"Бо путін нападе": Чи повірять європейці у війну росії з НАТО

Страшилки про третю світову війну – одна із улюблених тем прихильників змовницьких теорій. Версії її перебігу відрізняються залежно від того, кого цивілізований світ вважає головним підпалювачем, і зіткнення між якими державами видається ключовою битвою. Тому немає нічого дивного у тому, що загрозу глобальної війни бачать у росії, за яку проти колективного Заходу впишуться інші світові ізгої. Але якщо у конспірології з недалекого минулого театр бойових дій третьої світової переважно розгортався подалі від Європи – в Тихоокеанському регіоні чи на просторах Близького Сходу, – то зараз все активніше говорять про зіткнення росії та НАТО на європейському континенті. Чи мають ці віщування під собою підстави та якою мірою здатні зашкодити або, навпаки, допомогти українцям у нашій війні з російською навалою?

Через 6 або 10 років, але війна – неминуча

Німецький таблоїд Bild, чия публікація буцімто секретного плану Бундесверу на випадок атаки з боку росії на країни НАТО наробила багато галасу, був не першим. Він просто вдало відчув слушний момент, коли знайде відгук серед читачів. Хоча сам факт наявності плану відповіді на агресію не дивує, до того ж очевидно, що це не єдиний план. Нагадаємо: ще на початку листопада минулого року міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус представив нові керівні принципи оборонної політики Бундесверу й вперше публічно вжив словосполучення "готовність до війни" як причину реорганізації німецьких військ. Того ж місяця з’явився прогноз авторитетного аналітичного центру "Німецьке товариство зовнішньої політики" (DGAP), де представлена модель, за якою гаряча фаза війни в Україні завершилася або поразкою України, або замороженням конфлікту. В такому разі росії для поповнення втрат і нападу на якусь із країн НАТО знадобиться від 6 до максимум 10 років. Автори дослідження наголошували: питання вже не в тому, чи потрібно Німеччині й Альянсу бути готовими до війни, а в тому, коли вона почнеться.

На сполох б’ють не тільки німці. Схожі заяви пролунали від начальника генштабу армії Чехії Карела Ржегки, головнокомандувача армії Нідерландів Мартіна Вайнена, а на початку січня міністр цивільної оборони Швеції Карл-Оскао Болін закликав шведів готуватися до війни та вступати до добровольчих оборонних організацій. Слідом за ним ті ж тези повторив головнокомандувач збройних сил країни генерал Мікаель Бюден. І це прозвучало в Швеції, яка не воювала більше 200 років. І яка прагне чимшвидше приєднатися до НАТО попри тривалу історію нейтралітету. Днями голова військового комітету Альянсу нідерландський адмірал Роб Бауер закликав населення країн Заходу готуватися до можливого початку війни з росією. "Ми маємо усвідомити, що те, що ми живемо у мирі — це не гарантований факт. І тому ми готуємося до конфлікту з рф", – сказав адмірал. На його думку, такий конфлікт може статися протягом ближчих 20 років. А квінтесенцією цих заяв можуть слугувати слова міністра оброни Великої Британії Гранта Шапса: "Ми переходимо від повоєнного до передвоєнного світу… Старі вороги реанімовані, нові – набирають форму. Бачимо танкові колони у Європі – в Україні. Стоїмо на роздоріжжі – чи здатися морю бід, чи зробити все, щоб стримати небезпеку? Думаю, у нас немає вибору". Нагадаємо: нещодавно у Києві прем’єр Великобританії Ріші Сунак та президент України Володимир Зеленський уклали двосторонню безпекову угоду.

Чому війна Заходу з росією - вже не фантастичний сценарій

Не секрет, що свою геополітичну суб’єктність путін доводить не прямим зіткненням із сильними суперниками, а створенням вогнищ конфліктів там, де відчуває слабкість. Якби Україна до 2022 року активніше інтегрувалася в НАТО, він би не поліз до нас з війною. Зараз і західні діячі, і наші бідкаються, що, мовляв, треба було співпрацювати тісніше. Але посипання голів попелом нічого не дасть, якщо всі не вивчать уроки минулих помилок. Наміри натовців посилювати свої спроможності означають, що уроки там вивчають. Проте відсутність повного консенсусу щодо майбутнього НАТО та різночитання у питанні безпекових гарантій Україні демонструє проблеми, без вирішення яких кремль може зважитися на пряму агресію проти якоїсь сусідньої з рф країни Альянсу.

Перша проблема – відсутність єдиної стратегії щодо України. Існують різні думки щодо сигналів, які дадуть Україні на ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні влітку цього року – від політичного запрошення попри війну до якогось меморандуму з обіцянками дати хід нашому членству після закінчення війни. Тобто, позиція може бути як сильною, так і слабкою. У кремлі переконані, що вона буде слабкою. Бо, по-перше, Джо Байден не зважиться запросити Україну, боячись шаленого спротиву республіканців. По-друге, у путіна є два троянських коня – Віктор Орбан та Роберт Фіцо, – які блокуватимуть будь-яке позитивне рішення щодо членства України в НАТО.

Поки в військово-політичному блоці не продемонструють політичну рішучість, всі заяви і навіть масштабні навчання, початок яких запланований на цей тиждень, не справлять належного враження на путіна. Так, здається очевидним, що сумарний військовий потенціал країн НАТО значно більший за потенціал росіян, і що в разі спроб нападу на Латвію, Естонію чи Фінляндію вони завдадуть росії потужного удару у відповідь. Але так само очевидно, що вони можуть цього не зробити оперативно, якщо доведеться шукати спільне рішення всіх країн-членів. Не на масштабне вторгнення, тут все зрозуміло – спрацьовують норми статті 5 статуту, а, наприклад, на прикордонну провокацію. Ми бачимо, як неохоче в країнах блоку реагують на випадки зальоту на їх територію російських ракет. А як выдбиватиметься дискусыя, якщо, не дай Боже, російські диверсанти захоплять якесь село в Естонії?  

Простіше кажучи, війна з росією, про яку все частіше говорять на Заході, передбачає не просто сильний удар у відповідь з якіснішої зброї, а недопущення навіть думки у голові бункерного диктатора про напад. Для цього у НАТО мають показати Москві, що на кожне її підвищення ставок підвищуватимуть ставки ще більше. І що всылякі орбани не матимуть права голосу, якщо він звучатиме всупереч спільній позиції.

Друга проблема також пов’язана з Україною. Це не втома, як хочуть представити кремлівські пропагандисти та їхні агенти впливу на Заході, а переоцінка зробленого і не зробленого під час українсько-російської війни. Радує, що частина західних еліт усвідомлює свою долю відповідальності за невдачі у контрнаступі ЗСУ. Ще краще, що у пакетах військової допомоги багато якісної техніки. Принаймні, про наміри її надати повідомляється. Проте очевидним є те, що на Заході поки не зовсім розуміють, як воювати з ворогом, який прокладає собі дорогу до навіть незначних успіхів на фронті десятками тисяч тіл власних солдатів. І при цьому цифри убитих і поранених не підігрівають у російському суспільстві антивоєнних настроїв. Також наші партнери спостерігають на прикладі України, що в разі затяжної війни з росією доведеться зіткнутися з необхідністю мобілізації до армійських лав та переходу економіки на військові рейки. Тому апелювання до населення зараз – це ще й зондування громадської думки. Наскільки цивільні жителі країн Альянсу готові поступитися комфортом задля оборони себе і союзників. Краще переконати суспільство у тому, що мир доведеться захищати, аніж плекати марні надії на те, що загроза розсмокчеться, щойно з путіним сядуть за стіл переговорів. 

Третя проблема – невизначеність через президентські вибори в США. Саме з цією подією окремі експерти пов’язують дві можливі біди для країн НАТО – перемогу Дональда Трампа, яка стає все більш очевидною, та спробу атакувати у міжчассі, до присяги нового президента Штатів. Друга біда, м’яко кажучи, перебільшена, оскільки у США, як і у нас, існує неперервність влади, то ж Байден, навіть якщо програє, керуватиме до моменту присяги свого опонента. А от повернення Трампа у Білий дім дійсно є для європейських членів Альянсу серйозним подразником, адже республіканець раніше казав, що Сполучені Штати не захищатимуть Європу. Зараз він похизувався: мовляв, погрозами стимулював європейців вкладати мільярди у власну безпеку й оборону. В НАТО ж остерігаються, що в разі свого президентства Трамп діятиме непередбачувано, погрожуватиме виходом із Альянсу, руйнуватиме існуючі домовленості та нав’язуватиме власну суперечливу позицію, чим тільки розхитуватиме натовський човен.

Отже, колективний Захід нарешті зрозумів, що міжнародний порядок, зруйнований росією, склеїти не вийде, й потроху готує своє населення до екзистенційної небезпеки. Або ж ці заяви пояснюються не реальними страхами нападу росії на країни НАТО, а потребою в консолідації зусиль перед низкою викликів, до яких ці країни залишаються неготовими. І перший, і другий варіанти нас влаштовують за умови, якщо ці та наступні гучні заяви військових і політиків отримають розвиток у посиленні оборонних і безпекових спроможностей Європи (включно з нами), а не викличуть несприйняття частиною жителів країн НАТО. Іншими словами, не спричинять активізацію різного роду корисних ідіотів, псевдопацифістів з антивоєнними лозунгами та відвертих агентів кремля. Тема "ми – проти війни" дуже благодатна для подібного штибу публіки.