УПЦ із Лаври не пішла: Чи відправлять Пашу-мерседеса вслід за Медведчуком

Учора монахи чоловічого монастиря УПЦ відмовилися покидати територію та будівлі Києво-Печерської Лаври. Більше того, вони демонстративно провели службу і спільно зі своїми прихожанами не пустили до себе комісію Міністерства культури, яка мала провести інвентаризацію майна. Служителі культу подали позов до господарського суду, в якому оскаржують рішення про не продовження оренди УПЦ споруд на території нижньої Лаври. І до рішення суддів покидати насиджені місця ченці під орудою митрополита Павла (Лебедя) не збираються. Depo.ua прогнозував, що саме сценарій затягнути справу про виселення у суди виглядав найбільш вірогідним. В УПЦ, вочевидь, дуже жалкують за розігнаним Окружним адмінсудом Києва, вердиктом якого церковники у 2019-му змогли заблокувати вступ у дію закону про своє перейменування, бо Господарський суд Києва у забезпеченні позову Української православної церкви (Московський патріархат) до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" щодо розірвання договору оренди відмовив. Але це ще не фініта ля комедія, рішення суду обов’язково оскаржать. То ж радіти рано. У ситуації, яка склалася навколо Лаври, держава повинна показати, що вона держава і має механізми, як поставити на місце порушників.

Варіантів може бути три. Перший – силовий. Він здається найпростішим, проте саме його реалізації і хочуть наші вороги в росії. Спочатку батюшки УПЦ вивозили з Лаври майно під наглядом працівників поліції і спецслужб. Факт виїзду підтвердив і міністр культури Олександр Ткаченко. Однак днями все зупинилося. А отець Павло, який раніше лякав Господом, тепер перейшов до відкритих погроз президенту України Володимиру Зеленському, міністра культури назвав "одержимим диявольським збісненням", пригрозив смертю Вселенському патріарху. Це може свідчити про те, що з Москви, від Кирила, дали вказівку триматися в Лаврі скільки вдасться. І не лише триматися завдяки судовим позовам, а й вчиняти бійки для телекартинки. Як власне і сталося вчора, а трохи раніше в Івано-Франківську, де хулігани під виглядом прихожан чинили опір законному переходу до ПЦУ церкви Різдва Христового. Лаврські попи брутально перешкоджали членам комісії з інвентаризації майна, а отець Павло зі своїм почетом пішов навкулачки із журналістами. Оприлюднені відео подій на території Лаври переконливо доводять, що поведінка тамошніх насельників дуже далека від їхньої проповіді смирення і милосердя.

Та чи варто відплачувати їм тією ж монетою, застосувавши силу? Ніхто не хоче викидати ченців з Лаври – всі ж добре розуміють, що попам МП того й треба, щоб їх побили, а вони після цього намалюють над своїми головами ореол "мучеників". Згадайте нещодавній звіт моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Depo.ua уважно проаналізував доповідь, яка стосувалася війни. В іншій доповіді, де йшлося про стан з правами людини, є пасаж про "дискримінаційний характер" обшуків, які СБУ регулярно проводить в осередках УПЦ. Оонівським монітористам відповіли в МЗС: Україна – демократична держава, в якій гарантується свобода віросповідання, водночас свобода не тотожна праву займатися діяльністю, яка підриває національну безпеку. Нам ця позиція зрозуміла, однак не варто забувати, що РПЦ та її філії в Україні дуже важливо навісити на Україну ярлик країни, де порушується право на віросповідання. Не потрібно їм у цьому допомагати.

Другий варіант – повільно вичавлювати кліриків МП із території нижньої Лаври, роблячи їхнє перебування там нестерпним. Наприклад, відключити водо- та електропостачання. Палитимуть свічками, а воду їм приноситимуть прихожани? Нинішні лаврські монахи – не святі Антоній і Феодосій Печерські, вони у власноруч викопаних печерах не житимуть. Бо звикли до ситного і комфортного життя. Проте тут є і мінус – ця частина заповідника швидко перетвориться на громадський туалет, також високою буде пожежна небезпека.

Інший спосіб – порушити кримінальні справи проти окремих церковних ієрархів, що загрожуватиме їм не тільки допитами, а й реальним термінами ув’язнення. Приміром, за статтею 341 Кримінального кодексу "Захоплення державних або громадських будівель чи споруд". Нагадаємо зміст цієї статті: захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій – карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Зараз УПЦ та її монастир свавільно захопили раніше орендоване державне майно. Така справа та її якісне юридичне обґрунтування для зовнішнього світу важливі тому, що зводять суперечку між Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" й УПЦ до рівня суперечки між орендодавцем та орендатором. Точно так само, якби це була суперечка з іншим господарюючим суб’єктом, договір про оренду з яким переривають. Тобто релігія тут ні до чого.

Можуть бути й інші справи. Приміром, отець Павло набалакав на статтю 346 Кримінального кодексу "Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча". А це карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Або за статтею 161 "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань" за неодноразові випади у бік ПЦУ. Тут не повинно йтися про рядових ченців, а лише про владну верхівку УПЦ. Чи опиниться в цьому колі митрополит Онуфрій? На відміну від отця Павла та ще низки церковних ієрархів, проти нього санкції не введені. Не лише через його високий статус в церкві, а й тому, що протягом року війни у влади жевріла надія, що Онуфрій зречеться Кирила в обмін на недоторканість. Себто піде на діалог з ПЦУ. Але очільник УПЦ робив усе, аби ці надії не справдилися. Звісно, така поведінка – не злочин, статті у Кримінальному кодексі для нього нема. Однак він не залишає державі інших варіантів, аніж крок за кроком вичавлювати УПЦ із суспільно-релігійного життя. 

Третій варіант: розділити проблему на дві. Відмовою монахів УПЦ виселятися мають займатися поліція та СБУ. Але в цій історії з’явився й інший сюжет – до ПЦУ перейшов архімандрит Печерської Лаври Авраамій (Лотиш). Онуфрій вже покарав цього священика. Проте це покарання не несе для Авраамія в лоні ПЦУ жодних наслідків. Митрополит Епіфаній затвердив архімандрита в. о. намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Перехід Авраамія – потужний удар по УПЦ. І такий само потужний інформаційний козир в руках української влади. Не те, що на вибрики Павла і компанії не треба звертати увагу. Треба, але нехай це роблять відповідні органи. Набагато важливіше показувати світові, що монастир у Лаврі продовжує діяти, що ніхто його не закривав, що монахи, які хочуть залишитися, добровільно переходять до ПЦУ. А стосовно противників, то тут складається враження, що частина вищих кліриків УПЦ навмисно заводять ситуацію в глухий кут, щоб, втомившись, влада внесла їх у списки на обмін з росією. Щоб поїхати вслід за Віктором Медведчуком.