Лауреати Нобеля і місіонери з ООН: Чи здатні вони не працювати на кремлівську пропаганду

Допомогти нам чи російській опозиції. До чого закликали Нобелівські достойники

Текст підписали 16 лауреатів Нобелівської премії з фізіології та медицини, девʼять лауреатів премії з фізики, шість із хімії, чотири лауреати премії з літератури та три лауреати премії миру. Серед них – білоруска Світлана Алексієвич та українка Олександра Матвійчук. Серед цих гідних людей чомусь не виявилося росіянина, головного редактора "Нової газети" Дмитра Муратова. Можливо він ще додасть свій підпис, адже відсутність серед підписантів бодай когось із росіян свідчитиме про їхню мовчазну підтримку результатів так званих "виборів президента" в країні-агресорці. Нагадаємо також, що два роки тому листа на підтримку України підписали 206 лауреатів Нобелівської премії. Муратов серед них був. Наразі перелік підписантів помітно чисельно менший.

У зверненні лауреати закликають світову спільноту позбутися будь-яких ілюзій щодо путіна та його злочинного режиму і не допустити повторення Мюнхена-1938. Тобто не умиротворяти диктатора, а "різко збільшити допомогу Україні", яка повинна "перемогти, а не просто "не програти". Ця позиція питань не викликає. А от далі нобелівці дещо змішують акценти. На їхнє переконання, поразка путіна буде сприйнята як моральна перемога мільйонів росіян, що зміцнить їхні надії на демократичне майбутнє і мобілізує антивоєнний рух. Вони просять підтримати "демократичну опозицію в росії" та російських громадян, які шукають притулку за кордоном". І, що важливо, відмовитись визнати "переобрання" путіна на посаду президента рф.

Depo.ua звертав увагу на те, що російська опозиція, особливо її емігрантське крило, дуже мало робить як для підтримки України, так і для боротьби з диктаторським режимом у своїй країні. Енергія цих людей переважно спрямовується на доведення цивілізованому світові необхідності фінансово підтримувати антипутінську опозицію. Яка до того ж досить різнорідна. Тут і ліберали на кшталт Михайла Ходорковського і Гаррі Каспарова, і прихильники вбитого путіним Олексія Навального, яких тепер об’єднала дружина небіжчика Юлія Навальна, і різного роду маргінальні групи, що представляють інтереси національно-етнічних менших рф. Усі вони наче й роблять щось корисне, та в загальному ця робота майже непомітна в самій росії. На відміну від конкретних дій легіону "Свобода росії", РДК та інших справжніх антипутінців. Звісно, залишкам російської опозиції варто допомагати, особливо підтримувати в’язнів сумління, котрі не втекли з росії, але не можна забувати позицію "хороших росіян", майже рік тому артикульовану ліберал-емігрантом Віктором Шендеровичем: російські ліберали мають діяти спільно з українцями до скинення путіна, до завершення війни, але далі – ні. "Дуже боляче та гостро сприймаємо, так би мовити, сплески нацизму, будемо називати речі своїми іменами, з протилежного боку. Коли чую слова, що російський народ якийсь рабський, що орки усі просто за фактом російського паспорта", - співав в унісон з путінською пропагандою про "укронацистів" російський опозиціонер.

Depo.ua періодично цікавиться закордонним життям-буттям антипутінської опозиції. І ми підмітили, що за два з лишком роки війни вона так і не визріла до реальної боротьби з кремлівським режимом. Навіть загибель Олексія Навального не спонукала їх до об’єднання, до створення уряду національного порятунку, до обрання з-проміж себе лідера, до організації за кордоном акцій на підтримку України росіянами-антипутіністами. Натомість проводяться нікчемні за своєю значимістю заходи для тусовки, періодично продукуються звернення з нульовим ефектом. Одним словом, нобелівські лауреати у своєму листі забагато честі віддали російській опозиції. Яка досі навіть не спромоглася консолідовано закликати світ не визнавати результати путінського цирку з "виборами".

З іншого боку, саме звернення людей, увінчаних Нобелівкою, має на меті спонукати уряди країн-партнерів України посилити допомогу нам, а також посилити емпатію до українців. Голос лауреатів найпрестижнішої премії в світі – дуже значимий. Можна тільки рекомендувати нашим дипломатам організувати візит до України підписантів листа. Це тільки посилить ефективність сигналу, посланого світові цими людьми.

Звіт правозахисників ООН. Чому з Організацією об’єднаних націй вічно все не так

Днями Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) в доповіді за три місяці зими оприлюднила нові дані про катування українських військовополонених у російському полоні, про різке зростання кількості достовірних повідомлень про страти захоплених українських військовополонених, а також згадується про обстріли Харкова з грудня 2023-го по лютий 2024 років. Залишимо на совісті присліпуватих монітористів ООН сотні інших атак по українських містах і селах. На жаль, ця міжнародна інституція за головування генсека Антоніу Гутерреша лишається забюрократизованою структурою, яку ніхто по-серйозному реформувати не хоче. Звідси й морально гнітюча пасивність ООН щодо запуску трибуналу над путіним та іншими російськими злочинцями, і зникнення протягом останнього часу з публічного простору заяв на підтримку України Гутерреша та інших оонівських бюрократів, і вперте небажання відкоригувати лекала, за якими правозахисники Організації об’єднаних націй міряють дотримання прав людини під час вторгнення росії на нашу територію.

У доповіді Даніель Белль, голова ММПЛУ, заявила про встановлені факти катування українських військовополонених російськими військовими та посадовцями, побиття, застосування електричного струму, погрози розстрілу, тривале перебування в незручному положенні та імітації розстрілу, сексуальне насильство. Також протягом трьох зимових місяців Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ) отримало повідомлення про страту щонайменше 32 захоплених українських військовополонених у 12 окремих інцидентах. Але не забули і про "нещасних" окупантів. Частина з російських полонених свідчила про катування та жорстоке поводження в місцях їх тимчасового перебування після евакуації з поля бою. Пожаліли оонівці і засуджених в Україні колаборантів. Мовляв, у деяких випадках їх могли примусити йти на співпрацю.

Також оонівські спостерігачі за дотриманням прав людини піднесли дрівець російським пропагандистам, заявивши про факти "залякування" священиків і прихожан УПЦ. Кремлівські пропагандисти подають інформацію так, наче московських попів пускають на шкварки. Ще одна новина, якою рясніють кремлівські рупори, – про "дискримінацію" в Україні російськомовної меншості. У доповіді, зокрема, йдеться про те, що в законі про нацменшини не скасована тимчасова заборона на мирні зібрання для національних меншин, які "ідентифікують свою приналежність за етнічним походженням" до держави-агресора. Є в звіті і про "дискримінаційну диференціацію" між мовами членів ЄС і не членів ЄС. Серед таких мов названо і російську (але не тільки її, ще вірменську і ромську).

Якщо свідчення російських полонених мусили бути у доповіді, адже її мета – безпристрасність, то про жорсткість до зрадників, "психологічний тиск" на московських попів та на російську нацменшину, очевидно, з’явилися в тексті або внаслідок нерозуміння моніторинговою місією ситуації в Україні, або ж з чиєїсь подачі. Нагадаємо, рівно рік тому ця ж місія оприлюднила доповіді щодо поводження з військовополоненими і щодо ситуації з правами людини в Україні. Відповідальність за продовження порушень покладалася на "обидві сторони конфлікту". Спроба зрівняти жертву й агресора спричинила гучний скандал, його перебіг аналізував Depo.ua. Бачимо, оонівські бюрократи, як кіт із байки, котрий ковбаску наминає, неначе не про нього річ. Місію ООН в Україні очолила вже інша людина, минулого року нею опікувалася австралійка Матільда Богнер, нині канадійка Даніель Белль, але проблема поверховості оцінок ситуації в Україні не зникла.

З одного боку, у доповіді значно більше про порушення з боку російських агресорів, то ж зваживши на це, можна махнути рукою на Гутерреша та його невиправних підшефних. Але з іншого, коли українців також роблять винними, це знижує симпатію до нас у світі. Що можна зробити в цій ситуації? Наприклад, доступно пояснити тим, хто переймається долею колаборантів, до чого привела їхня підривна робота. Показати знищені будинки, інфраструктуру, загиблих і поранених у тих місцях, куди зрадники наводили ворожі ракети. Щодо так званих нацменшин, тут конче необхідно посилювати сигнал, що путінці передовсім знищують мешканців колись переважно російськомовних регіонів. Ну а про "гониму" УПЦ перестануть згадувати після її ліквідації. Бо адвокати московських попів на Заході не зможуть просувати наратив про "утиски" неіснуючої релігійної організації.