Влада чи вулиця: Хто припинить існування УПЦ

Як влада проґавила вихід церковної теми з-під свого контролю

Отже, каталізатором нинішніх подій стало побиття попами УПЦ в одному з храмів Хмельницького військовослужбовця Артура Ананьєва. Відео, викладене в мережу, викликало бурю праведного гніву українців. Того ж дня, 2 квітня, під храмом, де сталася ця подія, зібралась акція протесту, люди збирали підписи за перехід собору до ПЦУ, а пізніше там відбулася перша молитва українською мовою. У свою чергу депутати Хмельницької міськради вирішили забрати в УПЦ право на користування 13 земельними ділянками у місті. Нещодавно стало відомо, що священика Ігоря Слободяна, який побив військовослужбовця, оголосили у розшук.

Приклад хмельничан наслідували у Львові. 4 квітня міський голова Львова Андрій Садовий повідомив, що майно УПЦ передадуть на баланс міста. Це кілька об’єктів на вул. Пекарській та незаконно збудована церква на Сихові. Останню демонтують. Наступного дня громада Свято-Георгіївського Кафедрального собору Львівської єпархії УПЦ проголосувала за перехід до Православної церкви України. Право на користування земельними ділянками відібрали в УПЦ і в Кам’янець-Подільську. Там дійшло до сутичок між парафіянами. Днями Рівненська обласна рада і собі підтримала заборону церкви московського патріархату в регіоні, а міські депутати Рівного припинили для цієї церкви право на користування земельними ділянками на території громади. Вчора по стопах сусідів з Рівненщини пішли волинські депутати. Кілька днів поспіль містяни проводять акції протесту у Тернополі. Згущуються хмари й над головним активом УПЦ на Тернопільщині – Почаївською лаврою. Там ситуація складніша, оскільки музейні землі подаровані УПЦ, а у договорі церковників і держави не прописані умови його розторгнення. Зараз влада шукає варіанти, як відправити московських попів з Почаєва слідом за попами з Київсько-Печерської лаври. Втім, щодо останніх є уточнення: їх із насидженого місця ще остаточно не виселили.

Реакція центральної влади на вище описані події в регіонах проявила відразу кілька проблем, які необхідно вирішити якнайшвидше, доки народний рух знизу не призвів до того, що московських батюшок просто битимуть (далебі, вже б’ють – у Чернівцях невідомі надавали стусанів єпископу Микиті, який раніше втрапив у секс-скандал). Ті трохи принишкли, зрозумівши, що запахло смаженим, проте в окремих випадках продовжують збурювати громадськість тим, що не віддають ключі від церков і збирають прихожан буцімто для самозахисту. Вище ж церковне керівництво і цього разу продемонструвало, що триматиметься за своє майно до кінця. Після того, коли митрополит Хмельницький та Старокостянтинівський Антоній засудив священика, який підняв руку на Артура Ананьєва, і висловив бажання перейти до ПЦУ, його звільнили. За власним бажанням, проте мотиви заміни головного сановника в регіоні очевидні – його перехід до ПЦУ став би прикладом для багатьох священиків Хмельниччини. І Онуфрій ризикував втратити все в цій області.

Заборона діяльності УПЦ в окремих регіонах – не новина. Приміром, ще весною минулого року це зробили кілька громад Київщини. Такі рішення небездоганні з правової точки зору, що залишало для МП можливість оскаржувати їх у судах. Зараз бачимо, що місцева влада пішла іншим шляхом – вона не тільки забороняє діяльність УПЦ, а й розриває договори на право користування землею. Місцеві ради можуть це робити згідно зі своїми повноваженнями. Інша справа, що для розірвання договорів потрібно створювати комісії, які перевіряють дотримання умов угоди і вже за їхніми висновками приймаються рішення. Але на місцях між політичною доцільністю та процедурами обрали перше. І громадяни у більшості своїй це схвалюють. А що ж влада центральна? Вона втрачає ініціативу та вступає в конфлікт із регіонами, якими шириться рух за заборону УПЦ.

Візьмемо до прикладу ситуацію на Тернопільщині. Голова облради Михайло Головко звинуватив Мінюст та Мінкультури у блокуванні переходу громад до ПЦУ. Головко каже: 40 громад вже перейшли до парафій Православної Церкви України, однак держреєстратор не може узаконити їх перехід. І тут же припечатав: "Вочевидь очільники (міністерств – ред.) слугують Московському Патріархату та структурам ФСБ". На сесії Тернопільської облради депутати підтримали звернення про звільнення міністра юстиції Дениса Малюськи. І питання тут не в тому, до якої політсили належить Головко, а в тому, що влада у Києві дала йому та іншим впливовим політикам у регіонах нагоду звинувачувати себе у бездіяльності з такої дражливої теми, як церковна. Ще трохи – і в гальмуванні процесу очищення країни від ідеологічного впливу росії через її церкву в Україні почнуть звинувачувати  безпосередньо Банкову.

Чи варто Банковій далі торгуватися з Онуфрієм

Depo.ua раніше писав: протягом року війни у влади жевріла надія, що Онуфрій зречеться Кирила в обмін на недоторканість. Себто піде на діалог з ПЦУ. Але очільник УПЦ робив усе, аби ці надії не справдилися. То ж у тому, що зараз відбувається в деяких регіонах, звідки церковників УПЦ просто виганяють, є його значна персональна відповідальність. Наївно очікувати, що митрополит Онуфрій, в якого знайшли російське громадянство, якось зміниться і замість порятунку церковного майна рятуватиме очолювану ним церкву. Тому на спробах домовитися з ним треба ставити крапку.

У влади залишається дві опції – заборонити діяльність УПЦ одним рішенням або ж створити окрему процедуру, згідно з якою цей процес розтягнеться у часі. Для виконання обох опцій потрібно прийняти закони. Щодо заборони філії російської церкви в Україні у парламенті зареєстровано кілька законопроектів. Depo.ua свого часу аналізував їхні сильні і слабкі сторони. Якщо коротко, то у цього шляху є один, але значний мінус – Україну можуть звинуватити в утисках прав віруючих. Нагадаємо, що у нещодавно оприлюдненій доповіді моніторингової місії ООН з прав людини вже міститься зауваження стосовно обшуків у церквах УПЦ. І це ще діяльність цієї церкви ніхто не забороняв. 1 грудня минулого року РНБО ініціювала заборону релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресором. Поки на виконання цього рішення Кабмін розробляв свій законопроект, профільний комітет парламенту підтримав законопроект про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій (№8221), першим автором якого значиться Микола Княжицький з фракції "Європейська солідарність". Але в січні уряд запропонував свій законопроект (№8371) "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій" і його ухвалили в першому читанні. Після чого відправили на доопрацювання.

Коротко про те, чим відрізняються ці законопроекти. У документі Княжицького та низки його колег пропонується встановити заборону діяльності російської православної церкви на території України, релігійних організацій, які безпосередньо або як складові частини іншої релігійної організації входять до структури РПЦ, а також релігійних центрів, що входять до складу чи визнають підлеглість у канонічних, організаційних, інших питаннях РПЦ. Усі правочини, пов’язані з використанням майна (оренди, найму, лізингу тощо), строк дії яких не закінчився, укладені між резидентами України з відповідною забороненою іноземною релігійною організацією, а також з юридичними особами, власником, учасником, акціонером яких вона є, припиняються достроково. Також пропонується визначити особливості найменування релігійних організацій, зокрема можливість релігійної організації використовувати в своїй назві (як повній, так і скороченій) слово "православний" або "православна" у відповідних відмінках виключно у випадку, якщо ця релігійна організація у канонічних та організаційних питаннях підлегла Православній Церкві України.

Урядовим документом прописується довша процедура, але в ньому вдалося обійти складні юридичні тонкощі. Приміром, заборонити окрему релігійну громаду дуже важко, оскільки у своєму статуті вона може написати, що взагалі є самостійною і ні від кого не залежною. Тому в законопроекті записали: "Не допускається діяльність релігійних організацій, які афілійовані з центрами впливу релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України". Тут ключове слово "афілійовані". Довести зв’язок окремих приходів з Київською митрополією УПЦ буде нескладно.

Крім того, Кабмін пропонує розширити повноваження Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, яку очолює Віктор Єленський. Держслужба отримала право проводити релігієзнавчу експертизу для встановлення зв’язків з центрами в країні-агресорці. В тому числі у такому складному питанні, як канонічне право. Така експертиза вже проведена та оприлюднена. Після її проведення релігійним організаціям дається місяць для усунення виявлених проблем. Наскільки відомо, УПЦ змінила свій статут і тепер наголошує на повній самостійності від РПЦ. Тобто, щось змінювати не планує. І ось для таких випадків передбачений останній крок – звернення до суду з адміністративним позовом про припинення діяльності релігійної організації у разі невиконання нею розпоряджень про усунення порушень, виявлених за результатами проведення релігієзнавчої експертизи, у встановлений термін.

Законопроект теж непоганий, проте він досі не ухвалений в цілому. І поки депутати та уряд граються з поправками, у суспільстві зростає невдоволення. Владу підозрюють у тому, що вона тягне із забороною УПЦ з політичних мотивів. Натомість історії з виселенням ченців із Лаври та судом над отцем Павлом виглядають декораціями, якими прикривають небажання робити радикальні кроки. В цілому влада досить оперативно реагує на дражливі теми, не даючи ситуації вийти з-під контролю. Проте на церковну сферу така оперативність чомусь не поширюється. Власне, після побиття військовослужбовця у Хмельницькому потрібно було суттєво прискоритися з підготовкою законопроекту Кабміну до ухвалення, а не чекати, поки діяльність УПЦ заборонятимуть самі регіони на своїй території. Зараз мережею циркулює інформація про можливі навколоцерковні провокації на Великдень. В УПЦ відкидають свій інтерес у таких провокаціях. Це схоже на правду, адже будь-яка агресія з боку кліриків та їхніх прихожан прискорить ухвалення остаточного рішення щодо долі УПЦ. Проте не варто виключати, що щось може уткнути її радикальне попівське крило. Краще у даному випадку спрацювати на випередження.

Хтось скаже: забороняють не скрізь, а там, де це відбувається, позиції онуфріївців не були сильними і раніше. Це не зовсім так. По-перше, конфлікти за участю попів УПЦ виникають повсюдно, не треба чекати, коли якийсь з них закінчиться трагедією. Якщо всю країну захлесне хвиля розбірок з московськими попами, зупинити її буде складніше, аніж не допустити зараз. По-друге, після встановлення законної процедури заборони релігійних організацій з центром впливу у росії у священиків УПЦ не залишиться варіантів, як більше не слухатися Онуфрія. По-третє, дійсно існує ризик, що міжнародні інституції звинуватять Україну в утисках свободи совісті, проте маємо чітко розуміти: питання діяльності релігійних громад, пов’язаних із країною-агресором, насамперед наше внутрішнє. Його вирішення куди важливіше для забезпечення майбутнього держави, аніж доповіді й звіти структур у складі ООН та інших. Чомусь вважають, що процес цей не буде мирним, бо в окремих регіонах його не сприймуть. Так і дерусифікацію спочатку багато де не сприймали, а нині – в Одесі прибрали пам’ятник Катерині. Без жодних ексцесів.