Зеленський проти Трампа: Коли головний ворог Байдена покаже свій мирний план для України

Дональде, покажи свій план або замовкни!

Під час перебування у Нью-Йорку у вересні Володимир Зеленський в інтерв’ю CNN вперше закликав найімовірнішого головного кандидата в президенти США від республіканців Дональда Трампа публічно оприлюднити свій мирний план. Якщо у нього дійсно є ідеї, як припинити війну росії проти України. При цьому наш президент наголосив: будь-який план, за яким Київ має поступитися територіями, неприйнятний.

Нагадаємо: у березні цього року під час зустрічі з виборцями в Техасі, одному з ключових штатів для республіканців, Трамп уперше пообіцяв "протягом 24 годин" завершити війну росії проти України і запобігти третій світовій війні. Останній момент буде дуже важливим у його передвиборчій кампанії, тому до нього згодом повернемося окремо. На початку травня він знову повторив ці тези: мовляв, міг би легко покласти край війні проти України, домовившись і з Зеленським, і з путіним. Деталей свого "легко" не розкрив, але прозоро натякнув: "Багато в чому тут йдеться про гроші. Багато стосується військової допомоги, яку ми надаємо". А вже у вересні в інтерв’ю NBC Трамп заявив, що втратить всі свої козирі, якщо розкриє деталі плану. "Але я б сказав путіну певні речі. Я б сказав певні речі Зеленському, з яким у мене хороші стосунки", – запевнив екстравагантний американський політик. На питання, чи наполягатиме він на мирній угоді з територіальними поступками України, Трамп знову відповів без конкретики: ні, але б уклав "справедливу угоду для всіх", "затягнувши в одну кімнату" президентів росії та України, щоб домовитися з ними.

На початку листопада Зеленський в інтерв’ю тому ж телеканалу, з яким своїми загадковими планами ділився Трамп у вересні, запросив того приїхати до України. Мовляв, тут він переконаэться, що не зможе "принести мир через путіна". Але американський політик відмовився. За його словами, зараз "справи з Україною" веде адміністрація Джо Байдена і він би не хотів створювати конфлікт інтересів.

І от в недавньому інтерв’ю Fox News Зеленський знову звернувся до Трампа: згоден ознайомитися з його мирним планом, якщо такий є. "Ми можемо зупинити цю війну, якщо віддамо росії Донбас і Крим. На мою думка, наша країна не буде готовою до такого мирного плану. Це не мирний план", – уточнив при цьому президент України.

Позиція – зрозуміла: або покажи мирний план, який влаштує українців, або не спекулюй. Та чи стратегічно правильно діставати Трампа у такий спосіб? Є аргументи і "за", і "проти". Останніх більше.

Чому $60 млрд. від США важливіші за докори Трампу

Почнемо з аргументів на підтримку закликів до Трампа. Перший: Зеленський чітко окреслив червоні лінії, за які не хоче переходити. Другий: український президент заявив про готовність говорити з Трампом, але предметно. Ми добре розуміємо, що перемога цього кандидата – поганий варіант для нас, однак у Києві допускають такий сценарій, то ж пропонують почати діалог зараз, а не коли передвиборча кампанія в США ввійде в гарячу фазу. Правда, викличний формат звернення до Трампа дещо сумнівний. У його випадку йдеться про цинічну "політичну тварину", яка спробує обернути це собі на користь. І не на користь нам. Третій аргумент: враховуючи результати соцопитувань в Штатах за рік до голосування, ризик програшу Байдена досить високий, що спонукає українську владу грати на його боці. Пан або пропав? Це небезпечно, однак повернення Трампа в Білий дім та набуття його прихильниками всієї повноти влади в Сполучених Штатах Америки виглядає наразі ще більш небезпечним розвитком подій.

Але тут прослідковується відразу кілька "але". Перше: апелювання до Трампа є самостійною ініціативою, чи якось узгоджується з адміністрацією Байдена? Простіше кажучи, чи підштовхнуть вони опонента діючого президента Штатів до оприлюднення свого мирного плану, яким можна буде його ж бити під час передвиборчої кампанії. З огляду на попередні заяви Трампа, чіткого плану закінчення війни у нього насправді немає. Хоча можна здогадуватися, якими б могли бути його складові: поступка окупованими територіями Донбасу та Кримом в обмін на виведення російських військ із інших тимчасово загарбаних земель, відмова України від членства в НАТО в обмін на ефемерні гарантії безпеки та гроші для повоєнного відновлення країни, перекладання всього тягаря фінансової допомоги нашій державі на Європу.

З одного боку, відсутність плану, який би можна було обговорювати, – слабкість Трампа. Нею зараз його і дістають. Проте помилкою буде перегнути палку. Трамп – мстивий політик. Не варто нагадувати, що його стосунки з українською владою в період президентства були насичені різноманітними скандалами. Найближчим часом на кону вкрай важливе голосування в Конгресі за продовження фінансування допомоги Україні, то ж не слід давати трампістам навіть найменшу нагоду завалити голосування під приводом образи на заяви із Києва. Навіть, якщо з нашої точки зору жодних образ не було. Простіше кажучи, пріоритет – отримати схвалення Конгресом виділення понад $60 млрд. для продовження військової допомоги, а також понад $11 млрд на наші бюджетні потреби. А про мирний план Трампа можна побалакати і потім.    

Якими аргументами спекулюють "погані" республіканці

Друге "але" полягає в тому, що останні опитування громадської думки в США демонструють несприятливі зміни для нас. Хоча кількість американців, які підтримують продовження військової та фінансової допомоги українській державі, переважає, чисельність противників допомоги зростає. У цього є кілька причин. Перша: під час праймеріз кандидатів-республіканців найбільш активні з них, такі як, приміром, Вівек Рамасвамі, відверто працюють проти України. Їхні аргументи примітивні, проте вони впливають на частину виборців, яких переконують, що якби гроші витрачалися не на допомогу українцям, у холодильниках американців був би більший достаток. Тобто нинішні учасники праймеріз фактично готують ґрунт для виходу на арену самого Трампа. Натомість Україна не займається системною протидією цим активностям. Зокрема, чи варто запрошувати Рона Десантіса чи Вівека Рамасвамі до України? Дискусійне питання. Найімовірніше, вони б відмовилися, бо такий візит суперечитиме риториці їхніх кампаній. І виглядали б боягузами і банальними базікалами.

Інша причина: американці, як і ми, не були готові до затяжної війни, яку нав’язала росія. Але якщо в українців немає іншого виходу, як боротися з ворогом попри всі несприятливі умови, то значна частина американців може відчувати втому і розчарування через те, що військова допомога, надана Україні, не принесла швидкої перемоги. Результатом розчарування може бути зневіра в перелом ситуації. На цій зневірі і грають противники Байдена, закидаючи йому відсутність чіткої стратегії щодо війни в Україні. Depo.ua свого часу детально аналізував ризики цього для нас. Як діють Трамп та інші критики: якщо після надання значної кількості зброї Україні дива не сталося, тоді треба шукати інше диво – мирний план. Ми розуміємо, чому не відбувся очікуваний прорив на фронті, очевидно, розуміють це і в Білому домі, однак виборцям республіканців з-за океану події в далекій Україні можуть видаватися в зовсім іншому світлі.

Ви – самогубці. Про що треба прямо казати громадянам країн ЄС та США

З урахуванням цих "але" не зайвим буде переглянути формат дипломатії із західними політиками, яких важко назвати нашими друзями. А таких, на жаль, стає все більше. Ще не так давно здавалося, що в Європі путін може розраховувати лише на Угорщину Віктора Орбана. Недавно у нього з’явився друг у Словаччині Роберт Фіцо. А нині шоком для нас закінчилися вибори в Нідерландах, де перемогу здобули ультраправі євроскептики Герта Вілдерса. Якщо Будапешт і Братислава не мають серйозного впливу в ЄС і їхня влада здатна хіба паразитувати на слабостях демократій, то уряд на чолі з Вілдерсом – страшний сон для нас і Євросоюзу. Не здають позицій і польські ультраправі, яких не безпідставно підозрюють в причетності до блокування кордону з Україною. Отже, інтернаціонал потенційних колег Трампа в Європі нарощує м’язи. І це ще не кінець. Тому Києву необхідно оперативно змінювати стратегію і тактику зовнішньої політики. Як саме? По-перше, не переходити на особистості, а працювати з тамтешньою громадською думкою. Приміром, залишити Трампу на згадку запрошення відвідати Україну в якості кандидата в президенти, але не згадувати про нього зайвий раз. Поки він не склав до купи свій мирний план, доти не нав’язуватиме його американцям. То ж і добре.

По-друге, дипломатично зміщувати акцент із дискусій, чи потрібно надавати військову допомогу Україні, на іншу тему – якими для США та Європи будуть наслідки відмови від підтримки українців. Вони бояться затягування війни, бо це б’є по їхніх кишенях? Маємо переконувати: якщо програємо, то не тільки ми, а й вони. Бо росія воює на нашій території із колективним Заходом. А інші путіни – автократи всіх мастей – за цим спостерігають в очікуванні "присмерку Європи". Так, українські спікери про такий сценарій казали, але якщо в окремих країнах ЄС бачимо високу підтримку гробарів Європи, значить, казали недостатньо голосно. Або ж зверталися не до громадян, а до політичних еліт, які думають, що і далі гратимуть в політику за правилами, які були до 24 лютого 2022-го. Якщо Київ погодиться на територіальні поступки і перемир’я.

Не треба боятися прямо казати: панове, або ви повторюєте помилки сторічної давнини, приводячи до влади внутрішніх розкольників, тобто йдете самовбивчим шляхом, або без надуманих перепон інтегруєте Україну та інші країни Європи, готові до спільної оборони, збільшуєте військові видатки для свого посилення та допомоги Україні, множите на нуль всіляких орбанів та йому подібних троянських коней і готуєтесь до великої війни. Чим більше ви будете до неї готові, тим менша її ймовірність.