Скиглення для Симоньян: Як в УПЦ продовжують наближати свій кінець

Як Павло просив Зеленського і зізнався, що лазив по деревах

Отець Павло (Лебідь), він же Паша-мерседес, записав відеозвернення до президента України Володимира Зеленського. Піп, на якого накладено санкції, скаржиться тому, хто ці санкції схвалив, що директор музею Києво-Печерська Лавра, на території якого УПЦ орендує кілька будівель, повідомив йому – востаннє службу батюшки можуть проводити 31 грудня, а з 1 січня вони втрачають право переступати поріг Успенського і Трапезного соборів. При цьому, каже Павло, письмово про заборону служити ніхто не сповістив. Настоятель монастиря не обмежився скаргою, натомість далі переповів давні наративи УПЦ МП про гоніння при більшовиках, про начебто переслідування церкви, захоплення храмів "розкольниками" під головуванням патріарха Філарета та "вчинення розколу" під головуванням митрополита Єпіфанія. Обох церковних сановників Павло назвав "так званими" патріархом і митрополитом. Настоятель гарно відгукнувся про Володимира Зеленського, але, каже, в його оточенні є люди, "які діють ганебно" – чинять чвари, ставлять себе на місце Ірода, Нерона, Івана Грозного, Петра І, Катерини. Згадав і про ворога, який "б’є по наших людях". Але не уточнив, хто ж цей ворог. Також розповів, як переконував виборців голосувати за Зеленського. І як при Союзі ховався від КДБ в кущах і на дереві. Звершив Павло "пророцтвом", що скоро священиків убиватимуть, і пригрозив своїм опонентам судом Божим. Хоч не прокляв, як він це практикує.

Отже, з усього сказаного виділимо три головних послання. Перше: оренда Верхньої Лаври монастирем УПЦ закінчується і продовжувати її не будуть. Але це не означає, що проросійських батюшок виженуть з території історичної святині. Вони там лишаться, але не зможуть отримувати прибутки від експлуатації двох церков. Друге послання: УПЦ вустами Павла вкотре підтвердила, що не визнає ПЦУ, єдину помісну церкву в Україні, і замість церковного діалогу посилюватиме розкол серед вірян. Третє послання: Павло намагався підлизатися до президента. Давня маніпуляція церковників МП – "цар хороший, а бояри за його спиною чинять чвари". До недавнього часу вона спрацьовувала. Тут можна згадати про невдалі наміри народних депутатів створити законні підстави для передачі Лаври від УПЦ до ПЦУ. Про рішення багатьох місцевих рад щодо заборони діяльності промосковської церкви на території їхніх громад. Сумнівних у правовому плані без рішень на центральному рівні. Як буде тепер – побачимо.

Після серії обшуків, проведених співробітниками спецслужб в монастирях УПЦ, де знайшли багато доказів антиукраїнської діяльності священиків, після низки кримінальних справ щодо окремих попів-колаборантів, після санкцій, застосованих щодо митрополитів Павла, Антонія та інших високих сановників, зрештою, після вчорашнього рішення Конституційного суду, який визнав конституційним закон, що зобов’язує релігійні громади вказувати приналежність до росії, гальмування процесу витискання цієї церкви з релігійного життя країни викличе багато болючих запитань до представників влади. З іншого боку, все потрібно робити за законом, щоб Україну не звинуватили у порушенні свободи віросповідання. А захисники у промосковських попів знайдуться – агентурна мережа РПЦ досить розгалужена.

І ще один нюанс. Для кремля втрата Лаври як осередку "русского міра" – потужна поразка. То ж не дивно, що пропагандистка Маргарита Симоньян згадала Києво-Печерську (у її варіанті "Печьорскую") Лавру у контексті терористичних обстрілів України. Ця негідниця ніколи нічого просто так в ефір не несе. То ж згадка про Лавру може бути погрозою новими ракетними атаками, якщо московським попам не продовжать оренду.  

Ні кроку на зустріч здоровому глузду

20 грудня відбувся синод Української (за оновленим статутом) православної церкви. Головний висновок із заяв синоду – митрополит Онуфрій та його близьке коло так і не зрозуміли причин сьогоднішніх проблем очолюваної ними релігійної спільноти. А, отже, не можуть, хоча радше не хочуть, вирішувати ці проблеми, шукаючи винних деінде.

За підсумками синоду прийняли низку рішень, частина з них внутрішньоцерковна, їх опустимо. А частина стосується ситуації, яка склалася навколо УПЦ. На них зупинимося детальніше. Почнемо з відкритого звернення до президента Зеленського. У ньому вказується, що в Україну вторглася рф. Тобто синод загалом, на відміну від його члена отця Павла, визначився, хто ж почав війну супроти нашої Батьківщини. Далі розповідається про матеріальну допомогу, надану церквою армії і цивільним громадянам. А після цього – про "численні наклепи, образи та безпідставні звинувачення", які лунають у бік Української православної церкви. Згадуються персональні санкції, кілька законопроектів, якими депутати пропонують врегулювати статус УПЦ, випуск телепрограми "Байрактар news" від 7 грудня (його священики назвали богохульним). В кінці хвалять Зеленського і просять їх захистити.

У новині про рішення синоду на офіційному сайті церкви про "гоніння" трохи більше. Зокрема, вказується, що в результаті обшуків, проведених у храмах й окремих єпархіях, "з’являються якісь листівки, яких ніколи не було, або символіка, що може дискредитувати Українську православну церкву". Вперше в історії нашої держави, вказують учасники синоду, проти священнослужителів "незаконно та невиправдано" були застосовані персональні санкції і, як наслідок, заблокована діяльність цілих єпархій. Все це, вважають в Онуфрія, є порушенням особистих прав священнослужителів і прав релігійних громад.

У цих заявах недостає кількох важливих нюансів. По-перше, вищі клірики УПЦ відмовляються публічно визнати, що окремі їхні представники стали колаборантами, окремі зберігали та поширювали пропагандистську антиукраїнську продукцію. Їхня позиція: це все наклепи, це не ми, нас там нема. Доки Онуфрій, як митрополит Київський, не визнає фактів зради священиків, не застосує стосовно зрадників внутрішні церковні покарання, зокрема, позбавлення сану, поки не оголосить про персональну провину патріарха РПЦ Кирила у розпалюванні війни, не може йти мови про усвідомлення ним та ближнім колом глибинних проблем їхньої церкви.  

По-друге, керівництво УПЦ вперто продовжує звинувачувати у власних проблемах ПЦУ. Згадаймо, як на травневому синоді провину за війну священики переклали на попередню владу і на Православну церкву України. Щось відтоді у світогляді Онуфрія і компанії змінилося? Аж ніяк. Хіба до попередників додали "іродів" біля діючого президента. Коли ж відкинути прикриття цитатами зі Святого Письма, суть їхніх звинувачень приземлена: якщо відберуть храми Лаври (і не тільки) у нас, то передадуть ПЦУ, а ми лишимося з порожніми кишенями. А оскільки ПЦУ до себе не прийме у нинішньому статусі, будемо й далі розповідати пастві, що ми "істинна" церква, а ПЦУ – "розкольники". Більше того, завели мову про свою автокефалію. Яку їм ніхто не давав.

По-третє, 27 травня у Свято-Пантелеймонівському монастирі (Феофанія) відбулося зібрання духовенства та мирян УПЦ, яке спочатку назвали історичним, та, як згодом виявилося – таким воно не стало. На соборі, з-проміж іншого, ухвалили доповнення і зміни до статуту про управління, що свідчать про повну самостійність і незалежність цієї церкви. Depo.ua детально аналізував цю подію та її рішення. Як заявляли в УПЦ, тепер вони геть самостійні від РПЦ. Проте релігієзнавці поставили подібне твердження під сумнів. Хоча у грамоті Алексія ІІ, виданій 28 жовтня 1990 року тоді ще митрополиту Філарету, чітко сказано: УПЦ незалежна у своєму управлінні, однак з’єднується через російську православну церкву з єдиною церквою. Це непряма вказівка на центр управління в Москві. Також патріарх Кирило дуже спокійно відреагував на рішення митрополита Онуфрія. Якби у статуті йшлося по повну незалежність, зараз би Онуфрія на російських телеканалах проклинали до 12 коліна. Тож в експертів виникла підозра, чи не є історія зі змінами в статут окозамилюванням для світської влади. Після відставки керівниці Держетнополітики Олени Богдан, яку підозрювали у симпатіях до УПЦ, і призначення на її місце екс-нардепа Віктора Єленського, відомого опонента московської церкви, стало зрозумілим: новий статут УПЦ дуже скрупульозно перевірять. І, найімовірніше, обман виявлять. А тут, повторимося, Конституційний суд дуже доречно визнав конституційним закон, прийнятий попереднім складом парламенту, який зобов’язує релігійні організації, пов’язані з росією, вказувати це у назві.

Отже, УПЦ у 2023 році зникне з релігійної мапи України? Все залежить від того, чи здатні Онуфрій і його оточення змінити свої підходи. Не розповідати про Нерона і більшовиків, не лякати страшним судом, а зробити дві речі – публічно зректися будь-яких зв’язків з РПЦ та особисто Кирилом і піти на діалог з ПЦУ. Інший шлях – визнати, що є філією РПЦ. Обидва шляхи в УПЦ вважають смертельно небезпечними для себе. Перший вони нездатні прийняти через світоглядні переконання, а другий означає втрату віруючих. Не відразу, але з часом. Тобто церкву не заборонятимуть адмінистраттивно, але створюватимуть умови для її еволюційного кінця. Якщо вже верховні сановники не хочуть прийняти реальність, врятуватися через українізацію, а вперто відмовляються крокувати на зустріч здоровому глузду...