Відповідь на "гарматне м'ясо" путіна: Де Україні взяти півмільйона рекрутів і гроші на них

Абсолютно очевидна для всіх перемога путіна на безальтернативних президентських виборах повністю розв’яже йому руки для оголошення нової мобілізації. Її легітимізують всі, хто поставлять галочку навпроти його прізвища. А ту мізерну частину суспільства, яка посміє висловитися проти, остаточно доб’ють завдяки нещодавно підписаному путіним закону про конфіскацію грошей, цінностей, почесних звань, майна за те, що кремль називає "громадськими закликами до діяльності, спрямованої проти безпеки рф". Тому тут питання не про те, коли – відразу після виборів чи за кілька місяців потому – путін ухвалить рішення про посилення мобілізації, а чим на це готова відповісти Україна. Наразі складається враження, що за політичними дискусіями про справедливу мобілізацію у нас втрачається дорогоцінний час.

Чому дійсно складно мобілізувати півмільйона рекрутів

Depo.ua багато уваги приділяє аналізу законодавчих змін до мобілізації, які стали значною перешкодою для наших політиків. І навіть були використані інтриганами для підриву рейтингу військового керівництва. Мовляв, хочуть мобілізувати півмільйона, а хто ж працюватиме? З моменту ухвалення у першому читанні другої версії урядового законопроекту про мобілізацію відбулися кардинальні кадрові перестановки на командному містку ЗСУ, які, однак, не дали відповіді на питання, якою влада бачить прийнятну (і для військових, і для економіки, щоб вона не зупинилася) чисельність мобілізованих. Поки все крутиться навколо популістського визначення "мобілізація має бути справедливою". Щоб і рекрути були, і права людини не порушувалися. Депутати висловили свої претензії до законопроекту, основна їх маса стосується покарань та обмежень для ухилянтів. Скоріше за все, з кінцевого варіанту документу вихолостять майже всі дратівливі для населення норми. Приміром, блокування банківських рахунків. За інформацією Нацбанку, у січні з депозитних рахунків українці зняли рекордні з 24 лютого 2022 року 27 млрд грн. Нескладно здогадатися, що спричинило ажіотаж.

Паралельно з обговоренням непопулярного мобілізаційного законопроекту обговорюється ще одне нововведення – економічне бронювання. Як додаток до вже існуючого бронювання працівників критичних галузей. Ідеться про кілька підходів до того, як і ЗСУ поповнити рекрутами, й остаточно не покласти економіку на лопатки. Про різницю у підходах детально розповідається у статті наших колег з "Української правди". Не будемо додатково аналізувати, що більш справедливо – сплата підприємствами, які працюють "у білу", певної суми до бюджету (нині фігурує 35 тисяч) чи введення квазіподатку у розмірі 20 тисяч, який сплачуватимуть всі, хто хоче забронювати працівників – адже у суспільстві вже склалася негативна думка щодо запланованих нововведень. Їх називають узаконенням лазівок для заможних ухилянтів. Хоча економічне бронювання і має сенс, українці добре навчені іншими кроками держави, які начебто спрямовувалися на позитивні речі, але зрештою призвели до гучних скандалів. Як, зокрема, сталося із системою "Шлях", завдяки якій з країни втекли десятки тисяч військовозобов’язаних.

У згаданій статті є цікаві цифри, котрі викликають сумнів в успішності поповнення війська необхідною кількістю "штиків". В Україні мешкає понад 11 млн чоловіків, які підлягають мобілізації. З них лише 11% служить у різних структурах Збройних сил, близько 3 млн лишилися на тимчасово окупованих територіях, приблизно мільйон – за кордоном, 1,5 млн мають різні групи інвалідності. Також відмінусовуємо професорсько-викладацький склад вузів та інших науковців і педагогів. Ще близько мільйона – чоловіки, яких "світ ловив, але не впіймав". Вони офіційно не працюють, не платять податки, ніде не стоять на обліку. Вручити повістку таким особам звісно можливо, вони ж не сидять 365 днів у погребах, проте після цього ті або заляжуть на дно остаточно, або армія отримає абсолютно немотивованого бійця. У підсумку доступними для ТЦК лишаються ті, хто офіційно працевлаштований, а також 0,6 тис активних ФОПів. Виходить, що громадяни, які чесно засвідчили перед державою своє існування, за це будуть покарані мобілізацією. Звідси й заяви спікерів від влади про можливість мобілізувати людей із судимістю або айтішників. Останніх як раз багато серед "утікачів від світу". Але всі такі пропозиції нагадують казку про Колобка, якого зліпили з борошна, зметеного у засіку. Виріб вийшов оригінальний, проте не функціональний.

Гроші для найманців або стимули для своїх

Отже, маємо одночасно три виклики. Перший: путін не збирається закінчувати війну ні цього року, ні наступного, тому зі значною долею ймовірності після переобрання на царство посилить мобілізацію. Тактика окупантів на полі бою зрозуміла – протискати оборону українців "м’ясними штурмами". Якщо для цього знадобиться 500 тисяч мобілізованих чи ще мільйон, Шойгу їх забезпечить. У тоталітарній державі, якою є росія, це не така вже й проблема. Другий виклик: українці вірять у ЗСУ, але не хочуть туди мобілізуватися. Спроби привести їх до тями логічними поясненнями, що з таким ставленням ворога доведеться зупиняти вже не під Авдіївкою, а на підступах до Запоріжжя або Дніпра, діють далеко не на всіх. Третій виклик: за тих несприятливих обставин, які складаються, влада і сама не хоче проводити жорстку мобілізацію з порушенням демократичних норм і прав людини, шукаючи компроміс між потребою у новобранцях, думкою бізнесу і настроями загалу. Поки знайти не виходить. Тут наші державні мужі нагадують середньовічних алхіміків – хибна гіпотеза про можливість штучно отримати золото хоч і була рушієм науки хімії, проте отримати дорогоцінний метал їм не вдалося. Тож очевидно, що на часі шукати нелінійні відповіді на посталі виклики.

Одним із таких може бути збільшення чисельності іноземців. Ворог залучає до своїх лав сирійців, непальців, мешканців окремих середньоазійських держав, які воюють за гроші. Це найманці, до того ж не дуже вишколені солдати. На боці України також воюють іноземці – досвідчені вояки. В інтернаціональному легіоні і не тільки. Але їхня чисельність замала. Чому б, звісно ж не публічно, не рекрутувати бажаючих повоювати за гроші з Африки чи Азії? Невже заважають расові чи релігійні забобони? Чи моральні перепони? В більшості держав існує кримінальна відповідальність за найманство, однак вона мало зупиняє азіатів, які воюють на боці нашого ворога. Нас засуджуватимуть партнери? Навряд, якщо мовитиметься про участь на нашому боці не просто шукачів легкої наживи, як у росіян, а досвідчених бійців. Простіше кажучи, багато залежатиме, як у медіа-просторі правильно оформити участь таких людей у війні. Звісно, навіть сто тисяч їх набрати неможливо, але це безумовно ефективніше поповнення, аніж переконані ухилянти.

Відразу виникає питання: звідки брати кошти на їхню зарплатню. Позичати за кордоном на такі потреби не вийде, ніхто з тих, хто дорожить репутацією, грошей на це не дасть. Та й це відразу вилізе гучним міжнародним скандалом. Тому джерела фінансування доведеться шукати в Україні. Кошти за економічне бронювання – одне із них. Інше джерело, як би це аморально не звучало, відкупна від мобілізації для певної категорії співгромадян. Все одно багатії та їх мажорні нащадки в армію не потраплять, а так хоч утримуватимуть тих, хто воюватиме замість них. Що не обов’язково афішувати. Це прожектерство? Нічим не гірше за існуючі варіанти бронювання за гроші.

Але, як вже було сказано, таку кількість найманців ангажувати не вийде. Тому все одно доведеться шукати позитивні стимули для українців. Приміром, держава завжди в змозі купити/найняти щось/когось за власну валюту. У нас грошова маса понад 3 трлн грн. Роксолана Підласа, а за нею й Данило Гетманцев, кажуть: на додаткові 500 тис. мобілізованих треба 720 млрд.  Сума виглядає гігантською, проте навіть якщо ці гривні "надрукувати", не буде неприйнятної інфляції. По-перше, не всі гроші військових підуть на споживчий ринок, значні суми відкладатимуться на після війни. По-друге, якщо стимулювати до мобілізації підвищенням винагороди військовим (і новобранцям, і загартованим у боях), усі інші українці чесно заплатять "інфляційний податок" у вигляді відсотку в цінах. Ціни й так захмарні? Відповідь проста: не хочеш мобілізуватися сам, плати тому, хто за тебе воює.

Чому описаний варіант не розглядається, сказати складно. Можливо, партнери критично ставляться до росту інфляції. Можливо НБУ боїться втратити контроль під час виконання непростого завдання. А, можливо, влада боїться, що інфляція буде надто сильною і це призведе до негативних соціальних наслідків та протестів у тилу. Але всі мусять чітко усвідомити: протягом року до лав ЗСУ має влитися не просто та кількість військових, яка дозволить відпочити іншим, хто давно воює, а стільки, скільки знадобиться у випадку посилення мобілізації в росії. І це може бути не півмільйона, а більше. Тому влада має думати над механізмами і стимулами, які забезпечать постійний приток воїнів.