С-300 і інший спадок СРСР: Чи захистить українська система ППО від російського нападу з повітря

Після визнання Росією "незалежності" так званих "ЛНР" і "ДНР" і введення на тимчасово окуповану територію Донбасу своїх військ знову постало питання про ймовірність військового вторгнення на підконтрольну Києву територію.

Читайте також: Путін визнав "Л-ДНР": Чи загрожує Україні військове вторгнення

Один з таких гіпотетичних сценаріїв передбачає удар по Києву та інших містах України з повітря – як силами бойової авіації, так і тактичними ракетами.

Одразу варто зазначити, що мова йде про обстріли з-за меж території України, тому РСЗО "Град" та його аналоги, які мають дальність ураження 40 км, наразі не розглядаються. Адже найкоротша відстань від державного кордону до Києва складає 150 кілометрів.

Російська бойова авіація

З відкритих джерел відомо, що Росія перекинула ближче до кордонів України стратегічні бомбардувальники Ту-160, бомбардувальники Су-24, штурмовики Су-25 і багатоцільові винищувачі Су-35, кожен з яких становить потенційну загрозу.

Су-35 – це російський багатоцільовий винищувач четвертого покоління, здатний розвивати біля землі швидкість 1400 км/год. Він має на озброєнні ракети типу "повітря-земля" Х-29 або аналоги (Х-59М, Х-31А тощо), а також авіаційні бомби (КАБ-500Кр, ФАБ-500, −250, ОФАБ-100 і НАР С-8, С-13, С-25).

Су-24 – радянський надзвуковий фронтовий бомбардувальник з крилом змінної стрілоподібності. Він призначений для завдання ракетно-бомбових ударів у простих та складних метеоумовах, вдень та вночі, зокрема на малих висотах з прицільним враженням наземних і надводних цілей. Може нести тактичну ядерну зброю. На малій висоті здатний розвивати швидкість до 1400 км/год. Має на озброєнні як керовані, так і некеровані ракети "повітря-земля" а також авіаційні бомби. Може брати на борт до 8 тонн озброєння.

Су-25 – радянський броньований дозвуковий штурмовик, призначений для надання авіаційної підтримки у зоні бойових дій вдень та вночі за умов візуальної видимості цілі, а також знищення об'єктів із заданими координатами у випадку льотної погоди. Об'єктом ураження можуть бути наземні та надводні цілі, а також повітряні маловисотні, повільні цілі (гелікоптери і транспортні літаки). Має на озброєнні бомби із лазерним наведенням, бронебійні бомби, напалмові баки, керовані і некеровані ракети класу "повітря-земля" тощо.

Ту-160 "Білий лебідь" – надзвуковий стратегічний бомбардувальник-ракетоносець із змінною стрілоподібністю крила. На Росії вважається найпотужнішим надзвуковим бойовим літаком у світі. Має на озброєнні термоядерні і звичайні бомби, міни, а також керовані ракети класу "повітря-земля". Вважається частиною стратегічної авіації і має основне призначення – перенесення і застосування ракет та бомб з ядерними боєголовками.

Будь-який з цих літаків здатний подолати відстань у 150 км за 6 хвилин льоту.

Російські ракети

На озброєнні Збройних сил РФ стоять тактичні і оперативно-тактичні ракетні комплекси.

Тактичні ракетні комплекси – ефективні бойові установки для ураження цілей, що розташовані в глибині військ противника. Вони використовуються для знищення пунктів зв'язку, об'єктів ППО, великих центрів, з яких ведеться управління. Найпоширенішим тактичним ракетним комплексом на теренах колишнього СРСР є "Точка-У".

Це радянський тактичний (дивізійний) ракетний комплекс, який має дальність стрільби до 120 км з ймовірним круговим відхиленням до 95 м. Ракета комплексу має боєголовку масою 482 кг, і може оснащуватися різними типами бойової частини, включно із ядерною.

Комплекс базується на повнопривідному плавучому колісному шасі БАЗ-5921 з формулою 3x3. Тобто, щоб використати ракети "Точка-У" для ударів по Києву, росіянам потрібно буде заглибитись ними на відстань не менше 30 км від державного кордону.

Читайте також: Смертельна зброя: Що за "Точка-У", якою ЗСУ вчились відбивати напад Росії з моря

Оперативно-тактичні ракетні комплекси – це озброєння, яке необхідне для завдання ударів по цілях противника, що знаходяться за лінією фронту.

Росія має на озброєнні сімейство балістичних оперативно-тактичних ракетних комплексів "Іскандер" класу "земля-земля". Максимальна дальність ураження цілі такими ракетами становить не менше 500 км (оголошена публічно) і може сягати 700 км (за експертними оцінками, при застосуванні ядерної боєголовки або полегшеної звичайної).

Найбільш ймовірні цілі: засоби вогневого ураження (ракетні комплекси, реактивні системи залпового вогню, далекобійна артилерія); засоби протиракетної і протиповітряної оборони; літаки та гвинтокрили на аеродромах; командні пункти та вузли зв'язку; найважливіші об'єкти цивільної інфраструктури.

По суті, "Іскандери" є найнебезпечнішою російською зброєю, яку вона може використати з метою обстрілів української території без безпосереднього вторгнення.

Українська система ППО

Україна володіє значною кількістю комплексів протиповітряної оборони (ППО) та протиракетної оборони (ПРО) радянського зразка і ракет до них.

Основою вітчизняної системи ППО є радянські зенітні ракетні комплекси С-300ПС, що здатні вражати повітряні цілі на висотах від 25 метрів до 27 кілометрів та на відстані від 75 до 300 кілометрів. Основним їхнім завданням є прикриття міст та важливих об'єктів інфраструктури країни від повітряного нападу ворога.

С-300 – це сімейство всепогодних радянських зенітно-ракетних систем середнього радіусу дії. Їх створили в 1980-ті роки для захисту найважливіших адміністративних, промислових і військових об'єктів від засобів повітряного нападу, в тому числі – від ударів крилатими і балістичними оперативно-тактичними ракетами.

Конкретно на території УРСР з 1985 року були дислоковані самохідні зенітно-ракетні комплекси С-300ПС – найсучасніші системи у радянській протиповітряній парасольці.

С-300ПС (ПС – подвижна самохідна) – це модифікація зенітно-ракетних систем С-300, призначена для оборони великих промислових і адміністративних об'єктів, військових баз і пунктів управління від ударів засобів повітряно-космічного нападу супротивника. Почала надходити на озброєння у 1982 році.

Зенітно-ракетна система С-300ПС включає командний пункт і до шести зенітних ракетних комплексів. Кожен дивізіон може самостійно вести усі бойові операції у відриві від будь-яких зовнішніх засобів.

Система С-300ПС має повну автоматизацію бойової роботи. Всі завдання (виявлення, супроводу, цілерозподілу, цілевказання, відпрацювання, захоплення цілі, її супроводу, захоплення, супроводу і наведення ракет, оцінки результатів стрільби) система здатна автоматично вирішувати з допомогою цифрових обчислювальних засобів. Оператор контролює процес і запускає ракети. У складній обстановці можливе ручне втручання в хід бойової роботи.

Також комплекс має рекордно короткий і найкращий у своєму класі час розгортання – 5 хвилин. Також має перевагу у мобільності і можливості вийти з-під удару ворога і швидко приготуватись до бою на новій позиції.

Існує версія, що у 2014 році Путін не наважився бомбити Київ та інші міста саме через наявність в України дивізіонів С-300, які хоч і старі і потребують оновлення, але досі залишаються одними з найкращих у своєму класі.

Окрім цього у 2018 році було прийняте рішення істотно посилити кількісний склад вітчизняних засобів ППО шляхом повернення раніше списаних зенітно-ракетних комплексів зі складів зберігання. Мова йде про ті ЗРК, які були виведені з бойового складу до 2013 року рішенням тодішнього міністра оборони України росіянина Павла Лебедєв. Це три ЗРК малої дальності: самохідні "Куб" і "Тор", а також стаціонарний С-125.

Читайте також: Дефіцит техніки: Чому Україна дістає "з нафталіну" старі зенітки

Тож українська система ППО має здатність розпізнавати, перехоплювати і знищувати усі з перелічених вище російських засобів ураження – від літаків, то тактичних і оперативно-тактичних ракет. Єдине, що засвітила Росія і проти чого українська ППО безсила – це гіперзвукова ракета "Циркон" – найновіша російська ракетна розробка. Однак достовірних даних про її взяття на озброєння ЗС РФ ще немає.

Що стосується перспективних українських розробок, то можна відзначити уніфіковану ракету "земля-повітря" середньої дальності "Корал" від КБ "Луч" із дальністю ураження повітряних цілей до 30 км та до 10 км по висоті. Але вона ще перебуває у розробці, як, власне, і нова комплексна ракетна програма України.