Складні завдання для України: Як зламати опір республіканців і використати шанс від ЄС

Чому вояж Зеленського до США не зачепив сердець республіканців

Depo.ua нещодавно детально аналізував, коли саме і чому Україна втратила двопартійну підтримку американських законодавців. Якщо коротко, то старт полювання на головне крісло у Білому домі – незалежна від нас причина, а залежна – українська влада чи то надто сподівалася на здатність Байдена переломити республіканців, чи просто проґавила зміну настроїв у заокеанському істеблішменті. Покращувати стан справ до Вашингтону вирушила ціла група наших політиків і дипломатів, але – без успіхів. Точніше, були важливі зустрічі, багато публічної уваги, очевидно, частина американців знову стала оптимістично дивитися у наш бік, однак не сталося того, заради чого все робилося: Палата представників пішла святкувати Різдво, не схваливши запит Білого дому на $61 млрд для безпеки та фінансової підтримки України.

Натомість Сенат ухвалив законопроект про асигнування на оборону з рекордними $886 млрд, із них 300 млн виділять нашій країні. Але це мізерна сума у порівнянні з тією, яку вперто не бажають схвалювати республіканці. І не факт, що забажають після канікул. Про причини клінчу між демократами і республіканцями через гроші для України Depo.ua писав два місяці тому, відтоді ситуація на краще не змінилася. А от на гірше – так. Бо трампісти отримали свого спікера в Конгресі Майка Джонсона, який ставить ультиматуми: або Білий дім погодиться збільшити витрати на посилення кордону з Мексикою та поступиться у питанні посилення міграційного законодавства, або грошей Україна не отримає. Це цинізм найвищого рівня, проте зараз та протягом наступного року республіканців куди більше турбуватиме перемога свого кандидата в президенти, аніж війна в Україні, Ізраїлі та будь-де. Хіба якщо путін перевірятиме рішучість НАТО у відбитті атак на комусь зі своїх членів (Перл-Харбор-2, який поставить США та союзників перед екзистенційним викликом), тоді гратимуть м’язами та звинувачуватимуть Байдена у нерішучості.

З огляду на політичний шторм в Америці, візит Зеленського та його зустрічі з Байденом, сенаторами, конгресменами, із тим же Джонсоном, і не могли переконати республіканців бігом ухвалити рішення про виділення нам багатомільярдної допомоги. Але, здавалося, після почутого з вуст президента України та через іміджевий ризик зробити путіну новорічний подарунок вони погодяться відтермінувати канікули, щоб розглянути питання про гроші для нас. Та, як виявилося, опоненти Білого дому зробили путіну неймовірно щедрий подарунок: не тільки залишили у підвішеному стані питання фінансової допомоги Україні, а й схвалили дозвіл на розслідування для імпічменту Байдена. Шанси на процедуру імпічменту мінімальні, проте республіканцям потрібен сам процес слідства, щоб Дональд Трамп зміг звинувачувати опонента в корупції. І найгірше для нас, що йдеться про давній "мозоль" Байдена – підозру в отриманні вигоди від бізнес-діяльності свого сина Гантера. У тому числі в Україні. Тобто нашу державу згадуватимуть під час активної фази президентської кампанії в США у вкрай негативному корупційному світлі. Що несе в собі значний ризик погіршення ставлення до України серед американців.

Біг з перепонами до ЄС. Чи могло бути легше?

Втрата двопартійної підтримки у Штатах – біда. Та вона, як відомо, сама не приходить. Спротиву Угорщини, "троянського коня" в ЄС, вистачило, щоб старт переговорів про членство нашої країни в Євросоюзі перетворився на баталії. Вони завершилися успішно для нас на цьому етапі, але це ще далеко не кінець.

Сама ідея прискореного членства не у всіх викликає підтримку. Точніше, деякі члени об’єднання вважають: якщо Європейський Союз розширяється, тоді країни Західних Балкан, які давно стоять в черзі, повинні отримати членство першими. А для нашої держави треба застосувати ті ж критерії, що й до інших. Правда, з поправкою на війну. Цю поправку, втім, бачать по-різному. Одні пропонували полегшений трек, враховуючи обставини та дані європейцями обіцянки, інші ж – проти значних полегшень. І тільки Віктор Орбан категорично блокував згоду на початок перегорів та досі виступає проти виділення Україні на оборону 50 млрд євро з бюджету ЄС.  

Очевидно для всіх – Орбан діє в інтересах путіна та підриває основи Євросоюзу. Але така його поведінка була прогнозована. Чи можна було цьому запобігти? Совістити угорського прем’єра та його оточення на кшталт українофоба, глави МЗС Петера Сіярто – справа даремна. Однак у цій історії, як і в історії з республіканцями у США, є прорахунки нашої влади. Можливо, сподівалися, що в Брюсселі самі знайдуть пряника чи батога для Орбана, а можливо, просто не хотіли вести з Будапештом перемовини, образившись на антиукраїнські заяви, які звідти звучали. Тепер маємо неоднозначність: лідери ЄС підтримали відкриття переговорів про членство, і це перемога, проте неочевидно, чи створюватимуться у подальшому дієві механізми для того, щоб в Орбана не з’явилися наслідувачі.

Завдання на 2024 рік: максимум дипломатії і мінімум чвар

Загальна відповідь на це питання складається з багатьох аспектів. Перший: згоду ЄС на початок переговорів з Україною потрібно ефективно використати для дипломатії в США та в країнах Глобального Півдня. Для американських політиків, насамперед республіканців, відтепер відмова у допомозі Україні рівносильна образі всіх європейських партнерів. Що ж до країн Азії, Африки, Латинської Америки, то з ними варто говорити про можливості, які розкриються перед ними в разі співробітництва з країною, яка скоро може набути повноправного членства в ЄС. Якщо ці країни стануть на бік України та засуджуватимуть путінську росію. Тобто перший аспект – максимально використати в дипломатії відкриті Євросоюзом двері.

Другий аспект: фактично провальний візит Зеленського та нашої делегації в Штати підтвердив, що емоційні переконування вже дають серйозні збої, тому їх треба змінити на прагматичні. Наприклад, представників американського істеблішменту куди менше цікавить "формула миру" президента Зеленського, аніж те, що Київ може запропонувати для інвесторів. То ж якщо Зеленському не вдалося змінити думку республіканців, це означає, що його візит погано підготували. Нагадаємо, місяць тому до США їздила наша делегація на чолі з першою віце-прем’єркою Юлією Свириденко, де, втім, першу скрипку грав глава ОП Андрій Єрмак. Мабуть, все ж таки більш ефективним було б зустрічатися не з тими, хто і так нас підтримує, а розмовляти зі скептиками.

Третій аспект: нам необхідні гарні перемовники, передусім фахові, а не лояльні до Банкової. В Україні такі є, проте для їхнього залучення потрібно кардинально змінити підходи до дипломатії по-українськи. В протилежному випадку виникатимуть складні ситуації, які доведеться на собі витягати особисто Зеленському. Він переконливо виступив перед лідерами ЄС, однак якби наша дипломатія була ефективною, то вчора таких баталій у Брюсселі не було б.

Четвертий аспект – внутрішній. Спроби переконати республіканців підтримати фінансову допомогу Україні, а європолітиків – запалати зелене світло нашому членству в ЄС, збіглися в часі з нападками на головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного та загалом з посиленням політичної колотнечі в країні. Що відразу ж відзначили світові медіа, розставляючи акценти на чварах в українському керівництві у вирішальні для держави часи. Днями Валерій Залужний, міністр оборони Рустем Умєров та командувач Сухопутних військ Олександр Сирський сфотографувалися разом, що може символізувати примирення. Та чи надовго? Останні соцопитування свідчать, що рівень довіри українців до Залужного підігріватиме політичні ревнощі з боку ОП.

Насправді, окрім головного виклику – війни, яка може йти за непрогнозованими сценаріями, у наступному році Україна зіткнеться з цілою низкою інших викликів. Тут і спроба росії та її агентів впливу у світі підірвати легітимність президента Зеленського у зв’язку з непроведенням виборів під час війни, і звинувачення на адресу влади у згортанні демократичних здобутків, і, в разі скорочення фінансової та військової допомоги з боку партнерів, необхідність переходу на рейки воєнної економіки з негативними наслідками для соціальної сфери, й гучні корупційні скандали… Одним словом, у влади у 2024 році виникне багато ризиків оступитися. А головним запобіжником має стати єдність країни – така, якою вона була навесні 2022 року. І перший крок має зробити влада, відмовившись від стратегії усунення від політичних процесів тих, хто здатний допомогти країні, але не подобається комусь нагорі.