Не програти чи перемогти: Коли Байден визначиться зі стратегією щодо України

Чому заяви Залужного такі важливі

Досі політики, експерти, медійники та широкий загал активно обговорюють промовисті заяви головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного для видання The Econоmist. Depo.ua також аналізував наслідки сказаного генералом для України та наших західних партнерів. Реакція була різною. Білий дім устами координатора зі стратегічних комунікацій Джона Кірбі зазначив, що в процесі війни змінюються потреби сторін, в тому числі щодо систем озброєнь, які партнери надають Україні. "Українські лідери мають право говорити про їхній прогрес чи його відсутність. Я думаю, що це підкреслює, наскільки важливо, щоби ми продовжували підтримувати Україну", – сказав він. І нагадав, що це було б зробити надзвичайно легше, якби Конгрес ухвалив додаткове фінансування для підтримки України. Depo.ua детально висвітлював перипетії в американській політиці навколо військової допомоги нашій державі. Наразі питання її фінансування у 2024 році не вирішене. Але воно – не в тупику. Радше йдеться про різні підходи Білого дому та республіканців до надзвичайно щемливої теми – яким є стратегічне бачення Сполученими Штатами перемоги України у війні. І чи є воно взагалі.

Отже, у Вашингтоні відреагували спокійно та обернули заяви Залужного таким чином, щоб їх почули у Конгресі. А от реакція наших високопосадовців здивувала. Не президента Володимира Зеленського, який наголосив, що ситуація на фронті не є патовою і пояснив, чого потребує Україна, а окремих членів його команди. Наслідки їхніх публічних докорів на адресу Залужного вже відчутні. The New York Times помітила "розрив між військовим і цивільним керівництвом" країни. Нескладно спрогнозувати, що публікації подібного роду у західній пресі триватимуть. На жаль, сталося те, чого не мало статися: замість прагматичного обговорення ключового меседжу Залужного про необхідність перегляду наповнення військової допомоги для зміни ситуації на фронті на нашу користь, обговорюються тертя всередині української влади. Ризики від цього – значні.   

Зауважимо, що і до появи колонки та інтерв’ю Валерія Залужного в The Econоmist в західних медіа вказували на проблеми, через які контрнаступ ЗСУ відбувається не так, як очікувалося. З деяких публікацій склалося враження, що в окремих високих кабінетах країн-союзників контрнаступ уявлявся, як в кіно: потужним ударом в одному місці українські війська проб’ють оборону окупантів і поженуть їх якнайдалі. Звідси коментарі на кшталт "навіщо українці чіпляються за Бахмут". У вересні аргументовано цим експертам відповів генерал США у відставці й директор Інституту вивчення війни (ISW) Джек Кін: США та інші партнери мають зосередитись на тому, щоб допомогти Україні вести війну так, як вона вважає за потрібне, а не критикувати. У цьому ж руслі висловлювався й інший відставний генерал зі Штатів Марк Арнольд. За його словами, наданої техніки – недостатньо. Потрібні засоби для розмінування, авіація, далекобійна артилерія, а якщо сумувати всі бойові машини "Бредлі", танки "Леопард-2" і "Челленджер-2" та інше обладнання, українці могли укомплектувати тільки одну бригаду. Також генерал Арнольд вказував, що підготовку за стандартами НАТО пройшла недостатня кількість український військових. Тобто Кін, Арнольд, а зараз Залужний загострюють увагу на одному і тому ж: попередні плани треба серйозно переглянути, адже ситуація на фронті потребує інших підходів з боку США та союзників, іншого озброєння.

Чим західні військові експерти дорікають Байдену

Отже, тут немає жодної зради чи конкуренції за єдино правильну думку про перебіг бойових дій. Виключно тверезі оцінки. І дуже добре для нас, що на Заході все частіше намагаються переосмислити, чому спільні зусилля не дають очікуваного результату. Для прикладу, в ISW зазначили, що в колонці Залужного йшлося про те, як відновити маневр у позиційній війні, а не про те, що війна зайшла у глухий кут.

У свою чергу екс-командувач армією США в Європі Бен Ходжес визнав: його прогноз щодо термінів деокупації Криму був занадто оптимістичним, він не очікував зволікання з боку США та Німеччини з наданням Україні далекобійної зброї. Нагадаємо: Ходжес у грудні минулого року прогнозував звільнення анексованого Кримського півострова до кінця літа 2023 року, але при цьому зауважував: причина відсутності в українців необхідної їм далекобійної зброї полягає в тому, що надто багато людей в Адміністрації США сумніваються в деокупації Криму. "Десь у глибині серця вони вважають, що це неможливо. І що така спроба призведе до ескалації із застосуванням атомної бомби", – зазначав  генерал. Скоро виповниться рік від часу цієї заяви, але у Білому досі не перейшли від позиції "Україна не може програти" до позиції "росія має програти". Джо Байден улітку казав: стратегічно росія вже програла, а війна не може тривати роками. Та його оптимізм розбився об сувору реальність позиційної війни на виснаження.

Генерал Ходжес знову закидає американській Адміністрації "безпідставні занепокоєння" щодо ескалації. На його думку, там досі не можуть уявити, що робити у випадку поразки росії та її розпаду. Натомість треба враховувати такий розвиток подій. Зрештою генерал все ж сподівається, що у США ухвалять правильні рішення, а президент Байден зможе краще пояснити американцям, чому  вони отримають користь від успіху України. На думку Ходжеса, якби у Білому домі сказали "Ми хочемо, щоб Україна перемогла. І ми зробимо все, щоб Україна перемогла", то розмови про те, скільки і якої зброї давати, не були б навіть предметом для дискусії.

Відставний генерал говорить правильні речі, та от чи зникнуть фобії перед росією в діючих американських політиків та персонально у Байдена? Наразі виглядає так, що США, надаючи Україні потужніше озброєння – починали з "Джавелінів", потім були "Хаймарси", нещодавно поставили невелику партію "Атакамсів", всі в очікуванні F-16 – потрошку підвищує ставки, очікуючи, що путін зупиниться і припинить війну. Це не працює й американці дають потужнішу зброю. Вона покращує позиції українських військ, але не дає їм стратегічної переваги. Це покрокове підвищення ставок триває з літа минулого року, коли Штати та їхні друзі ухвалили рішення про надання Україні військо-технічної допомоги. Остання серйозна зброя від США – ракети ATAСMS. Проте в цій модифікації – з обмеженою далекобійністю. Україна потребує цих ракет в усіх модифікаціях. Приміром M39A1 (ATACMS Block IA) має касетну боєголовку, що дасть можливість знищити всі аеродроми країни-терористки в радіусі 300 км. Не кажучи вже про склади зброї та палива. Маючи ці ракети в достатній кількості, можна перетворити кримські військові об’єкти на мотлох. Для США "Атакамси" не є зброєю, критично важливою для власного захисту. Тобто їх можна було б передати Україні в значно більших обсягах. Але для цього особисто у Байдена має серйозно змінитися підхід до нашої війни. А також у його радників, які бояться краху росії.

Як змінять ситуацію президентські вибори в США

Хто чи що здатне зіграти роль "перемикача" у голові Байдена? Можливо, майбутні президентська вибори. Республіканці обрали цікаву тактичну гру проти Білого дому в українському питанні. Вони не заперечують необхідність військової допомоги, а хочуть почути, як вона посприяє успіху України на полі бою. Це по-перше. А по-друге, передача певних видів озброєнь нашій країні сприяє переозброєнню самих Штатів, оновленню та модернізації арсеналів. Республіканці точно підтримують такий підхід, оскільки йдеться про американських зброярів, в яких є контракти з Пентагоном, замовлення від нього забезпечуватимуть робочі місця, податки і зрештою посилять національну безпеку. Отже, мова не про давати чи не давати Україні гроші на зброю, а про те, скільки давати коштів на переозброєння самої американської армії. Якщо тактика республіканців спрацює і в Білому домі погодяться з таким підходом, тоді, не виключено, з’явиться той "порох", про потребу в якому каже Залужний.

Проте не менш імовірний і протилежний сценарій, коли Вашингтон не ризикуватиме й надання зброї триватиме тим же темпом і в тому ж руслі. Принаймні до завершення передвиборчої кампанії. Звісно, за стіл переговорів з путіним нікого не саджатимуть і ніхто сам не сідатиме, але страх "ескалації" використовуватиметься в якості аргументу для виборців Байдена. Поки важко сказати, що нарадять йому технологи: йти на серйозний геополітичний ризик, добиваючи росію, чи гратися в поганий мир. В цій ситуації наша влада має тримати руку на пульсі та не давати приводів скептикам говорити про великі розбіжності у військово-політичному керівництві нашої країни.