Новий Перл-Харбор чи страшний Трамп: Що і хто допоможе Україні стати членом НАТО

Під час війни чи колись потім: дві логіки західних політиків

Пояснення Курта Волкера наступне: доти, доки у Північноатлантичному альянсі обіцятимуть Україні членство у тривалій перспективі, путін вестиме війну, і навпаки – швидке прийняття нашої держави до складу цього військово-політичного боку дасть сигнал кремлю про безцільність подальших військових дій. Ця думка точно подобається українцям, проте Волкер виступає як дипломат, не обтяжений впливовою посадою. У той же час люди, від яких залежить рішення про членство України в НАТО, ризикувати бояться. Що вкотре підтвердив генсек організації Єнс Столтенберг. Днями він повідомив, які важливі кроки здійснені Україною та Альянсом для зближення, однак підкреслив: усі члени НАТО погоджуються з неможливістю членства нашої країни до завершення війни.

Є ще й третя думка, висловлена попередником Столтенберга Андерсом Фогом Расмуссеном: частковий вступ України до Альянсу. Depo.ua аналізував цю пропозицію, розкритиковану спікерами української влади. Ідея Расмуссена дійсно виглядає фантастичною, оскільки, по-перше, передбачає дискусію щодо статусу тимчасово окупованих територій, а, по-друге, важко уявити, що наші партнери по НАТО ризикнуть аж так підвищити ставки. Адже там неодноразово наголошували на неприйнятності прямого військового зіткнення з росією, а варіант від Расмуссена несе в собі такі ризики.   

Отже, ситуація зараз нагадує тупцяння навколо стіни, в якій є очевидний для всіх прохід – надання Україні членства в НАТО, - але в цей прохід бояться ввійти. Тобто, ми у відносинах з Альянсом не в глухому куті, навпаки, після липневого саміту у Вільнюсі процес зближення прискорився, однак політичної волі зробити останній крок – немає. Причому не у всіх членів блоку, як каже Столтенберг, а передовсім у Вашингтоні. І в Берліні. Проте німці у цьому питанні орієнтуються саме на Білий дім. Про це свідчить, наприклад, історія з танками. Після згоди американців відправити "Абрамси", Берлін, який довго пручався, погодився надати "Леопарди". Власне, це стосується не тільки німців, а й інших членів НАТО. Після рішення Вашингтону передати Україні винищувачі F-16 виявилося, що і "зайві" літаки є, й українських пілотів готуватимуть. А до того часу авіаційна коаліція ніяк не складалася. То ж доходимо до головних питань. Перше: за яких умов Джо Байден прийме рішення щодо запрошення України до НАТО на саміті, який відбудеться у Вашингтоні наступного року? Друге: якщо такого рішення не буде, які гарантії Україні погодиться надати колективний Захід на період до членства в блоці?

Бо путін нападе. Чи дійсно страхи Байдена мають під собою підстави

18 листопада у The Washington Post Джо Байден поділився своїм баченням нинішньої ситуації у світі та шляхами виходу з кризи. Порівняння путіна з ХАМАС усі оцінили, обіцянки захищати демократії в Ізраїлі та Україні також. Проте аналітики звернули увагу на відсутність у цій статті конкретних кроків, які Білий дім робитиме сьогодні, завтра і на тривалішу перспективу. Що викликало припущення про відсутність на даний момент чіткої стратегії не лише припинення війни в Україні, а й недопущення інших військових конфліктів, інспірованих автократіями по всьому світу. Depo.ua ще до появи статті Байдена аналізував, чому республіканці закидають йому саме відсутність стратегії щодо України, і в чому вони мають рацію. Один із висновків: на поведінку глави Білого дому впливатиме передвиборча кампанія і діятиме він згідно з очікуваннями своїх виборців.

Зараз ми є свідками того, як учасники праймеріз від республіканців один поперед одного розповідають про шкоду від розширення НАТО. Б’ючи у такий спосіб по Байдену, у зовнішній політиці якого українська тема серед основних. У той же час вагомих контраргументів із Білого дому не чутно.

З одного боку, у цьому можна побачити резон, адже найближчим часом американські законодавці голосуватимуть за виділення фінансів для допомоги Україні та Ізраїлю і заява на кшталт "треба запросити українців до НАТО" здатна налякати і без того скептично налаштованих республіканців. То ж, не виключено, наступні свої дії Байден робитиме вже після цього голосування. І залежно від їхніх результатів. А ситуація – хитка. Крім того, в американських скептиків є ще один аргумент: гроші. Протягом десятиліть тягар витрат на підтримку боєздатності НАТО лягав переважно на США та Великобританію, у той час як інші члени – ті ж Німеччина чи Нідерланди – витрати скорочували. Збільшення членів НАТО – це і збільшення асигнувань на військові потреби. Особливо коли йдеться про країну, яка перебуває в стані війни з головним ворогом Альянсу. Звідси логічне питання: чи готові інфантильні союзники вкладатися однаковою мірою, чи, ховаючись під американською ядерною парасолькою, знову тицятимуть пальцями у бік Вашингтону.

З іншого боку, потроху до наших партнерів приходить розуміння, що їхня невизначеність створює путіну нагоди піднімати ставки, використовуючи кілька факторів. Перший: виборчі кампанії у Штатах і ЄС у наступному році. Це президентські вибори в США, які самі по собі є зручним приводом розгойдувати зірково-смугастий човен, і червневі вибори до Європарламенту. Спекуляції на темі підтримки України на них гарантовані. Більше того, за різними опитуваннями, в країнах Євросоюзу зростає підтримка євроскептиків. Що дуже вигідно росії.

Чим на хвилі кризових явищ закінчуються вибори, можемо побачити на прикладі Словаччини, де тепер проросійський уряд Роберта Фіцо. Або Нідерландів, жителям яких перемога ультраправих обіцяє багато стресів. Коротше кажучи, завершення 2023-го і перспективи розвитку подій у 2024-му за тим же сценарієм можуть окрилити путіна.

Другий фактор: вибори в росії. Тиск на Захід показовим зростанням витрат на війну на тлі спроб посилити санкції, байдужістю до кількості загиблих і поранених власних солдатів, страшилками про загальну мобілізацію після виборів, провокування прикордонних криз, як зараз відбувається на межі з Фінляндією, погрози воювати з країнами НАТО – все це сукупно розраховане на зміну суспільної думки в цивілізованих країнах. Мета путіна – посіяти страх та зневіру в успішності допомоги Україні та її інтеграції до євроатлантичних структур. На чому спекулюватимуть внутрішні розкольники в США та Європі.

Третій фактор: розхитування ситуації всередині України. Depo.ua попереджав, що безвідповідальна поведінка українських еліт підриває запит на перемогу як у нашому суспільстві, так і серед наших партнерів. Четвертий фактор: схоже, готовність путіна до "високого порогу терпимості по відношенню до втрат", а також до величезних втрат техніки, стала для НАТО сюрпризом. Як і майже незмінна підтримка війни росіянами і російськими елітами. Складається враження, що частину західних політиків це настільки шокувало, що вони бояться перенесення війни без правил на їхні території. Це влучно описав глава МЗС Литви Габріелюс Ландсбергіс: "Ми чекаємо на Перл-Харбор. Ми вже пройшли всі етапи, але вважаємо, що раз Перл-Харбора не сталося, то все добре. Однак усе не так добре". Простіше кажучи, чекають прямого нападу на якогось члена НАТО. Та от чи буде на нього адекватна відповідь?

Скоро американські вибори перейдуть зі стадії праймеріз до стадії прямого зіткнення Джо Байдена і Дональда Трампа. В діючого глави Білого дому до того моменту є приблизно півроку, які включають і березневі псевдовибори путіна, щоб визначитися зі своєю зовнішньополітичною стратегією. Розумним її варіантом уявляється відмова від ілюзій щодо миру з путіним та переформатування НАТО з нинішньої забюрократизованої неповороткої структури на систему швидкого реагування на виклики. Із залученням не тільки України, а й Японії, Південної Кореї, Австралії, Нової Зеландії і так далі. Й одночасно переглядом умов перебування у військовому блоці країн-паразитів. Автократам та мілітаристам можна протиставити тільки силу, інших доводів вони не розуміють.

Чи потрібен для цього ексцес між НАТО та росією? Не виключено, путін його спровокує, може не з членами Альянсу, а з майже членами, тією ж Фінляндією чи Швецією. У розпал передвиборчої кампанії, щоб улюбленець кремля Трамп міг звинуватити опонента у нерішучості і показати виборцям, який він мачо. Така ескалація цілком вірогідна саме під саміт НАТО у Вашингтоні в липні 2024-го. Можливо, такого перебігу глава Білого дому й боїться, тому наші мрії про запрошення в Альянс ризикують мріями й лишитися. При цьому припустимий й інший варіант: від нерішучості Байдена вилікує його особистий Перл-Харбор – реальна небезпека програти Трампу президентське крісло. І це змусить його зважитися на кроки, які він досі вважає занадто сміливими.