ЛЧ 2018
Євробачення
Обличчя
Сектор
Спепроекти
Країна Укропів

Дефіцит техніки: Чому Україна дістає "з нафталіну" старі зенітки

Нові часи диктують нові вимоги, за якими, на жаль, вітчизняний оборонпром не завжди встигає

Depo.Війна
11 травня 2018 10:00
ФОТО: depo.ua

Depo.ua вже писав раніше про те, як Путіна у 2014-му році зупинила наявність в України відлагодженої до автоматизму і однієї з найбільш потужних у Європі систем проти-повітряної оборони (ППО).

В силу свого географічного положення і стратегічного значення, Україна успадкувала від СРСР чи не найкращу систему ППО у Європі свого часу і примудрилась не "розбазарила" до початку війни на Донбасі. Щоправда, це стосується здебільшого "заліза".

В плані ж "програмного забезпечення", здатного керувати цим "залізом" відповідаючи вимогам сьогодення, довелося все починати спочатку, тому відносно нещодавно (в 2012-му році) була прийнята на озброєння автоматична система оповіщення "Віраж" – об'єднана система управління, що включає в себе як системи виявлення, так і пускові установки по всій країні.

Читайте також: Чому Путін не наважився бомбити Київ.

Однак, не все успадковане від СРСР "залізо" перебуває на бойовому чергуванні. Станом на початок війни від атак з неба Україну захищали (і продовжують це робити до сьогодні) зенітні ракетні системи і комплекси двох типів: самохідні ЗРК середньої дальності С-300ПС (за класифікацією НАТО – SA-10D Grumble) і "Бук-М1" (SA-11 Gadfly) сумарною чисельністю близько півсотні дивізіонів. Обидва ЗРК можуть знищувати цілі противника на відстанях до 75 км і 32 км, і висотах до 27 км і 22 км відповідно.

В принципі, за умови повної їх справності, цього цілком достатньо для того, щоб відбити атаки ворожої авіації чи крилатих ракет. Однак, життя не стоїть на місці і сьогодення диктує нові вимоги до засобів ППО. Зокрема, назріла необхідність прикриття наших військ в зоні бойових зіткнень з противником, а також з ущільненням прикриття об'єктів першої категорії (АЕС, греблі ГЕС, великі міста тощо).

У зв'язку з цим військовим головнокомандуванням було прийняте рішення істотно посилити кількісний склад вітчизняних засобів ППО шляхом повернення раніше списаних ЗРК зі складів зберігання. Мова йде про ті ЗРК, які були виведені з бойового складу до 2013-го року, а це одразу шість типів зенітних ракетних комплексів і систем. Всі вони на початку 2013-го року рішенням тодішнього міністра оборони України росіянина Павла Лебедєва раптово були визнані застарілими і буквально за місяць "списані".

Це три ЗРК малої дальності: самохідні "Куб" (SA-6 Gainful) і "Тор" (SA-15 Gauntlet), а також стаціонарний С-125 (SA-3 Goa). Два середньої дальності: стаціонарний С-300ПТ (SA-10А Grumble) і мобільна універсальна система С-300В1 (SA-12 Gladiator). І одна стаціонарна далекобійна С-200В (SA-5 Gammon).

Все це після повного відновлення і навчання обслуговуючого персоналу дозволить збивати не лише літаки та крилаті ракети ворога, але й безпілотні літальні апарати.

Зокрема, "Куб", "Тор" і С-125 здатні забезпечити ефективне знищення низьколітаючих і малорозмірних цілей за умов впливу всіх видів радіоперешкод. Тобто, вони цілком можуть бути використані проти як важких дронів-камікадзе, так і проти більш легких розвідувальних дронів.

Багатоканальний ЗРК С-300ПТ є, по суті, транспортабельним аналогом самохідного С-300ПС, який зараз стоїть на озброєнні ЗСУ. Він призначений для оборони адміністративних, промислових і військових об'єктів від ударів всіх типів засобів повітряного нападу в усьому діапазоні їх практичного застосування.

С-300В1 – це універсальна багатоканальна зенітна ракетна система протиповітряної/протиракетної оборони фронтової ланки сухопутних військ. Вона призначена для оборони важливих військових об'єктів, угруповань військ і адміністративно-промислових центрів від ударів всіх типів літаків і вертольотів, крилатих ракет, інших аеродинамічних засобів повітряного нападу, аеробалістичних і балістичних ракет оперативно-тактичного призначення.

С-200В володіє ракетами з потужною бойовою частиною і здатна вражати цілі на відстані до 240 км при висоті від 300 м. до 40 км. Тобто, ракети С-200В здатні знищувати літаки ворога до того, як ті підлетять на відстань, з якої зможуть застосувати власне озброєння.

Таким чином, якщо Україні вдасться реалізувати задумане (а це планується робити спільними силами Міністерства оборони, "Укроборонпрому" і приватних компаній), то кількість боєздатних комплексів у складі зенітних ракетних військ ЗСУ збільшиться на третину.

Також відомо, що Міноборони планує до кінця 2018-го року провести перевірочні стрільби ЗРК малої і середньої дальності, і у 2019-му році повернути на бойове чергування далекобійну С-200В.

Разом з тим, всі прекрасно розуміють, що це лише тимчасове вирішення актуальних проблем, причому рішення досить ресурсоємне. Наступним кроком повинна стати модернізація або розробка нових зразків зенітних ракетних комплексів для української армії. Зокрема, є де розвернутись в переоснащенні зенітних ракет сучасними видами твердого палива, що повинно збільшити дальність їх польоту, а отже й ефективність.

Більше новин про події в зоні АТО читайте на Depo.Війна