її голосу в Генасамблеї. До реформи ООН він знову закликав 1 квітня. Не лише українські дипломати, а й багато партнерів вимагали хоча б призупинити перебування рф у Радбезі ООН або позбавити росіян права вето. Лідери кількох країн оприлюднили ініціативи, як саме реформувати Радбез. Приміром, глава Туреччини пропонує розширити ключову інституцію ООН. Коли коротко, то ідея у збільшення представництва країн не західного світу. Реформування Радбезу підтримали президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц. На цю тему багато говорили у вересні під час 77-ї Генасамблеї ООН. У підсумку реформа так і не розпочалася. Ні за проектом Ердогана, ні за чиїмсь іншим.

Генсек ООН кілька разів протягом війни приїздив до Києва, одного разу навіть відчув на собі, як воно українцям перебувати під російськими ракетними обстрілами, однак найбільше він опікувався зерновою угодою, час від часу лякає заявами, що світ рухається до ядерної катастрофи тощо. На жаль, ми так і не побачили ініціативу керівництва організації започаткувати міжнародний суд над російськими злочинцями, тому досі шукають інші формати такого трибуналу. Та чи винен в усьому лише Гутерреш? Цього пана складно назвати двигуном революційних змін, однак його роль у забюрократизованій структурі очолюваної організації насправді незначна. Він же не президент світу, а лише чиновник, який має забезпечувати безперебійну роботу бюрократії.

Якби керівництво ООН спільно із США та іншими найвпливовішими державами світу хотіли вигнати росію з Радбезу чи якось обмежити там її права, це було б зроблено. Буквально днями прес-секретар Білого дому Карін Жан-П’єр заявила: країні-агресорці не місце в Раді безпеки ООН, проте немає міжнародно-правового шляху для її вигнання. Чи все ж немає бажання? Колективний Захід живе в парадигмі, що повна поразка росії у перспективі може становити для нього небезпеку, якщо там почнуться внутрішні відцентрові процеси та колапс влади. Тому Захід лишає можливості для дипломатії. І тому Небензя цілий місяць буде обличчям ООН.

Не тільки ООН, а й МОК

Не тільки спортивна спільнота обговорює рішення виконкому МОК, який фактично дав зелене світло участі російських і білоруських спортсменів у міжнародних змаганнях. Без прапору, гімну, приналежності до своїх країн, проте все ж заборони для них, як того хотіла Україна, добитися не вдалося. Допускати чи не допускати спортсменів із росії і Білорусі – вирішуватимуть федерації. Ті з них, де є серйозний вплив росіян, вже дозволили, там де такого впливу немає, не дозволили, а де коливаються – рішення виноситимуть залежно від вітру, який повіє зі штаб-квартири Міжнародного олімпійського комітету. Уряд заборонив нашим спортсменам брати участь у змаганнях разом із агресорами. Це виглядає патріотично, та чи розумно карати наших спортсменів неучастю у великих турнірах за політичну всеїдність пана Томаса Баха та інших діячів з еластичною етикою?

Залишимо за дужками закиди на адресу нашого НОК. Спробуємо пояснити, чому Бах і компанія діють саме так. Отже, МОК – це ООН у спортивному світі, і якщо Небензі дозволяють головувати у Радбезі, то на цьому фоні дозвіл якимсь росіянам стрибати, бігати чи плавати – невинна дрібничка. Ми кажемо: серед російських спортсменів дуже багато представників військових та інших силових структур, наводимо докази. МОК у відповідь: таких не допускатимемо. Але ж є й не військові. Це та сама політика ООН і загалом цивілізованого світу, де не розділяють нашого праведного гніву, що "хороших росіян" не буває. Після рішення виконкому МОК, який просто вмив руки, переклавши відповідальність на спортивні федерації, лишається посилити співпрацю з федераціями. Щоб не допустити масового повернення росіян і білорусів на великі арени. І головне – їхнього допуску до Олімпіади.

Це неприємно визнавати, але ми забагато хочемо від світового порядку. Війни колись закінчуються, а країни, навіть якщо це дуже погані країни, залишаються. Ми вважаємо, що імперіалістська політика росії нікуди не зникне. А якщо, приміром, замість путіна президентом стане Олексій Навальний чи хтось із лібералів на кшталт Гаррі Каспарова, вона просто набуде інакших форм. А в коридорах влади на Заході можуть вважати, що варто тільки замінити путіна на когось адекватного, і росія перестане бути проблемою для всіх. Принаймні, війна закінчиться і російська армія покине окуповані українські території. І що тоді, росію, яка виправилася, знову включати до складу постійних членів Радбезу ООН? Чи до складу ОБСЄ, єдиної значимої європейської структури, звідки запутінців так і не попросили на вихід. На жаль, бачимо в дії один із принципів бюрократії – від ЖЕКу до ООН – якщо можна чогось не робити, то краще саме так і діяти – нічого не робити. Звісно, лупати цю скалу треба, що і робить наша влада, зокрема наша дипломатія. Якби не активний тиск, механізми міжнародних організацій працювали б ще повільніше. Але очікувати, що все крутитиметься тільки навколо нас, марно. І краще чесно про це говорити, щоб потім не перейматися черговою зрадою.