Як Україна готується до зачистки Донбасу

Попри всі побоювання, викликані зміною влади в США та перемогою на тамтешніх президентських виборах начебто "проросійського" кандидата Дональда Трампа, останні місяці в зоні АТО складаються для України відносно вдало.

Так, з одного боку помітно збільшилось число поранених, що не може не засмучувати, а з іншого – чи не вперше з 2014-го року українські війська близькі до того, щоб почати звільняти міста. І хоч наразі мова йде лише про Докучаєвськ, промислову зону якого наші бійці зайняли внаслідок боїв 7 листопада, і який за Мінськом-1 і так мав би бути нашим, але менше з тим.

Варто звернути увагу на те, що українська армія якось майже непомітно з мобілізованої перетворилась на повністю контрактну, в це вже зовсім інший рівень. І хоч відбулось це відносно нещодавно, але сам факт ігнорувати не можна. До того ж у порівнянні з тим самим 2014-м роком значно покращилось матеріально-технічне та грошове забезпечення військових, а також оснащення нелетальними видами озброєнь і передовою військовою технікою.

Все це вже саме по собі створює передумови для певного розвитку ситуації, яка протягом останніх років на Донбасі дещо законсервувалась. А тут ще й новина про те, що на передову повертаються добровольчі батальйони і авіація, наштовхує на певні думки в цьому напрямку.

Давайте спробуємо пригадати, як саме розпочиналась так звана антитерористична операція. А розпочиналась вона зі звільнення захоплених тоді ще сепаратистами міст і сіл Донбасу силами добробатів або Національної гвардії, які діяли, переважно, під прикриттям авіації. Тобто, якщо спрощено, то ситуація виглядала так: в місто заходили добровольчі батальйони, зачищали його, знищуючи, або відтісняючи живу силу ворога, той грузився на доступний йому автотранспорт і втікав до іншого міста – коли колонами, а коли й так. І ось тут, в степах Донбасу, ці колони ставали здобиччю української штурмової авіації.

Плюс-мінус подібним чином АТО тривала аж до Іловайської трагедії – поки у війну не вступили регулярні російські війська. Після цього війна перейшла у формат артилерійсько-бліндажної, у якій з добробатів було мало користі – на передові ролі вийшла дещо оклигавша за цей регулярна українська армія з розконсервованою і так-сяк підремонтованою військовою технікою, переважно артилерія.

Власне, в такому положенні АТО й застигло майже на два роки, чому не в останню чергу посприяли Мінськ-1 і Мінськ-2. За цей час, що в Україні, що в тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей, що в Росії відбулось багато пересічних і не дуже подій. Україна зуміла стабілізувати політичну і економічну ситуацію, Росія встигла вв'язатись у ще одну війну в Сирії, загрузнути в різного роду санкціях і в 2017-му році очікувати на економічний колапс.

А про ситуацію в так званих "Л-ДНР" Depo.ua писав неоднократно: заводи порізали на метал і вивезли переважно в Росію, шахти підтопили, занедбали і позакривали, гуманітарку роздерибанили, між собою перегризлись, паралельно довівши свої "республіки" до стану соціального пекла, коли люди вбивають один одного за їжу, а так звані "ополченці" масово втікають на всі чотири сторони.

В контексті цього всього новина про те, що на передову повертається Внутрішній корпус батальйону "Донбас" (неформальний підрозділ створений ветеранами АТО, які воювали в 2014-му році в складі цього добробату), волею-неволею примушує думати про те, що незабаром має відновитись вже призабута зачистка окупованих міст від бойовиків.

Крім цього завершується базування  штурмовиків Су-25 на аеродромі Сіверськодонецька, що наближує їх до зони АТО і різко підвищує час можливої ​​реакції на запити військових. У всякому разі, останнм часом пара таких літаків проводить бойові вильоти в районі лінії зіткнення на Луганщині. А якщо додати сюди обльоти Приазов'я розвідниками Су-24МР, постійні навчальні вильоти з аеродрому Краматорська, то можна говорити про поступове приведення до нормального стану нашої бойової авіації в прифронтовій зоні, що явно робиться не для оборони своїх рубежів.

Розуміють до чого все йде й у Кремлі, тому помітно активізували свої спецслужби на Донбасі. Так останнім часом українські військовослужбовці, які виконують завдання в районі проведення АТО, вкотре почали отримувати СМС з невідомих номерів із закликами не виконувати свій військовий обов'язок. Такий собі фактор психологічного тиску, який активно використовувався рашистами у перші роки війни.

Звісно, це лише одна з версій потенційного розвитку подій. Але, погодьтесь, версія досить складна і логічна. Росії вже через лічені місяці пророкують внутрішню кризу, раптово "забурівші" весною 2014-го жителі Донбасу вже не так категорично відстоюють ідею "русского міра" і не готові так самовіддано за неї помирати, а українська армія навпаки – вдягнена, сита, матеріально забезпечена (принаймні, краще, аніж на початку війни), загартована боями, та ще й підсилена добробатами і авіацією. Чим не передумови для початку кінця "Л-ДНРії"?

Проте, не варто забувати, що головна тактика України сьогодні - це оборона. І наступ можливий, якщо нам дадуть привід. Але бойовики останнім часом своїми обстрілами це і роблять. Якщо так триватиме і далі -  вони звинувачувати можуть лише себе.