Незручна правда від Залужного: Що буде далі на фронті та в тилу

Поки у високих коридорах намагаються заглушити відгомін скандальної і неприємної для влади статті в журналі Time та шукають джерела журналіста Саймона Шустера на Банковій, в іншому поважному виданні The Econоmist з’явилися колонка та інтерв’ю Валерія Залужного. Одні уздріли в публікаціях The Econоmist холодний душ для любителів чути лише про перемогу, інші ж навпаки, вважають, що правда потрібна, якою б гіркою вона не виявилася. Треті ж допускають, що Залужний опиниться в опалі. Не дарма джерело Time повідомило про буцімто підготовку відставок у військовому керівництві через повільний контрнаступ.   

Не кінець, але глухий кут. Про що розповів головнокомандуючий в The Econоmist

Перед тим, як прогнозувати наслідки заяв головнокомандувача ЗСУ для країни, армії та нього самого, тезово нагадаємо основні його висловлювання. Перше: війна в Україні перетворилася на позиційну. Це на користь росії, адже дасть їй можливість відновити міць та ще більше загрожувати нашій державі. Для того, щоб змінити ситуацію на нашу користь, потрібні нові військові можливості та технології. Ворог, попри значні втрати, має перевагу в системах ППО, у безпілотниках. Не кажучи вже про авіацію. Також ворог устиг удосконалити РЕБ, що знизило ефективність певних видів артилерії, наданих нашими партнерами. Простіше кажучи, поки союзники роздумують, варто чи ні надавати нам якесь нове озброєння, росіяни встигають покращити власні спроможності. Тому не варто очікувати дива навіть від F-16. "Незважаючи на зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї та розвідки в цьому відношенні", — підкреслив Залужний.

Сказане – не лише камінь в город надто повільних союзників, а й спроба підштовхнути владу до розширення потужностей із виробництва необхідного для армії. Адже ворог не гає часу і вчиться воювати на власних помилках.  

Друге: Україна має нарощувати свої резерви та готувати військових. Робити це у нас складно, адже росія може вдарити по тренувальних центрах. Що ж до мобілізації, то в законодавстві є прогалини для ухилянтів. Залужний наголошує: "Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно вдосконалені засоби електронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нова мінна технологія та здатність мобілізувати та тренувати більше резервів. Нам також потрібно зосередитись на сучасному командуванні та управлінні".

Отже без збільшення чисельності живої сили та якісної її підготовки позиційну війну виграти буде складно. Тому українці, які у соцопитуваннях підтримують війну до повної перемоги (себто, виходу на кордони 1991 року), мають розуміти, що перемогти без їхньої особистої участі, у тому числі на полі бою, не вийде.  

Третє: хід контрнаступу підірвав сподівання Заходу на те, що Україна зможе використати його, аби змусити путіна сісти за стіл переговорів. ЗСУ зіткнулися зі щільно замінованими територіями, що сповільнює наступальні дії. Армія українського стандарту мала просуватися зі швидкістю 30 км на день, прориваючи російські оборонні рубежі, але так не сталося. Залужний визнав свою помилку та прорахунки при плануванні: "Якщо ви подивитеся на підручники НАТО і на математичні розрахунки, які ми робили, то чотирьох місяців повинно було вистачити, щоб дійти до Криму, воювати в Криму, повернутися з Криму і знову піти туди і назад". Натомість українські війська і техніка застрягали, а ситуація на фронті зайшла у глухий кут. Щоб вирватися з нього, "потрібно щось нове, на кшталт пороху, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо один одного".

Контрнаступ захлинувся? Ні, так слова Залужного тлумачить тільки кремлівська пропаганда. Наступальні дії тривають, їхній перебіг складний через описані головнокомандувачем причини. Якщо стан справ не покращиться, очевидно, виникне потреба в іншому плані. З неприємними для суспільства моментами. Тобто в словах Залужного немає ні зради, ні перемоги, але є достатньо інформації для роздумів. І для влади, і для суспільства. Принаймні вперше з вуст людини такого високого статусу прозвучала думка, альтернативна загальновизнаній у нас. 

Чи почують Залужного

Не слід виключати, що у пошуках винних у повільному контрнаступі гарячі голови вкажуть на Залужного. Зауважимо: не вперше мережею ходить інформація про начебто конфлікт генерала з певними особами нагорі. Цю інформацію спростовували, проте вона все одно періодично вигулькує. Хоча заявами головнокомандувача будуть невдоволені в одному значимому офісі на Печерських пагорбах, відправити того у відставку надто ризиковано. Це може суттєво підірвати бойовий дух армії з огляду на ставлення до Залужного серед військових. Без кроків, про які каже Залужний, війна навряд чи перейде в нову якість, хто б не очолив ЗСУ. Крім того, в разі відставки Залужного стане очевидною її політична вмотивованість.

Не виключено, ці ж думки головнокомандувач ЗСУ озвучував і в розмовах з главою Пентагону Ллойдом Остіном, і з очільником НАТО Єнсом Столтенбергом. Для того, щоб пояснити їм проблеми з контрнаступом. Не секрет, що в окремих високих кабінетах в партнерських державах вважали, що дали достатньо зброї і тому очікували на швидкий ефект. Однак у реальності виявилося не все так добре, як у планах. Тепер це "не все так добре" Залужний виніс у публічну площину. Далі справа за політиками: якщо Захід не готовий змінювати свій підхід під назвою "Україна не може програти", треба починати працювати над новою якістю допомоги.    

Ще одним адресатом інтерв'ю Залужного The Economist може бути політичне керівництво України. Depo.ua свого часу писав, як владі лікувати "втомлених від війни" українців. Проте і самій владі потрібні ліки. Наприклад, від бажання вносити сум’яття у суспільство розмовами про вибори під час війни. Коли є набагато важливіше питання: як перемогти на полі бою. То ж потрібно переконувати партнерів у тому, що перехід війни на позиційний етап — це в перспективі також і їхній програш. Приміром, зараз багато зради через лист трампістів у Конгресі до Джо Байдена з ультиматумом щодо надання військової допомоги Україні. Так, у листі вистачає неприємних речей, але є в ньому й тверезі пропозиції. Зокрема, республіканці хочуть почути чітке формулювання — що Білий дім вважає перемогою України, і яка зброя й скільки грошей від США для неї потрібно. Можливо, Білий дім наважиться змінити підхід до надання допомоги під тиском політичних опонентів, але не обов'язково, що це буде гірше для нас. Технологічної міці НАТО та потужності економік країн — членів блоку має бути цілком достатньо, щоб допомогти Україні вийти з позиційної війни переможцем.