"Справжня" російська опозиція: Чи є з неї якась користь для України

31 серпня міністри закордонних справ країн ЄС прийняли рішення призупинити спрощену процедуру видачі віз громадян рф. Воно половинчасте: російські туристи зможуть їздити в Європу, але віза коштуватиме для них дорожче, а процедури її отримання ускладнять. Тобто замість закрити в’їзд росіянам до Євросоюзу, європейські політики вирішили зійтися десь посередині. І головна причина не в тому, що європейці бояться втратити прибутки від туристів із росії, вони просто й далі перебувають в ілюзіях про можливість перевиховати росіян. Але такий підхід, на жаль, не підштовхне антивоєнні протести в росії. Якісь зміни в країні-агресорці можуть початися тільки тоді, коли Захід не просто даватиме можливість так званим російським лібералам утекти з рф і пересидіти лихі часи в Європі, а стимулюватиме їх до створення альтернативних і дієвих політичних утворень. Простіше кажучи, якщо існує "інша росія", носії цієї ідеї мають довести, що здатні її реалізувати, а не просто чекати, поки путінізм зникне сам.

Є чудовий американсько-німецький фільм "Читець" з Кейт Вінслет та Рейфом Файнсом у головних ролях. Стрічка розповідає історію наглядачки концтабору, яка була неписьменною і любила, коли їй читають книги. Після війни жінка випадково знайомиться з підлітком і між ними закрутився роман. Підліток читає їй різні книги, серед тих, які її вразили – "Дама з собачкою" Антона Чехова. Далі за сюжетом жінку засуджують до тривалого ув’язнення. Коханець виростає, стає відомим юристом, аби не зашкодити кар’єрі він приховує грішки юності. Але згодом начитує на аудіо книги і надсилає записи у в’язницю. Повість Чехова так вплинула на ув’язнену, що та самостійно освоює грамоту. Зрештою, героїня Кейт Вінслет покінчила життя самогубством у тюрмі. Так ось – у західних політиків була своя "Дама з собачкою", щось із російської літератури, музики, філософії і так далі, що вплинуло на їхнє уявлення про росію, її еліти, її народ. І якщо твір Чехова підштовхнув негативного персонажа вивчити літери (хоч у фільмі наглядачка постає радше не як втілення зла, а як жертва обставин, справедливо покарана за заподіяне), то нинішніх західних політиків їхні уявлення про росію, навпаки, зупиняють від більш ефективних кроків.

Так, коли обговорювалося візове питання, ми чули з різних боків, буцімто повне відгородження від росії нашкодить російським опозиціонерам та шукачам політичного притулку. Хоча йшлося про заборону туристичних віз, а не про відмову у в’їзді переслідуваним путінським режимом. Захід не хоче руйнування рф, боячись, що у випадку розвалу ядерна зброя опиниться в руках непередбачуваних осіб. Тому західні політики вважають, що мають сприяти російським діячам із ліберальними поглядами, і ті зможуть побороти путінізм без розколу країни. Тут знову вигулькує ілюзія "Дами з собачкою": мовляв, Михайло Горбачов і Борис Єльцин були лібералами (майже), отже, росіяни не остаточно втрачені, просто їм потрібно показати альтернативу путінському режиму.

У такому підході сенс є, але, по-перше, в росії нема фігури з числа лібералів, яка б користувалася підтримкою значної маси населення. Хто був, той або втік за кордон, або його відсунули від владних коридорів. Тому реальну опозицію державній машині, вибудуваній за путіна, потрібно вирощувати буквально з нуля. Це має бути щось схоже до діяльності білоруської опозиціонерки Світлани Тіхановської, тільки у більших масштабах. Тіхановську приймають на Заході у високих кабінетах, а в деяких країнах її визнають законно обраною президенткою Білорусі.

Російські опозиціонери, які мешкають в Європі, повинні створити уряд, обрати його голову та делегувати міністрів, запропонувати програму дій зі зміни влади в росії. Ця програма стане дороговказом для опозиціонерів у рф. Цивілізований світ та Україна вестимуть справи з цими людьми, а не з путіним та його посадовцями. Ми розуміємо, що "хороші росіяни" – нонсенс, але на даному відтинку історії нас цікавить зміна режиму в країні-агресорці, припинення війни, виплати репарацій. Такі теми можна обговорювати.  

Наскільки уряд буде легітимним, адже цих людей не обирали в органи влади? Відповідь на це питання така: він настільки ж легітимний, як і всі органи влади країни-агресорки, обрані з 2014 року, коли росія анексувала Крим. На жаль, вісім років світ мовчки визнавав і легітимність путіна, і думи рф. В разі появи такого уряду пропагандистам, окрім звичного для них хамства і навішування ярликів на ворогів путіна, доведеться протидіяти ідеям. А це куди складніше, аніж випхати з країни носіїв таких ідей і плювати їм услід. 

А от чи готовий Захід до реалізації проекту альтернативного російського уряду? Судячи з половинчастого рішення про візи, прямо зараз не готовий. З боку російських політичних емігрантів певні подвижки є. Цими днями у Вільнюсі відбувається Конгрес вільної росії – захід під девізом "Будьте сміливими, як Україна". Відомий перелік його учасників і запрошених гостей: Гаррі Каспаров, Михайло Ходорковський, Віктор Шендерович, Євген Чичваркін, Альфред Кох, Юлія Латиніна, Дмитро і Геннадій Гудкови та інші. До заяв та дій окремих із них у нас є питання. Крім того, у середовищі лібералів відсутні харизматичні постаті, спроможні не просто головувати в уряді росії в еміграції, а стати на чолі революційного руху. Проте це вже щось. Можливо, з балачок та виголошення декларацій викристалізується продуктивна опозиція. Правда, може бути й інший варіант – зібрання під біло-синьо-білим стягом є спробою продати Заходу цукерку "Хороші росіяни" з начинкою, хіба трохи солодшою за путінізм. У Вільнюсі Каспаров і Ходорковський попросили ЄС не вводити повну візову заборону для громадян рф. А згодом заспівають пісню, що російський народ не повинен платити репарації.

Однак навіть Конгрес вільної росії на нинішній момент виглядає перспективнішим, аніж проект Національної республіканської армії, Російського добровольчого корпусу і Легіону "Свобода росії", які 31 серпня підписали так звану Ірпінську декларацію. По-перше, як правильно підмітили наші колеги, ця ініціатива дуже нагадує історичну реконструкцію власовців. Це якась авантюра з ознаками бурлеску і буфонади. По-друге, незрозуміло, на кого подібний проект орієнтований у росії. На крайніх націоналістів? Ті з них, яких не зачистила ФСБ, зараз ходять під Костянтином Малофєєвим, Олександром Дугіним і тому подібними діячами, підконтрольними кремлівцям. Військові тим більше не сприймуть ідеї авторів Ірпінської декларації. Ідеолог проекту, екс-депутат думи Ілля Пономарьов завжди був політиком лівого спектру – входив до КПРФ, "Лівого фронту", "Справедливої росії". По-третє, ініціатива Пономарьова навряд чи знайде підтримку і серед політемігрантів, і серед впливових західних політиків. І перші, і другі хочуть падіння путінського режиму, але не громадянського конфлікту в росії і її розвалу.

З цих само причин впливові ЗМІ та політики майже не помітили схожий опозиційний захід – Форум вільних народів росії. В його рамках відбулися засідання у травні в Варшаві та у липні у Празі. Там було виголошено багато гарних промов про росію-терористку і тюрму народів. Проте вірогідність проголошення незалежності будь-яким суб’єктом рф така ж мала, як вірогідність існування боєздатної Національної республіканської армії.