Нова коаліція чи граблі попередників: Як Банкова рятуватиме "слуг" від невтішного кінця

Одразу кілька десятків народних депутатів висловили бажання скласти мандати через відсутність мотивації, що призведе до остаточної дезорганізації президентської фракції. Про це з посиланням на власні джерела повідомила "Українська правда". "З 2019 року з певною регулярністю ми дізнаємося, що монобільшості не існує. За цей час ми провели реформи, на які у ВР не було голосів із часу проголошення незалежності, і забезпечили законодавчу базу для отримання Україною статусу кандидата на вступ до ЄС. Усім би так "розпадатися", – спробував зробити гарну міну при поганій грі глава парламентських "слуг" Давид Арахамія. Ніхто не заперечує вагомих здобутків діючого депутатського корпусу Верховної Ради, однак без голосів груп-сателітів, у тому числі й нардепів від екс-ОПЗЖ, монобільшовики вже давно неспроможні самостійно ухвалювати рішення. Що можна легко підтвердити, поглянувши на результати голосувань.

Обличчя нові, біди старі. Яких мотивацій не вистачає "слугам"

За результатами дочасних парламентських виборів 2019 року вдруге в історії незалежної України у Раді було створено монобільшість – у кількості 254 депутатів. Точніше, фактично вперше, адже нардепів першого скликання обирали ще за часів СРСР, тому в тій Раді домінували комуністи з так званої "групи 239". Або офіційно – "За радянську суверенну Україну". Зараз "слуг народу" лишилося 235, але контрольованих Банковою – 170-180. Це ті, хто більш-менш регулярно тисне на зелені кнопки за необхідні законопроекти. Якщо складе мандати навіть десяток "слуг", на Верховну Раду очікує криза легітимності. А заодно і на Кабінет міністрів, створений монобільшістю. Оскільки розпускати парламент та проводити дочасні вибори під час війни – складний шлях і на нього влада не піде, залишається три варіанта: знайти мотивацію, яку буцімто втратили "слуги"; тиснути на потенційних відмовників від мандатів, тим самим зробивши їх де-факто кріпосними; домовлятися про створення нової більшості за участі інших фракцій. Усі три варіанти дуже неприємні для влади, тому з їхньою реалізацією тягнутимуть максимально довго.

Отже, детально розглянемо означені вище сценарії розвитку подій. Джерела, які повідомили про масштабну проблему президентської фракції, вказали причини небажання нардепів і далі перебувати в цьому статусі. З їх переліку відразу виключимо втому від війни – називати її людям, яких закон прикриває від мобілізації, має бути соромно. Наступна причина – обмеження виїзду за кордон у відрядження. По-перше, "слуг" обмежують у цьому суттєво менше, аніж їхніх колег із опозиційних фракцій. То ж гріх скаржитися. По-друге, саме зашквари монобільшовиків із "волонтерством" на Мальдівах та в інших райських куточках спричиняли гучні скандали, реакцією на які й могло стати посилення обмежень для виїзду за кордон. По-третє, дозволи на закордонні відрядження підписує спікер або віце-спікер, які представляють президентську політсилу. Тому всі питання можуть напряму задавати їм. Третя причина – неможливість впливати на процеси в державі – також сумнівна. Голосування за потрібні для України законопроекти під час війни – найголовніша функція депутатів. Зараз не до продукування ними законодавчого спаму (а його "слуги" пропонують багато) і вирішення власних політичних питань.

То ж єдиною правдивою причиною виглядає відсутність мотивації. Очевидно, фінансової: депутатів припинили стимулювати за правильні голосування. Керівники "слуг" заперечували існування у своїй фракції зарплат у конвертах, проте щодо такої практики ходили переконливі чутки. Війна зробила реальністю прокляття "щоб ти жив на одну зарплату". А лобіювати фінансово вигідні для себе законодавчі зміни стало вкрай важко. Ще один момент, малопомітний але важливий, – про бажання нардепів скласти мандати йшлося давно, Depo.ua свого часу висвітлював цю проблему, однак тоді не йшлося про десятки відмовників. Не виключено, що криза загострилася після оголошення прем’єром Денисом Шмигалем про наміри зменшити кількість міністерств. У такому разі окремі групи у президентській фракції позбудуться впливу. Тому заяви про складання мандатів можуть бути ще й ходом на випередження, страшилкою для Банкової, щоб та не починала переформатування уряду. Якщо справді має місце шантаж, то час для нього обраний вдало, – на кону ухвалення горезвісного законопроекту про зміни до мобілізації. Про необхідність якого українській владі прямо говорять наші західні союзники.

Повернення заблудлих "овець", позафракційні рятівники чи "кріпаки" з мандатами

Як не крути, а для збереження хоча б нинішнього складу фракції доведеться знайти стимули: або гроші, або статуси. І перше, і друге стане швидко помітним, себто, існує ризик гучного скандалу. Тим більше, у самій фракції ще з довоєнних часів існує фронда, учасники котрої обов’язково розголосять внутрішні секретики. Тому доведеться обирати між скандальним розголосом і збереженням чисельності монобільшості.

Можливий, звичайно, нестандартний хід – повернути до лав "слуг" частину "паршивих овець", свого часу виключених за ті чи інші гріхи. "Вівці" розкаються "щиро", а керівництво фракції у каяття так само "щиро" повірить. Збоку виглядатиме так собі, але з десяток "штиків" теоретично можна повернути. Без мотивації, і чималої, не вийде, але краще підмостити соломку на випадок масової втечі нардепів на вільні хліба.

Ще один спосіб – сумнівний, але раніше випробуваний – входження до складу більшості депутатів не "слуг". Як варіант, позафракційних мажоритарників. Стаття 83 Конституції каже: засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. А стаття 58 Регламенту про принципи формування фракцій говорить: "… При формуванні депутатської фракції до її складу також за умови додержання засад діяльності такої фракції можуть увійти народні депутати, обрані в одномандатних округах, які реєструвалися кандидатами у народні депутати шляхом самовисування, або народні депутати, які були висунуті політичною партією, що за результатами виборів не взяла участь у розподілі депутатських мандатів". Право позафракційного депутата входити до складу фракцій підтверджене у наступній, 59 статті Регламенту. Щодо цього неоднозначного питання є ухвала Конституційного суду від 6 квітня 2010 року №11-pn/2010: окремі народні депутати, зокрема ті, які не перебувають у складі фракцій, що ініціювали створення коаліції, мають право брати участь у її формуванні, тобто входити до складу більшості народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Простіше кажучи, замість втомлених від війни "слуг" до монобільшості можуть включити не втомлених позафракційних.

Коли так, Банкова може взагалі не боятися розпаду президентської фракції? На жаль для неї – ні. Депутати, яких свого часу вигнали з лав Зе-команди, або нинішні позафракційні, які не були раніше "слугами народу", навряд чи стануть надійною опорою, якщо їх і вдасться "позеленити". В прямому і переносному сенсі. Тому більш імовірним є варіант депутатського "кріпацтва". Бажаючих скласти мандати просто не відпускатимуть. Когось вмовлятимуть не писати заяву, а когось настійливо переконуватимуть таку заяву забрати. Це подіє не на всіх, але в поєднанні з цікавою мотивацією шанси вищі. При цьому вимальовується інша біда: нардепи заяв не забиратимуть, але засідання прогулюватимуть. Цим сповна скористаються групи-сателіти, ціна голосу яких зростатиме.

Ще один мінус – у 2019 році новообраний президент Володимир Зеленський своїм указом розпустив парламент на підставі відсутності у ній коаліції. Опоненти заявили, що це незаконно, оскільки коаліцію сформували "Блок Петра Порошенка" та "Народний фронт", також у складі провладного об’єднання ще перебували позафракційні, переважно вихідці із "Самопомочі". Бо до складу коаліції депутатів приймали за персональними заявами. Ті, хто не припиняв членство, лишилися. Юристи Зеленського ж наполягали на тому, що коаліція зникла ще у березні 2016 року. Конституційний суд у червні 2019 року став на бік нової влади. Ситуація не зовсім ідентична, адже КСУ тоді тлумачив, чи відповідає Конституції указ про розпуск Ради, але в разі хитрування з персональним складом коаліції критики можуть звернутися до Конституційного суду. Заповнення вільних місць в якому за прогресивною процедурою триває. І подібного роду звернення може стати неприємним сюрпризом для суддів-конституційників.

Нова коаліція під новий уряд. Варіант можливий, але…

Третій варіант – кінець монобільшості і поява нової коаліції, яка висуне нового прем’єра та поділить урядові портфелі. Depo.ua колись аналізував, чому Зеленський не хоче коаліції національної єдності. Але внаслідок масового складання мандатів "слугами" можуть виникнути непереборні обставини для формування іншої більшості. Під технократичний уряд. В цілому такий варіант не виглядає аж надто конспірологічним, але у нього є слабкі сторони. Перша: хто буде в коаліції. Відразу на думку приходять депутати з "Голосу". Непрості партнери, по всіх питаннях в унісон зі "слугами" не голосуватимуть. Але, як мудро підмітив народ, за перебірки Бог дає недобірки.

Другий потенційний суб’єкт коаліції під прем’єра-технократа – "Батьківщина". Хоч Юлія Тимошенко й дуже амбітна, зараз цій політсилі не до інтриг високого рівня, бо її політичне майбутнє виглядає доволі туманним. А перебувати у складі коаліції та ще й отримати за це урядові портфелі – не найгірший сценарій. Коли ж якийсь із імовірних партнерів ставатиме в позу, завжди під рукою лишатимуться групи-сателіти.

Друга слабка сторона – хто очолить уряд. Кулуарами мандрують чутки, що такою фігурою може стати Андрій Єрмак. Зміна місця роботи глави ОП, звісно, не виключена. Однак якщо створювати нову коаліцію і технократичний уряд, тоді на його чолі логічно ставити людину з позитивним балансом довіри/недовіри. Фігуру, яку підтримуватимуть й українці, і наші партнери. Згідно із останніми соцопитуваннями в Єрмака баланс в значному мінусі. Чи захочуть інші фракції в таку коаліцію, на яких умовах, адже стан справ у фракції "слуг" погіршується. Отже, й апетити для торгів з владою зростатимуть...