Як Україна розбудовує свою армію: Артилерія

Нещодавно Україна відзначала професійне свято – День ракетних військ і артилерії. На артилерію припадає до 65-70% загального об'єму вогневого ураження супротивника у сухопутних операціях. 

В Україні завжди були потужними артилерійські традиції, тому навіть попри розруху 1990-х і скорочення збройних сил 2000-х, станом на початок російсько-української війни у 2014 році відносно швидко вдалося "поставити на колеса" артилерійську техніку і забезпечити розрахунки до неї.

Наразі в Україні є сім артилерійських бригад (одна великої потужності), дві реактивні артилерійські бригади, один реактивний артилерійський полк і одна ракетна бригада. Також артилерія є на озброєнні Національної гвардії.

Основними зразками на озброєнні ЗСУ є як буксирувані так і самохідні гармати та гаубиці різного калібру. Розглянемо їх детальніше.

Читайте також: Як Україна розбудовує свою армію: Важка бронетехніка

Причіпна артилерія

Після розпаду СРСР Україна отримала досить обширний спадок буксирувальної (причіпної) та самохідної артилерії.

Наймасовішою артилерійською системою радянського періоду була 122-мм гаубиця Д-30, прозвана "Жабою". Вона була прийнята на озброєння на початку 1960-х років.

Гаубиця Д-30 призначена для знищення й придушення живої сили противника – як відкритої, так і тієї, що знаходиться в укриттях польового типу (у окопах, бліндажах, землянках); знищення й придушення вогневих засобів піхоти противника; руйнування деревоземляних вогневих точок (ДЗОТів) та інших споруд польового типу; створення проходів в мінних полях і дротових загородженнях; боротьби з артилерією, мотомеханізованими засобами і танками противника.

Номінальний тяговий засіб гаубиці – автомобіль Урал-4320. Найбільша допустима швидкість по хороших дорогах з асфальтовим або бетонним покриттям до 80 км/год. Гаубиця споряджається також лижною установкою для транспортування по глибокому сніжному покриву, однак стрільба з лижної установки неможлива.

В Україні за різними даними залишились від 130 до 150 одиниць гаубиці Д-30.

Також дійшла до наших днів радянська 152-мм гармата-гаубиця Д-20, розроблена ще наприкінці 1940-х років. Це причіпна гармата-гаубиця з ручним заряджанням. Довжина ствола гармати складає 34 калібри. 

Згідно з інформацією з відкритих джерел, на озброєнні ЗСУ перебуває близько 130 таких гармат.

Також є 100-мм протитанкова гармата МТ-12 "Рапіра". Це радянська буксирована протитанкова гармата, створена наприкінці 1960-х років.

У травні 2018 року в Україні відбулись випробування модернізованих гармат із поліпшеною системою наведення. Модернізація дозволяє вражати цілі в умовах обмеженої видимості. Крім того, модернізовані гармати оснащені новими системами утримання цілі, що дозволяє більш ефективно вражати їх під час руху.

В українській армії окрім звичайних гарматних пострілів для стрільби з "Рапіри" застосовуються протитанкові керовані ракети "Стугна" українського виробництва.

Станом на 2014 рік на озброєнні Збройних сил України перебувало близько 500 гармат МТ-12 "Рапіра", однак багато з них були знищені противником під час активної фази війни.

Однак, найбільш затребувана на сьогодні є 152-мм причіпна гаубиця 2А65 "Мста-Б", призначена для знищення тактичних засобів ядерного нападу, артилерійських і мінометних батарей, танків та інших броньованих засобів противника, а також руйнування польових фортифікаційних та інших оборонних споруд, придушення живої сили і вогневих засобів, пунктів управління, засобів протиповітряної і протиракетної оборони противника. Простіше кажучи, універсальна великокаліберна гармата на всі випадки життя.

Стрільба з гаубиці ведеться 152-мм пострілами роздільного заряджання. Причому, вона може стріляти як розробленими спеціально для неї (і для 2С19 "Мста-С") пострілами, так і тими, що застосовуються на гаубицях Д-20, 2С3 "Акація" тощо.

На озброєнні ЗСУ перебуває близько 100 одиниць 2А65 "Мста-Б".

З причіпних гармат також можна виділити 2А36 "Гіацинт-Б". Вона має калібр 152-мм і призначена для придушення й знищення живої сили, вогневих засобів і бойової техніки противника, що знаходяться на марші, в місцях скупчення та опорних пунктах.

Це більш сучасна гармата, була взята на озброєння у 1975 році. Вона облаштована напівавтоматичним затвором, гідропневматичним акумулятором, ланцюговим досилачем, піддоном з гідродомкратом для стрільби при вивішених колесах і двошвидкісним механізмом вертикального наведення. Ходова частина – двоосна з підресорюванням.

Гармата придатна до використання в різноманітних погодно-кліматичних умовах. На випробуваннях успішно застосовувалась при температурі атмосферного повітря від −50 °C до +50 °C.

Станом на початок війни на Донбасі в ЗСУ було трохи більше 300 одиниць гармат 2А36 "Гіацинт-Б", однак скільки їх залишилось – достеменно невідомо.

Читайте також: Як Україна розбудовує свою армію: Легка бронетехніка

Самохідна артилерія (САУ)

Радянська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця 2С19 "Мста-С" є самохідною версією вже згаданої причіпної гаубиці 2А65 "Мста-Б". Це досить нова розробка, одна з останніх радянських – була прийнята на озброєння лише у 1989 році.

Спочатку розроблялася на базі танка Т-72, проте в ході випробувань були виявлені серйозні недоліки, зокрема велике розгойдування при стрільбі, тому торсіони і котки ходової частини САУ були замінені на нові, розроблені на базі танку Т-80.

САУ 2С19 "Мста-С" призначена для знищення тактичних ядерних засобів, артилерійських і мінометних батарей, танків та іншої броньованої техніки, протитанкових засобів, живої сили, засобів ППО і ПРО, пунктів управління, а також для руйнування польових фортифікаційних споруд та перешкоджання маневрам резервів противника в глибині його оборони.

Може вести вогонь по спостережуваних і неспостережуваних цілях із закритих позицій і прямою наводкою, включаючи роботу в гірських умовах. При стрільбі використовуються як постріли з боєукладання, так і при подачі з ґрунту.

Згідно з інформацією з відкритих джерел, в ЗСУ на озброєнні перебуває 35 одиниць САУ 2С19 "Мста-С".

Інша радянська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця 2С3 "Акація" була прийнята на озброєння в 1971 році. Вона призначена для придушення і знищення живої сили, артилерійських і мінометних батарей, ракетних установок, танків, вогневих засобів, пунктів управління і тактичних засобів ядерного нападу.

Корпус і башта зварені з плит вальцованої броньової сталі, які забезпечують захист від ураження бронебійною кулею з відстані 300 м, а також від осколків артилерійських снарядів і мін малого калібру.

САУ 2СЗ "Акація" розділена на три відсіки: управління, силовий і бойовий. Бойове відділення займає середню, кормову частини корпусу і всю башту, яка являє собою суцільнозварну конструкцію. Основну частину бойового відділення займає гаубиця, боєукладки і робочі місця екіпажу.

Основне озброєння "Акації" – 152-мм гаубиця Д-22. Заряджання гаубиці роздільно-гільзове, тобто в канал ствола спочатку досилається снаряд, а потім гільза з метальним зарядом, як і у переважної більшості артсистем такої потужності і такого калібру. Боєкомплект складається з 40 пострілів, які перебувають у двох боєукладках (у башті і в корпусі).

Для боротьби з танками в боєкомплект 2С3 входить кумулятивний снаряд БП-540, бронепробивання якого не залежить від дальності стрільби.

На озброєнні Збройних сил України перебуває він 400 до 500 одиниць САУ 2СЗ "Акація", більшість з яких потребує модернізації.

Радянська 152-мм корпусна самохідна гармата 2С5 "Гіацинт-С" була взята на озброєння у 1976 році. У 1993 році серійне виробництво було зупинене, однак вона лишилась у збройних силах багатьох пострадянських країн.

Гармата призначена для придушення і знищення засобів ядерного нападу, ураження органів управління, тилів, живої сили й бойової техніки супротивника в місцях скупчення і в опорних пунктах, а також для руйнування фортифікаційних споруд.

Самохідна гармата 2С5 "Гіацинт-С" виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління та бойове.

В основний боєкомплект гармати 2А37 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ29 з максимальною дальністю стрільби в 28,5 км, а також снаряди 3ОФ59 з поліпшеною аеродинамічною схемою і максимальною дальністю стрільби в 30,5 км. Скорострільність гармати складає 5-6 пострілів на хвилину.

На початок війни на Донбасі на озброєнні ЗСУ перебувало 24 таких гармати. Після завершення активної фази війни залишилось лише 18 одиниць.

Дещо краща ситуація з САУ 2С1 "Гвоздика", яка виготовлялась на Харківському тракторному заводі з 1971 по 1991 рік.

Це радянська 122-мм самохідна артилерійська установка на базі шасі МТ-ЛБ, яка призначена для знищення живої сили, артилерійських батарей, дзотів, а також для забезпечення проходів в мінних полях та польових загородженнях.

Самохідна гаубиця 2С1 "Гвоздика" створена за класичною для самохідної артилерії баштовою схемою. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів, повністю герметичний і дозволяє долати водні перешкоди уплав. Бронювання САУ 2С1 забезпечує протикульний і протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти досягає 20 мм.

Корпус розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління і бойове. Бойове відділення знаходиться у середній і кормовій частинах корпусу. На даху корпусу на кульковий погон встановлена зварна башта з обертовим кошиком бойового відділення. У башті встановлена гармата, а також місця екіпажу. У ніші башти встановлено дві укладки з набоями і снарядами для кумулятивних боєприпасів. У кормовій частині корпусу встановлені укладки під снаряди і набої основної гармати. Подача в укладки може здійснюватись з ґрунту через спеціальний кормовий люк.

Основним озброєнням цієї САУ є 122-мм гаубиця 2А31. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками і використовуваним боєприпасів з 122-мм буксованою гаубицею Д-30 (за великим рахунком, "Гвоздика" є самохідною версією гаубиці Д-30).

На озброєнні ЗСУ станом на 2014 рік перебувало 312 одиниць, однак частину з них було втрачено під час бойових дій. Актуальних даних у відкритих джерелах знайти не вдалося.

Також варто згадати 203-мм самохідну гармату артилерії резерву 2С7 "Піон", яка є найбільшою гарматою радянського виробництва. Вона призначена для придушення тилів, знищення особливо важливих об'єктів і засобів ядерного нападу в тактичній глибині на відстані до 47 км. Перебуває на озброєнні з 1975 року.

Ходова частина 2С7 виконана на базі основного танка Т-80 і складається з семи пар здвоєних обгумованих опорних і шести пар одинарних підтримуючих котків. Підвіска індивідуальна торсіонна з гідравлічними амортизаторами.

Гармата "Піон" виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати в кормовій частині САУ. Розрахована на екіпаж у 7 (в модернізованому варіанті 6) людей. На марші всі члени екіпажу розміщені в корпусі САУ. У кормовому відділенні знаходиться відкидна плита-сошник і гармата.

Корпус 2С7 зроблений з двошарової протикульної броні з товщиною зовнішніх листів 13 мм, а внутрішніх – 8 мм. Це захищає від наслідків застосування зброї масового ураження. Корпус послаблює дію проникної радіації в три рази.

Заряджання головної гармати при роботі САУ здійснюється з ґрунту або з вантажівки за допомогою спеціального підйомного механізму, встановленого на платформі, з правого боку відносно гармати. Заряджаючий при цьому знаходиться зліва від гармати та керує процесом за допомогою пульта управління

Основним озброєнням є 203-мм гармата 2А44, що має максимальну скорострільність 1,5 постріли за хвилину (на модернізованому варіанті до 2,5 пострілів за хвилину). Ствол гармати є вільною трубою з'єднаною з казенником. У казеннику розташований поршневий затвор.

В листопаді 2014 року у зв'язку з російським вторгненням Україна розпочала розконсервацію і приведення в бойовий стан наявних установок 2С7 "Піон". З відновлених установок було створено 43-тю артилерійську бригаду великої потужності. Зараз на озброєнні перебуває 6 одиниць і ще 90 знаходяться на зберіганні.

Як відомо, Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачає відведення гаубиць калібром 152-мм і більше (2С5 "Гіацинт-С", 2С3 "Акація", 2С19 "Мста-С", 2А65 "Мста-Б") на 33 км від лінії зіткнення.

Перспектива

Всі перелічені вище артилерійські установки були виготовлені ще в радянські часи і за роки незалежності в кращому випадку модернізувалися. Однак, роботи над сучасною артилерійською установкою, яка б відповідала вимогам часу і була підлаштована під калібр НАТО ведуться.

Мова йде про САУ "Богдана", на розробку, виробництво та випробування якої вже витрачено 140 млн грн. Щоправда, наразі вона перебуває на стадії випробувань.

Читайте також: САУ за стандартами НАТО: Які перспективи в української "Богдани"

Також можна згадати скандал, який виник минулого року довкола ініціативи тодішнього міністра оборони Андрія Тарана закупити партію застарілих гаубиць "Дана" чеського виробництва 1976 року. Повідомлялося, що навіть відповідний контракт з чехами було укладено, однак досі руху по цій темі не спостерігається.

Читайте також: Скандальна САУ "Дана": Чому Міноборони не варто закупати чеські гаубиці