Дно росії: Якими темпами йде самознищення "русского міра"

Дінара Кутманова доповідала про боротьбу зі смогом у Бішкеку, але Нурлан Шакієв обірвав її на півслові, наголосивши, що виступати член уряду має киргизькою. Тій нічого не залишалося, як дослухатися до голови законодавчих зборів. Ця історія нагадала ситуацію в українському парламенті кількарічної давнини, коли окремих депутатів, і не тільки від ОПЗЖ, колеги змушували виступати державною мовою. Тобто політичні еліти Киргизстану зараз на тому етапі, на якому наші були році в 2014-му. У цій середньоазійській країні вище керівництво посилило національну політику, у найближчих планах перейменувати райони Бішкека (там досі є Ленінський, Свердловський, Жовтневий і Первомайський) та низку населених пунктів. Ще на початку 2022-го у Киргизстану не виникало таких питань. Наразі спостерігаємо, як гасло "геть від Москви!" все активніше підносять на свої стяги політики навіть тих країн, які, здавалося, назавжди потрапили у сферу впливу росії. Ні, вони не планують ставати на прозахідні рейки (зокрема, Киргизстан дивиться у бік Пекіна), однак зміна геополітичних пріоритетів – очевидна. І далі росія прискореними темпами втрачатиме те, що вибудовувала у міжнародній політиці десятиліттями.

Ти нас не поважаєш. Як путін та його пропагандисти зруйнували ОДКБ 

Раз почали з Киргизстану, нагадаємо, що він, як і всі інші країни ОДКБ, яку путін намагався виростити як альтернативу НАТО на пострадянському просторі, не визнав анексію росією тимчасово окупованих українських територій. А останній за часом саміт організації в Єревані взагалі став знаковим. Вірменський прем’єр Нікола Пашинян відмовився підписувати проекти декларації ради колективної безпеки та документ про спільні заходи щодо надання допомоги його країні. Образився за нечіткість позиції щодо вірменсько-азербайджанського конфлікту. Це був не просто демарш, а відвертий ляпас путіну. Причому не перший від лідера країни – члена ОДКБ.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв публічно не погодився визнавати "ЛДНР". І відмовився взяти з рук російського диктатора орден Олександра Невського. А коли росіяни масово побігли від мобілізації, саме Казахстан прийняв до себе найбільше втікачів. У цій середньоазійській державі активно проводиться політика посилення впливу казахської мови. Через що доволі часто виникають конфлікти між казахами та етнічними росіянами. У росії відповідають на такі випадки агресивно: на пропагандистських каналах погрожують "денецифікацією" Казахстану.

На неповагу до партнерів указав путіну й таджицький лідер Емомалі Рахмон. На саміті "Центральна Азія – росія" він апелював до бункерного діда фразою "ми завжди поважали інтереси свого головного стратегічного партнера, але хочемо, щоб нас поважали. Ми що, якісь чужинці нарівні з африканськими країнами?".

Ці та інші, менш гучні факти, доводять, що у Москві вже не бачать сильного союзника. Війною в Україні путін прагнув спричинити глобальний конфлікт Заходу з антизахідними режимами в низці країн. Проте реально його підтримали лише країни – спонсори тероризму і самопроголошений президент Білорусі Лукашенко. Відверте хамство, шовінізм і ксенофобія характеризували російську політику щодо сателітів і раніше. Але поразки "другої армії світу" в Україні, економічне падіння та технологічна відсталість рф, яка проявилася на тлі санкцій, перетворення на сировинний придаток Індії і Китаю, котрі скуповують російську нафту за безцінь, все більше стимулюють союзників відцуратися від запутінців. Лавиноподібним цей процес ще не став, але вже добре помітно, що кремль втрачає вплив на сателітів. Йому просто нема чого їм запропонувати. Ставати в один ряд з ідіотами, котрі погрожують знищити світ ядерною зброєю, ніхто не хоче. То ж мільярди, які десятиліттями щедро витрачалися на вибудовування мережі впливу на пострадянському просторі, путін "спалив" за 10 місяців війни в Україні.   

Загального підрахунку вартості ракет, випущених по Україні, військової техніки окупантів, виведеної з ладу, снарядів, стрілецької зброї, обмундирування і підготовки "чмобіків" і так далі поки немає. І навряд чи колись буде. Але це – неймовірні суми, що викидаються на безглузду авантюру путіна. Гіршого ворога для росіян за нинішнє кремлівське керівництво і не придумаєш. На запутінців ще очікують мільярдні репарації на рівні держави, судові процеси на мільйони за знищення українських приватних підприємств. Це все ще попереду. А що ж лишилося позаду?

Як росіяни пнулися пролізти крізь вікно в Європу

Окрім геополітичних союзів, кремль вкладав дуже великі кошти у підтримку своєї "величі" на спортивних, культурних, освітніх напрямках. Вартість зимової Олімпіади 2014-го року в субтропічних Сочі вартувала росіянам $48 млрд. Це за підрахунками Bloomberg. Насправді більше, адже й ця несуразно величезна сума не врахувує корупційних відкатів та масштабних крадіжок. Вартість футбольної першості світу, яка проходила в росії у 2018 році, приблизно становить $14.2 млрд. Загалом – понад $62 млрд. тільки на два міжнародні спортивні заходи. Багатомільйонні бюджети щороку викидаються на просування російської культури за кордоном. Тут точну суму назвати неможливо, адже під просуванням у росії розуміється не балет і театр, а перш за все поширення кремлівських наративів. Тому найбільші видатки йдуть на мережу пропагандистських медіа за рубежем. І вони не афішуються. Як і кошти на підкуп груп впливу в західному істеблішменті. Голоси цих любителів "продажного кохання" на Заході останнім часом все слабші. Сильного удару по них завдало визнання європейськими інституціями російського режиму терористичним. Так, в окремих країнах ЄС час від часу відбуваються мітинги, які створюють картинку для роспропаганди, але збирають ці акції маргіналів, котрі не впливають на рішення у високих владних кабінетах.

Ще одна серйозна поразка на фронті просування інтересів росії за кордоном – підтримка агресії проти України частиною діячів культури та спорту. Візьмемо останній за часом приклад – прем’єра сезону у "Ла Скала" опери Мусоргського "Борис Годунов", в якій грала змішана трупа, у її складі були громадяни рф. Ця подія подавалася російською пропагандою з такою ейфорією, наче російські війська за три дні взяли Мілан. Але пропагандисти обійшли увагою дуже важливий нюанс – політикам, які завітали на прем’єру, довелося виправдовуватися. Так, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн сказала, що не потрібно плутати культуру з путіним. Нова прем’єрка Італії Джорджа Мелоні зауважила, що не проти російської культура, але проти тих, хто вторгся в Україну. В самому ж театрі пояснили: саме цю оперу в якості прем’єри сезону обрали три роки тому і було пізно її замінити. Не дуже переконливі виправдання, й навіть вони свідчать, що мати бодай якийсь стосунок до російського стає правилом поганого тону.

Інший приклад – розмови про участь російських і білоруських спортсменів у наступній Олімпіаді. На них в Україні відреагували жорстко. В росії ж радіють заявам голови МОК Томаса Баха, який повідомив, буцімто Еммануель Макрон під час саміту G20 сказав йому, що спорт не має бути політизований, а Олімпійські ігри в Парижі 2024 р. будуть відкритими для всіх країн, в тому числі для воюючих. Але фокус у тому, що Макрон слова Баха не коментував. Можливо, щось таке і казав, французький лідер відрізняється балакучістю, однак наразі про допуск орків на Олімпіаду з поважних фігур публічно говорить тільки пан Бах. А левова більшість федерацій дотримуються відсторонення російських спортсменів.

Війною в Україні путін знищив або ще донищує все те, у що сам же вкладав величезні ресурси. В Україні заборонили ОПЗЖ та їм подібних агентів політичного впливу. На черзі – заборона УПЦ МП. Сподіваємося, у влади вистачить політичної волі на це. Як і на позбавлення мандатів депутатів, які були провідниками "русского міра". На Заході полюють на статки російських олігархів та інших підсанкційних осіб. Після визнання злочинів росії міжнародним трибуналом полюватимуть вже за головами. Пропагандисти здіймають вереск, якщо десь демонтують пам’ятники, споруджені на згадку про Другу світову. Так це не тому, що навколо "нацисти", просто у кожного народу своя історична пам’ять про війну, люди не потребують міфів, насаджених радянською і російською пропагандою. У себе путін історію Другої світової війни перетворив на низькопробний пропагандистський лубок, копіюючи Гітлера ганьбить пам’ять про багатомільйонні жертви тієї війни. Росіянами за кордоном бути соромно, бо вони громадяни країни-терористки, а публічно підтримувати росіян – моветон. На жаль, премію Дарвіна не дають цілим народам і живим вождям, інакше її б виграли путін і росіяни.