Підготовка до виборів: Чому активізувалися прихильники позаблокового статусу України

Написане Фірташем можна звести до однієї тези - Україна має відмовитися від членства в НАТО і залишитися нейтральною "Швейцарією Євразії". Мовляв, це відповідає її історичному становищу бути на торговому перехресті між Європою та Азією. Нейтральність не повинна розглядатися як загроза Америці, Європі чи Росії.

Фірташ, який давно про себе не нагадував, навряд чи написав статтю просто так. Тим більше зараз, коли навколо України точаться геополітичні баталії між Заходом і Росією. До якої олігарх близький. Очевидно, посил про нейтральний статус спрямований певним силам в Україні. Прочитають цю статтю і в Кремлі. Без сумніву, ідея пана Фірташа там сподобається. Росія десятки років через своїх агентів впливу досить ефективно насаджувала думку про вигідність для України нейтрального і позаблокового статусу. Після анексії Криму та спровокованої Москвою війни на Донбасі прихильників нейтральності у нас суттєво поменшало, хоча їх досі вистачає.

Із нинішніх політиків про це говорить Євгеній Мураєв, якого британське МЗС прямо назвало "майбутнім главою окупаційного уряду" в разі вторгнення Росії. А ще – в "ОПЗЖ". За дивним збігом обставин 25 січня, за день до публікації статті Фірташа, у Верховній Раді два соратника Віктора Медведчука Нестор Шуфрич і Юрій Загородній зареєстрували законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позаблокового статусу України. Цей документ парламент не розгляне, скаже читач. Загородній із Шуфричем це добре розуміють. Мета подібних законопроектів у тому, щоб про них говорити в телеефірах.

У пояснювальній записці до законодавчого дітища соратників Медведчука є "бородатий" міф. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголошено намір стати в майбутньому нейтральною і позаблоковою державою, а в Акті про незалежність 1991 року зазначено, що Верховна Рада проголошує створення самостійної української держави, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет. Тобто, визнавався й нейтральний статус держави. А зміна статусу України як нейтральної держави можлива лише шляхом внесення змін до розділу І Конституції, які будуть підтриманні більшістю громадян на всеукраїнському референдумі. До слова, і Мураєв пропонує провести референдум, на який винести питання нейтрального і позаблокового статусу.

Тобто, бачимо вже три маніпуляції, до яких вдаються провідники нейтралітету:

1. Україна має бути як Швейцарія (на певну частину електорату таке порівняння досі діє, хоча швейцарці заможні зовсім не тому, що нейтральні);
2. нейтральний статус закладений в Декларацію про державний суверенітет (варто згадати, що вона приймалася червоним парламентом ще в УРСР), а, отже, і в Акт про незалежність, і в Конституцію (це не так);
3. потрібно провести всеукраїнський референдум не щодо вступу до НАТО (такий референдум можливий перед набуттям членства в Альянсі), а про позаблоковий статус.

Арсенал маніпуляцій був би не повним без ще кількох міфів:

• в НАТО нас не приймуть, і не захищатимуть в разі вторгнення (про країну-агресора зазвичай "нейтралісти" мовчать);
• членство в Альянсі відбере у нас частину суверенітету;
• на нашій території розмістять натівські бази;
• Україна під "зовнішнім управлінням", а так взагалі нами керуватимуть з Брюсселя і Вашингтона.

Повернемося до Фірташа, проти якого в Україні ще з червня 2021 року діють санкції, проте бізнес, який з ним пов’язують, і далі досить добре почувається. Цього олігарха важко назвати прямим політичним союзником Медведчука, хоча група "газовиків" і складає значну частину "ОПЗЖ". Та і зв’язок між Фірташем і Мураєвим не простежується.

Про які процеси, з прицілом на наступні вибори, може свідчити активізація в інформполі підзабутої теми позаблоковості й нейтральності України 

Перше: у Москви в Україні нема політсили, на яку б вона зробила ставку. Нема нової Партії регіонів. "ОПЗЖ" схильна до проросійських наративів, але між її крилами існують розбіжності. Не так ідеологічні, як по відношенню до діючої влади, і діючої влади - до окремих акціонерів "Опоплатформи". Приміром, буде цікаво простежити, чи опиниться в реєстрі олігархів Сергій Льовочкін. Партія Мураєва хоч і набирає оберти, проте в разі санкцій Радбезу проти цього політика і каналу "НАШ" очікувано відбудеться падіння рейтингу. То ж нині ми можемо стати свідками внутрішньовидової боротьби за "ватного" виборця. Такий собі кастинг для веж Кремля. Або ж це початок формування єдиної проросійської колони. Того, про що попереджали Київ західні партнери.

Друге: прямо закликати до братання з Росією ці політики остерігаються, тому в якості одного з політтехнологічних елементів використовується тема нейтрального і позаблокового статусу. Не виключено, хтось із "нейтралів" із наближенням виборів носитиметься країною з референдумом, на який вони натякають.

Який відсоток виборців здатні мобілізувати ці сили? Нинішні соцопитування можуть дати відповідь на це питання зі значною похибкою, адже все залежатиме від цілої низки факторів. Зокрема, від того, скільки часу у влади піде на виконання домашнього завдання для прискорення просування на шляху до НАТО. Наразі завдань кілька – припинити ламати комедію з обранням очільника САП, відмовитися від переслідування прозахідної опозиції, не згортати розпочаті реформи, відмовитися від соціального популізму, через який страждає економіка, посилювати обороноздатність. Також багато залежить від готовності влади вести роз’яснювальну кампанію на підтримку курсу в НАТО. Аби нівелювати ті міфи, про які йшлося вище. І доводити, що нейтралітет для України – небезпечний.

Частину роботи за нас роблять партнери – відповідь Штатів на ультиматум Москви щодо не розширення Альянсу обламала Путіну зуби, а поставки зброї на тлі небезпеки вторгнення Росії довели, що США і Британія залишаються гарантами нашого суверенітету з моменту укладення Будапештського меморандуму. Але Захід не робитиме все за нас. Якщо і далі значна частина населення вестиметься на позаблоковість, різновекторність і тому подібні вигідні Росії речі, наш євроатлантичний шлях може бути дійсно дуже довгим.

Читайте також: Кандидат Мураєв: Як Британія і США спонукають Зеленського до чисток проросійських сил