НАТО мінус Трамп: Чи прокинеться у європейців інстинкт самозбереження

Що сказав Трамп і чому в його слова повірили

"Ви не платили? Ви порушник? Припустимо, що це сталося (напад росії на когось із членів НАТО – ред.). Ні, я б не захищав вас. Насправді, я б заохочував їх робити все, що їм заманеться. Ви повинні платити", - заявив Дональд Трамп 10 лютого на зустрічі з виборцями Південної Кароліни. Він не вперше звинувачує союзників по Північноатлантичному Альянсу у недостатньому фінансуванні безпекових потреб, робив це ще на посаді президента США. Але тоді НАТО не стояло перед масштабними загрозами, які з’явилися внаслідок російського вторгнення в Україну, і тому слова Трампа виглядали нездійсненними страшилками. Його поразка на виборах 2020-го року і прихід в Овальний кабінет Джо Байдена дала впевненість європейським членам військово-політичного блоку, що американська "парасолька" і далі їх прикриватиме. Незалежно від того, скільки вони витрачають на потреби спільної оборони. Переглянути військові бюджети європейців (і то далеко не всіх) змусила агресія росії проти України, проте лише два фактори – цілком імовірна загроза атак росіян на сусідів-натовців та повернення на президентську посаду непередбачуваного Трампа – помітно посилили їхню екзистенційну тривогу перед найближчим майбутнім.

Depo.ua аналізував, чи наважиться путін напасти на членів Альянсу у найближчі роки, і зробив висновок: повномасштабного вторгнення, такого як в Україну, росія не потягне, але випробовувати НАТО на міцність і єдність точковими збройними атаками цілком здатна. Бо у Москві переконані, що військово-політичний блок демократичних країн слабкий, тому досить його трохи підштовхнути, і він повалиться сам. Ну а далі можна буде поживитися на внутрішніх розколах. У стратегії "де тонко, там рветься" нічого нового немає, точно так само росія діяла завжди. Розхитувала зсередини, вносячи чвари у суспільство, підривала довіру народу до політичних еліт, щедро підгодовувала п’яту колону. Десь вдавалося тримати сусідів на повідку без застосування зовнішнього насилля, як, приміром, у Вірменії, а десь стратегія провалилася. Як у Грузії чи Україні. В Європі путін має двох троянських коней при владі – Віктора Орбана в Угорщині та Роберта Фіцо у Словаччині – і табун дрібних коників в інших країнах, якісь вже мають фракції в парламентах, якісь ще пнуться туди потрапити. Ультраправих "конфедератів" у Польщі, AUR у Румунії, "Національне об’єднання" у Франції, прямо протилежних за ідеологією "АдН" та "Альянс Сари Вагенкнехт" у Німеччині. Всіх перераховувати сенсу немає, головне, що у Москві впевнені: маючи своїх маріонеток чи використовуючи корисних ідіотів можна грати європейцями у власну гру. Наскільки вона виявиться ефективною, побачимо вже у червні – за підсумками виборів до Європарламенту.

Для прикладу: останні соцопитування у Франції показують стрімке зростання підтримки партії подруги путіна Ле Пен, за неї готові проголосувати до 29% громадян. Євроскептики також лідирують в Австрії, Бельгії, Чехії, Італії, Нідерландах, звісно ж у Словаччині та Угорщині. Схоже, відіграються праві за поразку на парламентських виборах і в Польщі. Другими або третіми в рейтингах антиєвропейські популісти також йдуть ще в близько 10 країнах ЄС. Звісно, не всі вони годуються з руки росії і не всі є прихильниками розвалу Євросоюзу і НАТО, радше противники міграційних правил або прихильники орбанівських ідей про посилення суверенітету держав в рамках ЄС. Але очевидним є те, що конфігурація Європарламенту суттєво зміниться. Також побільшає конфліктів усередині Європи, адже подібного штибу сили схожі між собою прагненням переписати історію з акцентом на національні особливості своїх народів та власних економік. Ну а примою всього цього театру буде Трамп, здатний стати гробарем інституцій цивілізованого світу. В тому числі й НАТО.

Песимістичну картину, яку видно з Києва, звісно, бачать і у Вашингтоні, Парижі, Лондоні, Берліні, Брюсселі і так далі. Скрізь на заяву Трампа відреагували різко негативно. Проте одна справа – засудити висловлювання фаворита виборів у США й далі жити в ілюзіях, що якось воно буде, зовсім інша – сприйняти загрози серйозно, а, отже, оперативно розробити та почати втілювати план протидії трампізму, орбанізму та іншим шкідливим ізмам, прямим вигодонабувачем з яких є путін. І Україна тут не повинна пасти задніх.

Що в Європі кажуть про долю НАТО

Хоча у Білому домі і штаб-квартирі Альянсу переконують, що єдність у протидії посталим загрозам залишається, незважаючи на те, хто стане американським президентом, дехто з поважних європейських чинів почав говорити про альтернативні варіанти. Точніше про додаткове страхування життя на випадок масового божевілля американських виборців восени цього року. Зокрема, глава МЗС Франції Стефан Сежурне після зустрічі з німецьким і польським колегами завив про потребу створити щось "не замість і не проти НАТО, а на додачу". Париж відомий ідеєю стратегічної автономії ЄС від США й просуває її відтоді, коли вперше зайшла мова про створення сил оброни в Європі. А за президентства Еммануеля Макрона стратегічний автономізм лише посилився. Варто зауважити, що у французів у цьому питанні вистачає опонентів. Передовсім це країни північної Європи, які традиційно орієнтуються на США і Британію як центри сили, Німеччина, яка конкурує із Францією за вплив в ЄС, ну і певна частина європейських членів НАТО, які бояться додаткового навантаження на бюджет внаслідок видатків ще й на європейські сили оборони. Одним словом, наразі ініціатива мсьє Сежурне – стара пісня, яка, однак, набула актуальності на тлі шокуючих новин із передвиборчого табору Трампа. Тому у неї вистачає прихильників.

Про архітектуру "запасного аеродрому" кажуть не лише в Парижі. І це не алармізм, а поки спроба діяти настільки оперативно, наскільки дозволяє ситуація. Щоб потім не кусати лікті. Так, канцлер Німеччини Олаф Шольц під час церемонії закладання нового заводу з виробництва боєприпасів для Rheinmetall закликав перейти від "мануфактури" до великомасштабного виробництва оборонного обладнання, щоб Європа могла успішно стримувати потенційних агресорів. За словами канцлера, європейські партнери повинні об'єднати свої замовлення і забезпечити оборонну промисловість безпекою поставок на найближчі десятиліття. Тобто йдеться не стільки про виконання обіцянки цього року забезпечити снарядами Україну, скільки про дальню перспективу. Особливо якщо Трамп переможе і по-своєму витлумачить статтю 5 статуту НАТО. Себто, просто відвернеться від партнерів. Про необхідність посилення оборонних спроможностей ЄС заявила й президентка Європарламенту Роберта Мецола. "Європа не може похитнутися, коли ми бачимо, що може статися на той бік Атлантики... Європа має бути сильною", – наголосила Мецола. Очільниця Європарламенту пояснила: йдеться про посилення конкурентоспроможності, енергопостачання, торгівлі й оборони. З її вуст прозвучала та ж фраза, що і від Сежурне: Європа повинна створити нову систему безпеки, яка доповнить НАТО, а не конкуруватиме з ним.

Отже, хід думок європейських лідерів зрозумілий: панацеєю від примх політичної погоди у Сполучених Штатах вони вважають стратегічну автономію, яка зробить Європу більш самостійною у своїх рішеннях, але водночас на це доведеться витратити додаткові ресурси. Зараз ініціатива на стадії обговорення, конфігурація її втілення поки незрозуміла з огляду на згадані вище перипетії в самій Європі, Проте нашій дипломатії варто уважно прислухатися до всіх цих розмов, адже жодна конфігурація автономізму вже неможлива без України. Інша справа – яке місце нашій державі можуть запропонувати. Буферу, як говорить друг путіна Орбан, чи рівного партнера, якому доля визначила жити на великому просторі між цивілізацією та ордами, і захищати цей простір. Якщо без пафосу,  то Україна може багато виграти в разі реалізації європейського проекту "НАТО +".

По-перше, жодна з країн ЄС не має такої боєздатної армії. Потенційно сильніші армії є, у Франції, Британії, може ще у когось, у Польші, приміром, але ключове слово тут "потенційно", бо вони давно не загартовувалися в боях. Без включення українських силових структур, армійців, спецслужб у загальноєвропейську безпеку ця система даватиме збої. Неочевидно, що Україна найближчим часом стане членом НАТО, але абсолютно очевидно, що європейці, коли дослухаються до Шольца і Мецоли й посилять витрати на оборонну промисловість, потрібні нам, а наші випробувані війною сили потрібні їм. Як і наші виробничі потужності оборонного комплексу.

По-друге, в разі реалізації проекту "НАТО +" очевидно не будуть повторювати помилок попередників-ідеалістів, які дотримувалися принципу спільного ухвалення рішень. Прискорення процедур у рамках європейських інституцій влаштовує Україну, адже дасть можливість долучатися до різних процесів, обходячи бюрократичні перепони. По-третє, залучення до загальноєвропейського безпекового проекту потрібне ще й для того, щоб Трамп у разі перемоги на виборах не реалізував свою ідею закінчити війну в Україні за 24 години. Для всіх зрозуміло, що йдеться про примус Києва до капітуляції, відмови від тимчасово окупованих територій і від курсу на НАТО. Для нас дуже важливо, щоб при такому несприятливому повороті спільним фронтом з нами виступила Європа. Трамп може скільки завгодно сипати погрози на її адресу, але за спиною європейських лідерів домовленостей щодо України він не вестиме.

А що, коли євроскептики візьмуть в Європі гору? Ситуація виглядатиме наступним чином: з одного боку, віяння часу виносять на поверхню правих і лівих ультрапопулістів, що створює значні ризики для ЄС та його інституцій, з іншого – цим діячам у разі приходу до влади доведеться пояснювати виборцям, що буде, коли Америка просто відмовиться відкривати над ними свою захисну "парасольку". Обіцяти й самим вийти з НАТО? І що далі? Без союзництва з кимось жодна країна Європи нездатна забезпечити впевненість свого народу у вічному мирі. То ж повернення Трампа і сприяння кремля антиєвропейським політичним силам хоч і розбудили темні сили, які довго дрімали, однак одночасно зробили послугу Європі. Розбудили також і її. Адже бачачи, як американські республіканці зраджують Україну, європолітики, незалежно від ідеологічного окрасу, розуміють: так само за океаном відтепер можуть вчинити з будь-ким із союзників.