Росія стягує до кордонів бойові літаки: Як Україна збирається захищатись від нападу з повітря

Днями авторитетні американські ЗМІ оприлюднили супутникові знімки з російською військовою технікою в Криму і у Воронезькій області. Фотографії були зроблені у період між 27 березня і 16 квітня 2021 року. Власне, сам факт присутності там російських військ давно не є новиною, однак окрему увагу варто звернути на наявність там російської бойової авіації.

Зокрема, на аерофотознімках з окупованого росіянами Криму видно 26 бойових літаків на аеродромі в Саках (переважна більшість – винищувачі Су-30) і 13 бойових вертольотів на аеродромі у Кіровському.

Крім цього, за даними американської аеророзвідки, до українських кордонів з боку материкової частини Росії також стягнуті військові літаки Су-34 та Су-24 (тактичні бомбардувальники), Су-25 (штурмовики) і Су-27 (винищувачі).

При цьому американці наголошують, що ще місяць тому усіх цих літаків та вертольотів поблизу українських кордонів не було. Що красномовно свідчить про підготовку росіянами військової операції. Буде вона реалізована, чи ні – це вже інше питання. Однак що вітчизняні, що західні експерти в один голос стверджують, що Росія до неї готується.

У зв'язку з цим виникає логічне питання: а чи готова Україна протистояти нападу з повітря?

Відбиття повітряної атаки можливе як за допомогою власної авіації, так і за допомогою засобів проти-повітряної оборони (ППО). Розглянемо їх окремо.

Авіація

Саме на Повітряні сили ЗСУ покладено стратегічне завдання зупинки можливого великомасштабного ворожого наступу. В початковий період війни на Донбасі українська бойова авіація показала себе, як ефективна "довга рука" масштабного наступу. Хоча вже влітку 2014 року давався взнаки дефіцит і літаків, і підготовлених кадрів.

Після підписання Мінських угод і фактичного "замороження" війни, в Україні були зроблені безпрецедентні кроки щодо поповнення втрат матеріальних ресурсів і підготовки екіпажів. Нове життя отримали передвоєнні модифікації МіГ-29МУ1, Су-25М1, Су-25УБМ1, Л-39М1. Почалися серйозні роботи з доопрацювання варіантів модернізації середнього бомбардувальника Су-24. Також багато уваги було приділено посиленню вогневих можливостей авіації, зокрема, застосування керованих ракет класу "повітря – поверхня".

Читайте також: Як Україна розбудовує свою армію: Авіація

Однак, авіапарк бойових літаків Повітряних сил продовжує складатись з модернізованого радянського спадку, експлуатаційні можливості якого вже перебувають на межі. Головну ж проблему, а саме – заміну старих літаків новими і сучасними, – досі не те що не вирішили, а навіть не визначились з маркою літака для цієї заміни.

Читайте також: Новий винищувач для України: Чому в ЗСУ не можуть визначитись між американським F-16 і шведським JAS-39

Тому, якщо війна спалахне найближчим часом, то доведеться воювати тим, що є. Радує хіба те, що з російського боку наразі фігурують такі ж самі радянські літаки. Тому якісної переваги противника у повітрі поки не передбачається.

Засоби ППО

І якщо у повітряному бою Україна не матиме переваги над агресором, то з протиповітряною обороною ситуація значно краща. В силу географічного положення і стратегічного значення, Україна успадкувала від СРСР чи не найкращу систему ППО у Європі того часу і не розбазарила її до початку війни на Донбасі.

Станом на початок російської агресії від атак з неба Україну захищали (і продовжують це робити до сьогодні) зенітні ракетні системи і комплекси двох типів: самохідні ЗРК середньої дальності С-300ПС і "Бук-М1 сумарною чисельністю близько півсотні дивізіонів. Обидва ЗРК можуть знищувати цілі противника на відстанях до 75 км і 32 км, і висотах до 27 км і 22 км відповідно.

Читайте також: NASAMS, SAMP-T та Patriot: Що за нові зенітно-ракетні комплекси збирається придбати Україна

Всепогодна мобільна зенітна ракетна система середньої дальності С-300 була створена в 1980-ті роки для захисту найважливіших адміністративних, промислових і військових об'єктів від засобів повітряного нападу противника, в тому числі – від ударів крилатими ракетами і балістичними оперативно-тактичними ракетами. Конкретно на території УРСР з 1985 року були дислоковані самохідні зенітно-ракетні комплекси С-300ПС – найсучасніші системи у радянській протиповітряній парасольці.

Комплекс має рекордно короткий і найкращий у своєму класі час розгортання – 5 хвилин. Також має перевагу у мобільності і можливості вийти з-під удару ворога і швидко приготуватись до бою на новій позиції.

Окрім цього у 2018 році було прийняте рішення істотно посилити кількісний склад вітчизняних засобів ППО шляхом повернення раніше списаних зенітно-ракетних комплексів зі складів зберігання. Мова йде про ті ЗРК, які були виведені з бойового складу до 2013 року рішенням тодішнього міністра оборони України росіянина Павла Лебедєв. Це три ЗРК малої дальності: самохідні "Куб" і "Тор", а також стаціонарний С-125.

Читайте також: Дефіцит техніки: Чому Україна дістає "з нафталіну" старі зенітки

Але якщо з "залізом" ситуація завжди була більш-менш стабільною, то з "мізками" все було набагато складніше.

Лише у 2012 році взяли на озброєння систему "Віраж", яка у 2016 році зазнала модернізації і отримала назву "Віраж-Планшет". Якщо не заглиблюватись в цифри і технічні викладки (тим більше, вони засекречені) – це об'єднана система управління, що включає в себе як системи виявлення, так і пускові установки по всій країні.

Завдяки системі "Віраж" українські радари "переглядають" територію Росії на 200 км далі кордону і "бачать", що там відбувається. А як зазначалося вище, модернізовані системи ракетної ППО С-300 розгорнуті по всій країні і стоять на бойовому чергуванні у постійній готовності відкрити вогонь.

Простіше кажучи, об'єднана система ППО наразі дозволяє наводити ракети з під Києва на літаки, помічені радаром десь біля Сумської чи Харківської областей. А це досить серйозний аргумент стримування ворожої агресії з повітря.

Власне, більшість військових експертів сходиться у думці, що саме наявність в України потужної системи ППО стримала Путіна від використання своєї авіації у 2014 році. Хочеться вірити, що стримає й зараз. Адже найкраща війна – це та, яка не відбулася.

Читайте також: Чому Путін у 2014 році не наважився бомбити Київ