Підсумки Мюнхену: Чи є гарні новини про зброю для України

У 2022 році 58-а безпекова конференція відбулася у Мюнхені за кілька днів до повномасштабного російського вторгнення на нашу землю. Від участі у заході росія відмовилася. Два роки тому атмосфера під час засідання була важкою, більшість його учасників розуміли, що от-от має статися невідворотнє і або посилали путіну сигнали, що до НАТО Україну приєднувати не збираються, або погрожували застосувати санкції. Або просто намагалися заспокоїти кремлівського звіра, говорячи про можливість дипломатії. З промовою тоді виступав і Володимир Зеленський. Його зустрічали оплесками і стоячи. Переважна більшість високих чинів, які представляли свої держави у Мюнхені цього року, були у столиці Баварії і в 2022-му. За виключенням хіба Бориса Джонсона. А от делегацію США і тоді, і нині очолювала віце-президентка Камала Гарріс. У 2023-му загальний тон заяв щодо України на Мюнхенській конференції був бадьорим. Склалося враження, що наші партнери поставлять на рейки довгострокову політику підтримки і українці, спільно з нашими союзниками, здолають агресора та поженуть його з українських теренів. Тобто, було очевидним, що за рік лідери цивілізованого світу позбулися переляку від очікування війни і повірили в перемогу українців. І в свої можливості виступити єдиним фронтом.

Дезорієнтація в планах на майбутнє, але не відмова від України

Цьогорічна конференція залишила по собі інші відчуття. Перше: війна в Україні стає для світу буденністю. Не для правлячих еліт, вони все ще розуміють навислі загрози, але для значної частини громадян. Це було очікуваним, на "втому від України" робить ставку путін. І у виступі президента Зеленського, і в звіті самої конференції чітко простежується посил: в разі поразки України росія не зупиниться перед наступною агресією, від неї ніхто не буде захищений у Європі. Та і в світі, адже негативний для України сценарій війни продемонструє всім, що непорушності кордонів більше не існує. Як і покарання для порушників. Тому, звучало у публічних виступах у Мюнхені, Україні потрібна підтримка до перемоги. Це обнадіює, проте наші європейські друзі, які не хочуть відступати від власних процедур ухвалення рішень, діють набагато повільніше, аніж відбуваються зміни у громадській думці. Про них ідеться в іншому документі до цієї конференції, Мюнхенському індексі безпеки. Ось кілька показників з нього. Минулого року росія все ще була найбільшою небезпекою для п’яти країн G7, але лише громадяни Великої Британії та Японії вважають її такою. У той же час громадяни Німеччини зараз поставили росію лише на сьоме місце (після масової міграції, ісламського тероризму та інших загроз), а італійці – на 12-е. Вочевидь, все більше європейців гадають, що путін на країни НАТО не нападе.

Друге відчуття: якась дезорієнтація у баченні майбутнього. Так, ми почули обіцянки допомоги, про необхідність виведення України та ще кількох країн Європи із "сірої" зони, себто, про їхнє просування до повноправного членства, навіть про вступ до НАТО. Але не зараз. Лише кілька заяв на конференції зацікавили своїми сенсами. Насамперед, заява чеського президента Петра Павела, який знайшов 800 тис. снарядів для України. Буцімто справа тепер за фінансуванням їхньої доставки до нашої країни. Де саме Павел знайшов ці "скарби", невідомо. Як і про те, чи візьметься хтось заплатити за їхнє постачання. Натомість зі ЗМІ відомо, що кілька держав ЄС, серед них і Франція, продовжують блокувати закупівлю снарядів для України у третіх країн.

Інша цікава заява злетіла з вуст поки що прем’єр-міністра Нідерландів і одного з ключових кандидатів на посаду генсека НАТО Марка Рютте: треба припинити скиглити про Трампа, а посилити військову допомогу Україні. Сказано правильно, але є "але": передвиборча ситуація у США не тільки негативно вплинула на голосування тамтешніх законодавців за понад $60 млрд допомоги (сенатори після тривалих дискусій схвалили закон, а конгресмени впираються), а й збільшує армію прихильників Трампа серед європейських правлячих кіл. І чим ближче до дня голосування в Америці, тим складніше буде ухвалювати консолідовані рішення в рамках Європейського Союзу. Depo.ua нещодавно аналізував, як останні погрози Трампа у бік союзників по НАТО вплинули на європейських політиків.

Всі ж інші відверто розчарували. Особливо – американці. Традиційно Вашингтон виступає лідером на подібних зібраннях, високопосадовці США привозять якісь гучні ініціативи. Тут такого не було. Віце-президентка Камала Гарріс під час спілкування із Володимиром Зеленським переконувала: існує лише план "А" – забезпечення України всім необхідним. Вона сподівається, що Палата представників ухвалить рішення, щойно проект поставлять на голосування. А якщо цього не станеться взагалі або опоненти зголосяться підтримати іншу версію закону? Повідомляється, що конгресмени готують свій варіант, де будуть гроші на військову допомогу, а всі інші статті витрат приберуть. Чи погодиться Білий дім на урізаний варіант? Сказати важко. Задкувати Байден не хоче ні в питанні посилення правил перетину кордону, ні в обрізанні запропонованого ним законопроекту. Основна причина – передвиборча кампанія. Своїм виборцям треба показувати непоступливого перед опонентами лідера.

То все ж чи є у Білого дому план "Б"? Лишається ленд-ліз, до якого можуть повернутися у випадку, коли інших варіантів не буде. Однак, як пише Forbes, Джо Байден має законний спосіб передати Україні мільйони артилерійських снарядів безоплатно. Як надлишкові у самих Сполучених Штатах. Ідеться про 402 млн снарядів DPІCM, визнаних ненадійними, оскільки мають 14-відсоткову вірогідність не спрацювати. Цих боєприпасів вистачило б на роки інтенсивних бойових дій. Автори публікації дивуються, чому Байден досі не ухвалив рішення про передачу DPІCM Україні. Цікаво, що завжди уважний до подібних звинувачень Держдеп нічого не коментував. Чи може таке бути, що про ці снаряди забули, а Forbes нагадав? Навряд. Радше може йтися про бажання Білого дому продовжувати два паралельних процеси в рамках плану "А": військову допомогу Україні й одночасне переозброєння власної армії. Але якщо інформація журналістів підтвердиться, питання виникнуть не лише в українців, а й у європейських партнерів США, котрі ніяк не можуть знайти, в який спосіб виготовити обіцяний Києву мільйон снарядів.

Втрата часу та незмінні страхи з оглядкою на вибори в США

Отже, кілька висновків. Перший: попри "втому від України" і в Мюнхені, і в Парижі, куди Володимир Зеленський заїхав по дорозі, звучали заяви про підтримку та багато обіцянок стосовно військової допомоги. Також із Німеччиною і Францією було підписано безпекові угоди. Тобто картинка виглядає наче й непогано, експерти очікували гіршого, адже до Мюнхена приїхало багато представників Глобального Півдня, які могли кардинально змінити порядок денний засідання.

Висновок другий: наші партнери демонструють готовність посилювати допомогу українцям, прискорювати євроінтеграційні процеси, проте знаходяться в розгубленості перед новими посталими викликами. Вони намагаються поєднати непоєднуване: закривати "сірі" зони в Європі, але при цьому не поступатися правилами інтеграції в ЄС, які існують для всіх. Через що втрачається час.

Третій висновок: американці поступаються лідерством. Підставити плече готова Європа, але вона все одно робитиме це, оглядаючись на Штати. І на перебіг передвиборчої кампанії за океаном.

Четвертий висновок: схоже на те, що ні в США, ні в ЄС, ні в НАТО немає чіткого бачення майбутнього. Є загальні фрази "Україна не повинна програти", "росія має відповісти за злочини", "росія має заплатити за війну" і так далі. Але досі тривають дискусії щодо подальшої підтримки зброєю, якою і коли. Тобто тенденція дозованого надання зброї, щоб не допустити "надмірної ескалації", не змінилася. Приклад – Олаф Шольц з німецькими "Тарусами", давати які він не поспішає. Каже, що "всьому свій час". Те ж стосується відповідальності росії за війну. Досі не лише не почався трибунал над нею, а й навіть щодо його формату немає спільного знаменника. На стадії дебатів і питання репарацій за рахунок заморожених російських грошей. Це додає песимістичних думок.