Знайти репресованого родича в один клік: Як працює український мартиролог XX століття

 

Скористатися нею може будь-хто: база проста у використанні, має кілька фільтрів  та видає короткі біографічні відомості про шукану людину, а також місцерозташування її справи (відповідний архів).

Скористатися базою можна за посиланням.

Як зазначено у описі самого мартиролога на сайті державної архівної служби України, база даних – підсумок роботи держархівів, яка була започаткована ще у 1989 році. І набула нових обертів після прийняття Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" у 1991-му. Саме тоді почали складати тематичні та регіональні бази даних про репресованих режимом СРСР українців. 

Тепер же ці бази почали централізовано об’єднувати, а дані каталогізувати – завдяки цьому пошук людьми своїх репересованих родичів спростився, а люди мають вільний доступ до інформації про постраждалих від тоталітаризму.

Втім, нині обсяг інформації у базі достатньо обмежений: тут є дані про жертв політрепресій 1920-1950-х років, і є довідка про 56 997 людину –  в загальних масштабах кількість відносно невелика. За даними глави Укрдержархіву Анатолія Хромова, нині це лише п’ята частина з можливого наповнення.

Що видає база даних? Ім’я жертви, коротка характеристика роду занять, дати народження та смерті (якщо є), дата арешту/розстрілу, інформація про реабілітацію, кілька дотичних даних, фотографія (за наявності) та посилання на безпосередній архів, де і знаходиться справа репресованої людини – серед них центральні та обласні держархіви, галузеві держархіви СБУ та МВС. 

Виглядає це у результаті так: ( людина для прикладу була обрана випадково).

Програма мартирологу вбудована в офіційний веб-портал Державної архівної служби, а скористатися ним можна як з десктопного комп’ютера, так і зі смартфона – її успішно адаптували під різні пристрої. 

Але що робити після того, як було (або не було) знайдено свого репресованого родича в мартиролозі? Куди йди за деталнішою інформацією та що мотивує людей піднімати ці дані?

Про це журналісти Depo.ua поговорили з дирекором Інституту національної пам’яті Антоном Дробовичем.

Нині у мартиролозі доступна інформація про 56 997 жертв політичних репресій в Україні – яку частку від загальної кількості даних про репресованих вони становлять?

За різними оцінками експертів, на підставі тих же архівних матеріалів з 1927 по 1990 рік в Україні було заарештовано понад 1 млн осіб. З них близько 50% були українцями. Із них усіх близько 545 тисяч засуджені, і щонайменше 140 тисяч було розстріляно.

Відповідно, за таких даних ми маємо заповнення  програми приблизно на 10%. Але, якщо взяти до уваги також людей, яких виселили, розкуркулених селян – а це майже 3 мільйони з кінця 20-х до початку 50-х років, то відсотки відповідно зменшуються в рази.

У будь-якому випадку ці дані надзвичайно важливі, навіть якщо йдеться про 60 тисяч –  це все одно спрощує людям пошук. 

Наприклад, наш інститут чи не щотижня отримує запити від людей, які шукають інформацію про своїх репресованих, розстріляних родичів. І очевидно, що зараз, особливо в епоху пандемії, значно зручніше шукати їх в електронній базі даних, якою і є мартиролог 20 століття. Окрім загальної інформації, він дозволяє дізнатися, що лежить в конкретному архіві.

Насправді, такий проект потрібно підтримати, посилити і збільшити базу, щоб йшлося принаймні про сотні тисяч.

Припустимо, людина таки знайшла свого родича у базі даних, але наданої інформації їй замало. Куди звертатися далі?

Багато людей звертається безпосередньо до нас, до нашого інституту.  Можна також звертатися до спеціального центру в архіві національної пам'яті, який допомагає з пошуком репресованих. Там приймають такі запити.

Також можна звернутися у центр досліджень визвольного руху. До того ж, там робили якісний посібник щодо пошуку репресованих в архівах. Дуже зручна інструкція.

Ще один популярний варіант – звернутися до професійних генеалогів, аби знайти дані про свою родину. 

А чи є між архівами чітка комунікація? Тобто, надіславши запит в одну точку, чи можна розраховувати, що там розгляуть усі можливі джерела? 

Централізованої бази даних немає, тому це питання робочої комунікації і завантаженості архівістів. Відповідно, якщо люди не дуже завантажені і мають відповідну кваліфікацію – знають, до кого подзвонити і де з'ясувати, –  тоді так, можна отримати повну інформацію одним пострілом.

А якщо дуже завантажені спеціалісти, або ж працює нова людина, яка ще не знає досконало де і що, пошук може ускладнитися. 

Координуюча структура – це Держархів, але його ключовою задачею є керування архівами, а не пошуки по запитам окремих громадян.

Я, як керівник Інституту нацпам'яті думаю про те, щоб створити якусь систему навігації або центр пошуку, де фахівці спеціально будуть цим займатися. Але поки такої системи не створено, такі інструменти як мартиролог – найкращий спосіб знайти дані. Хоча, він поки що недостатньо наповнений.

Чи багато запитів надходить про репресованих родичів, та з яких міркувань люди їх шукають?

Конкретно до нашого інституту запити від людей надходять з періодичністю раз на 1-2 тижні тільки щодо пошуків репресованих родичів. Але найбільш показовими тут є регіональні та національна комісія з реабілітації, куди люди звертаються сотнями – там черга на розгляд справ. Переважна більшість звертається не для того, аби створити генеалогічне дерево, знайти інформацію про родину, хоча це теж багато кого цікавить. Найбільше запитів – від людей, які хочуть реабілітувати своїх родичів, незаконно засуджених, страчених, висланих. Переважно з цим звертаються люди старшого віку, яких цікавлять не стільки якісь пільги та виплати, скільки просто відновлення доброго імені і справедливості. Їм це особливо болить. 

Звісно, також є науковий інтерес, коли громадяни пишуть статті чи дисертації, і шукають матеріали про своїх потенційних героїв, які стали жертвами тоталітарної комуністичної системи. Мотивації бувають різні. 

Крім того, важливо, аби щодо таких програм була мотивована держава, в тому числі, щоб їхній розвиток передбачався у бюджеті. Це питання доступу до історичної правди, це допомагає громадянам краще зрозуміти свою родину, свою історію. 

Це ж є частиною механізму запобігання появі у майбутньому тоталітарних режимів. Це не іграшки, і не просто науково-дотичний інтерес, це питання суспільної, національної безпеки, аби ми більше ніколи не скотилися до подібної системи і не стали її частиною. Подібні мартирологи, архіви національної пам'яті, висвітлення тематики – все це речі, які нас від такого майбутнього  убезпечують. 
 

Скільки потрібно грошей, щоб всі можливі архівні дані стали українцям доступні в оцифрованому вигляді?

У нас, за оцінками експертів, до 4 млн справ репресивних органів зберігається у різних архівах. І одна справа – це не тоненький листочок, це товста, груба папка – а подекуди і не одна. За таких умов на оцифрування усього цього об'єму піде кілька сотень років, навіть якщо цим день за днем буде займатися спеціалізований великий архів.

Але, наприклад, галузевий державний архів Інституту національної пам'яті, який має бути побудований – він якраз фізично збере всі ці архівні справи, і там же відбудеться їх упорядкування.

Відповідно, після закінчення будівництва піде кілька років на опис та каталогізацію  всіх цих матеріалів. І цього буде достатньо, аби усі люди у різних куточках світу отримали доступ до цієї бази даних  – а до нас надходять запити і далеко з-за меж України.