Зрада від США: Чому Ллойду Остіну не подобаються удари України по російських НПЗ

"Ці атаки (на російські НПЗ – ред.) можуть мати ефект доміно для глобальної енергетичної ситуації. Для України корисніше йти по тактичних і оперативних цілях, що може безпосередньо вплинути на поточну боротьбу", – сказав Остін комітету Сенату з питань збройних сил. В цьому ж руслі висловилася помічниця міністра оборони з питань міжнародної безпеки Селеста Валландер. Вона висловила занепокоєння атаками на критично важливу інфраструктуру рф, яку назвала "цивільною ціллю". І тут же додала: Україна дотримується одного із найвищих стандартів щодо законів збройних конфліктів, а це – "один із елементів європейської демократії".

Представники американської влади і раніше наголошували, що не заохочують українців до ударів по російській території, але чи не вперше її високопоставлені спікери дають зрозуміти Києву, що атакувати ті чи інші об’єкти ворога – зась. Існує кілька версій, чому американці чинять так, що це викликає підозри у зраді.

Версія перша: страх перед ростом цін на бензин у США

Цю версію озвучив сенатор-республіканець Том Коттон. "Мені здається, що адміністрація Байдена не хоче, щоб ціни на газ підвищувалися в рік виборів", – заявив він. Дійсно, як свідчать соцопитування, Джо Байден і Дональд Трамп мають приблизно однаковий рівень підтримки виборців і навіть символічне зростання цін на бензин здатне нашкодити рейтингу Байдена. Той до своїх заслуг на президентській посаді записує боротьбу з інфляцією, безробіттям, соціально-економічними наслідками пандемії, тому прагне зберегти внутрішню стабільність протягом року передвиборчої кампанії.

Але неоднозначна позиція щодо ударів України по російських НПЗ посадила Байдена на політичний шпагат. З одного боку, він прагне не розгубити електорат демократів, а це та частина виборців, яка розуміє справедливість у лівому ідеологічному спектрі. З іншого – серйозно підставляється під критику республіканців. Та ще й на тлі епопеї з розглядом у Конгресі питання про багатомільярдну фінансову допомогу нашій державі, яку Сенат підтримав ще у лютому. Зараз опоненти зміщуватимуть акцент із ухвалення багатостраждального рішення про $61 млрд на звинувачення Білого дому у подвійних стандартах та небажанні перемоги України.

Версія друга: причина табу на удари по НПЗ росії – провал нафтових санкцій

Якщо коротко, то замість подальшого опускання цін на російську нафту за допомогою санкцій і нарощування видобутку, американська адміністрація свариться на українців за те, що для нас стратегічно важливо – створити кризу з пальним на внутрішньому російському ринку та зменшити доходи Москви від експорту. Така криза не лише здатна викликати соціальне невдоволення населення (слабка надія на це ще жевріє), але й створюватиме проблеми для військової техніки, задіяної у війні проти України. "Якщо немає ППО, щоб захистити нашу енергосистему, і росіяни атакують її, моє запитання: чому ми не можемо їм відповісти? Їхнє суспільство має навчитися жити без бензину, без дизеля, без електрики. Це справедливо", – пояснював Володимир Зеленський.

Здавалося б, все, що прискорює нашу перемогу, вигідне й американській адміністрації, але та не схвалює наше бачення справедливості. Відповідь на таку поведінку одночасно і проста, і складна: атаки дронів-месників на російські НПЗ продемонстрували нерішучість Вашингтона у посиленні санкцій та протидії ухиленню від них. Як повідомив Bloomberg, російська нафта торгується з великим перевищенням граничної ціни, встановленої G7 ($60 за барель або менше). Марка Urals коштує близько $75 за барель на момент виходу з портів Балтійського та Чорного морів. І її купують. Цього не мало бути, якби санкції працювали успішно. А так – удари по нафтопереробних заводах росії викрили ситуацію: ціни на нафту підлаштувалися під санкції і здійснювати різкі рухи ніхто не хоче.

Безумовно, США та інші союзники з G7 роблять багато для того, щоб обмежити прибутки Москви від експорту нафти, проте – недостатньо. Варіант, як виграти у росії геополітично, запропонував у своєму блозі на "Українській правді" керівник Офісу президента України Андрій Єрмак. Він нагадав історію про те, як домовленість між США та Саудівською Аравією в 1986 році зламала хребет радянської імперії. В результаті домовленості між Рональдом Рейганом і королем Фахдом нафта подешевшала майже втричі – до 12 доларів за барель. Ці колосальні втрати підірвали радянську економіку, яку не врятувало навіть подорожчання нафти до 15-23 доларів у 1987-1991 роках. Та чи здатний Джо Байден повторити лідерство Рональда Рейгана? США за президенства Барака Обами розсварилися із саудитами, не покращилися відносини між цими державами і за часів Байдена.

Простіше кажучи, жага отримати високі прибутки від високих цін на нафту в купі з небажанням поступатися принципами у взаєминах із Саудівською Аравією, не демократичною, але надвпливовою в ОПЕК, робить американців слабшими у перспективі їхньої лідируючої ролі у цивілізованому світі.

Київ не може підштовхнути Байдена назустріч Ер-Ріяду, але в нинішньому мінливому світі можуть відбутися події, здатні зробити американців і саудитів тимчасовими союзниками. Наприклад, перед зростаючою іранською загрозою та загалом ескалацією на Близькому Сході. Її можна не допустити, різко знизивши нафтові прибутки і росії, і її союзника Ірану. Та навіть якщо цього не станеться, ніщо не заважає і далі влаштовувати бавовну на російських НПЗ. Несхвалення не означає заборону. Може непослух навіть стимулює Білий дім бути рішучішим у питанні посилення санкцій та допомоги Україні зброєю і системами ППО для убезпечення нашої енергетики від масованих ворожих атак.

Версія третя: політична корупція у Штатах

Таку версію знаходимо у публікаціях, які стосуються зовсім іншого вектору – казахстанського. Прикладом слугує думка українського економіста Михайла Гончара. Отже, високі ціни на нафту цікавлять не тільки агресивні режими Москви та Тегерану, але й провідні нафтові компанії США. Особливо "ЕксонМобіл" та "Шеврон", чиї інтереси дуже вагомі в американській політиці. Ці компанії беруть участь у масштабних проектах з видобутку нафти в Казахстані. Видобута там нафта транспортується на світовий ринок через росію нафтопроводом "Тенгіз – Новоросійськ" Каспійського трубопровідного консорціуму. Тобто росія контролює нафтовий потік американських компаній з Казахстану і здатна їх шантажувати: або дрони по російських НПЗ не б’ють, або труба перекривається. Гончар детально описує лобістський чи радше корупційний ланцюжок впливу росії на позицію Білого дому і робить сумний висновок: ось так червоні лінії Вашингтона для Києва перетворюються у зелене світло для кремля.

Озвучена версія – цілком робоча. Тут можна згадати недавні повідомлення, що росія різко збільшила експорт нафти, яка мала йти на її нафтопереробні заводи, натомість звернулася до Казахстану з проханням поставити їй 100 тис. т бензину в разі дефіциту. Навіть якщо ця інформація не до кінця точна, з огляду на транзитну залежність казахів від росії, їм доведеться проявляти гнучкість до прохань Москви. Як і згаданим американським транснаціональним нафтовим гігантам. Разом із тим не можна виключати, що шантажу транзитом не було, а могли бути лише прозорі натяки на нього. І їх вистачило.

Версія четверта: американці хочуть зупинити ракетні атаки на українську енергетику

Версія проста: українці на прохання Штатів відмовляються атакувати енергетичні підприємства росії, а та "жестом доброї волі" припиняє атакувати українську енергетику. Проста, але помилкова. По-перше, не Україна почала першою. Країна-агресор з початку війни завдає ракетних ударів по нашій критичній інфраструктурі, зокрема й енергетичній. То ж постановка питання, що ми маємо першими відмовитися – шкідлива, бо не ми перші почали.

По-друге, росіяни не мстяться конкретно за атаки дронів на свої нафтопереробні заводи, а обстрілюють нашу енергетику тому, що можуть це робити. Бо наші електростанції недостатньо захищені. Якби не було жодного удару по російських НПЗ, країна-терористка все одно атакувала б нашу енергетичну інфраструктуру. І робила б це саме зараз, коли виникли значні проблеми з західною допомогою. В цьому кремль бачать потужний примус до капітуляції.

По-третє, говорити, що росія нам мститься за нафтопереробні заводи, означає поширювати наратив кремлівської пропаганди. Вона виправдовує атаки на українську енергетику саме "відплатою".

Версія п’ята: повна зрада, все пропало

Якщо припустити, що Остін озвучив позицію не військових, а всієї американської адміністрації, тоді у Вашингтоні в такий спосіб буцімто демонструють Москві готовність до консультацій щодо варіантів завершення війни в Україні. На доказ цієї версії наводять й інші доводи. Наприклад, попередження американцями росіян щодо підготовки теракту, який відбувся у підмосковному "Крокусі". І провину за який росія намагається повісити на Україну.

Або інший приклад – американці проти надання Україні запрошення до НАТО вже цього року. Насправді про "втому" США і Заходу загалом писалося з першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну. Це одна із найбільш дієвих тем російської гібридної пропаганди, вона посилює песимізм і в нашій країни, і в суспільствах союзницьких нам держав. Та щоб не потрапити на гачок, треба тверезо дивитися на речі. До завершення війни НАТО зелене світло перед нами не засвітить, оскільки не хоче прямого зіткнення з росією. Принаймні доти, доки не поверне собі силу, бо в нинішньому стані Альянс до війни неготовий перш за все морально. То ж нічого нового у тому, що нас не планують влітку цього року запрошувати до членства немає. Такі сподівання були, однак перебіг подій наразі йде за сценарієм, несприятливим для швидкої інтеграції в НАТО.

Тверезо варто сприймати і слова Остіна. Він каже: корисніше йти по тактичних і оперативних цілях, що може безпосередньо вплинути на поточну боротьбу. Тут і близько нема про заборону атакувати військові об’єкти росії. Наприклад, аеродроми, де базуються ворожі "ТУшки" або "МІГи", які атакують наші міста.