Денонсація "харківських угод": Як "слуги" можуть підставити Україну, намагаючись показати себе більшими патріотами, ніж попередники

Олександр Аліксійчук і Олег Дунда, члени парламенту від фракції правлячої більшості "Слуга народу", обрані на мажоритарних округах відповідно на Рівненщині й Київщині, подали законопроєкт №0095 про денонсацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Зараз проєкт опрацьовується в комітеті парламенту.

Що варто відразу зауважити, - це майже повна відсутність у документу шансів бути ухваленим у сесійній залі. Такого масштабного характеру ініціативи, за усталеною практикою і навіть за логікою, надходять до Ради від президента або уряду. Скидається на те, що нардепи спробували скористатися хвилею суспільної уваги до теми "харківських угод", здійнятою РНБО, яка минулого тижня доручила СБУ вивчити обставини голосування у ВР 2010 року за ратифікацію документу про продовження перебування Чорноморського флоту Росії в українському Криму до 2042 року. СБУ і ДБР вчора провели "тематичні" обшуки у підрозділах Верховної Ради, Раді нацбезпеки, МЗС і уряді. 

Харківські. Зрадницькі

Нагадаємо, "харківські угоди" підписані президентами України і Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим у Харкові 21 квітня 2010 року. Згідно із ними, перебування Чорноморського флоту Росії у Криму продовжувалося з 2017 до 2042 року з можливістю продовження ще на п’ять років. Навзамін Росія дала Києву 30-відсоткову знижку на свій газ за рахунок анулювання митних зборів, якої насправді не було, а Київ почав стрімко накопичувати борг за поставку палива. Єдиним реальним результатом підписання "харківських угод" стало збільшення чисельності Збройних Сил РФ і російської військової техніки на території України замість підготовки до їх скорочення й виведення.

Ратифікація документу у Верховній Раді відбулася у безпрецедентно короткий термін, уже за шість днів, 27 квітня, на тлі серйозного протистояння і жорстоких бійок між членами Партії регіонів і опозиційних фракцій "Наша Україна – Народна самооборона" і Блоку Юлії Тимошенко.

Читайте також - Як нардепи голосували і билися за Харківські угоди: Фоторепортаж

Парламент України таки ратифікував угоду 236 голосами, серед яких виявилися 16 членів опозиційних фракцій, комуністи і повний склад фракції "Блоку Литвина" та сам тодішній спікер Ради Володимир Литвин. Одним з авторів угод, за деякою інформацією, був на той час заступник міністра закордонних справ України Руслан Демченко, нині перший заступник секретаря РНБО. Щоправда, в МЗС вже заявили, що Демченко підготовкою "Харківських угод" не займався.

І не тільки він досі залишається дійовою особою української політики. Зараз СБУ за "наводкою" Радбезу може порушити проти народних депутатів, картки яких проголосували за схвалення харківських угод, справу за ст. 111 Кримінального кодексу (держзрада). Втім, лунають і голоси, які нагадують, що за законодавством нардепи звільнені від відповідальності за свої голосування. Тож побачимо, як нинішня влада виходитиме з цієї колізії.

Також нагадаємо, що 28 січня цього року Держбюро розслідувань за погодженням з Офісом Генпрокурора оголосили Віктору Януковичу підозру в державній зраді саме через підписання "харківської угоди".

Чи має сенс денонсація

Отже, текст законопроєкту №0095, як ми з’ясували, виник на хвилі, здійнятій рішенням РНБОУ від 11 березня цього року, містить три короткі пункти: угоду між Україною і РФ щодо перебування Чорноморського флоту на нашій території денонсувати, повідомити Москву про денонсацію. І третій пункт – закон набирає чинності з моменту його оприлюднення.

Спробуємо знайти в ініціативі "слуг" якусь іншу логіку, окрім бажання хвилинної слави. Після того, як секретар РНБОУ Олексій Данілов, а за ним і президент України заявили про розслідування щодо "харківських угод", постало резонне запитання: ok, хід ваших думок правильний, але ж угоди ці досі не денонсовані. І тут, не виключено, у чиїхось головах і визріла ідея: а давайте денонсуємо їх. А заодно почнемо розкручувати тезу, що попередники цього не зробили.

Формальні підстави для денонсації існували й існують. Їх можна знайти, приміром, у порушеній процедурі ратифікації угод: у залі парламенту під час цього замість депутатів голосували чужі картки, яке це сталося, наприклад, із карткою народного депутата Ріната Ахметова. Денонсувати харківські документи депутати намагалися не раз навіть за часів Януковича. Так, у червні 2013-го Рада спробувала, але не змогла: "за" проголосували лише 152 депутати.

Однак тут не все так просто. Росія 2014 року денонсувала "харківські угоди" в односторонньому порядку, чим порушила їхні умови, в яких сказано: в разі перегляду одна із сторін попереджає іншу за рік і вони далі домовляються про інші умови перебування ЧФ РФ. Тобто угода не передбачала її одностороннього розірвання. І після початку російської агресії та окупації Криму українська влада використовувала факт одностороннього розірвання як один із доказів анексії частини української території.

Крім того, угода про перебування Чорноморського флоту в Криму була не єдиним міждержавним документом між Україною і Росією. Ключовим із них був Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією зразка 1997 року, підписаний ще президентами Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним. Щодесять років договір мав автоматично подовжуватися на новий 10-річний термін за відсутності заперечень сторін. Серед багатьох "мертвих" положень того договору є й таке: сторони зобов’язувалися поважати територіальну цілісність одна одної і підтверджували непорушність кордонів. Події 2014 року в Криму і на Донбасі продемонстрували протилежну реальність. Та в перші роки після початку російської агресії Україна не переривала договір про "дружбу", щоб не руйнувати легітимні підстави визнання Москвою наших кордонів. За фактом агресор, звісно, діяв інакше, але для міжнародної спільноти ці формальності важливі. Нагадаємо положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, яке закріплює обов’язок держави повідомити про свій намір денонсувати договір за 12 місяців. Зрештою за поданням президента Порошенка Україна припинила дію договору про "дружбу" з РФ із 1 квітня 2019-го. 

То чи варто денонсувати "харківські угоди"? Тут буде доцільним нагадати експертну думку дипломата, а нині нардепа-"слуги" Богдана Яременка, який вказував свого часу, що ці угоди виписані так, що не містять положення про можливість їх денонсації. Яка була б слабким кроком України. Заслуговує на увагу і думка ексміністра юстиції України Павла Петренка щодо односторонньої денонсації Росією. У 2014 році таку можливість (реалізовану, нагадаємо, Москвою того ж року) міністр назвав "політичною спекуляцією". Петренко наголосив: "ми угоду про перебування російського флоту на території України будемо використовувати як один з доказів порушення російською стороною територіальної цілісності України".

Які ж можна навести аргументи за денонсацію? Однозначно, такий крок оцінить частина виборців, роздратована тим, що ми стільки років перебуваємо в стані збройного конфлікту, а "харківські угоди" для нас і досі формально існують. Тобто, це може подаватися владою як черговий елемент розвороту ЗЕкоманди в бік патріотично налаштованого виборця.

Перекреслити ці документи Київ може (хоча шанси на те, що законопроект проголосують - мізерні), але що дасть це рішення Україні сьогодні? І чи навпаки, не позбавить воно нашу владу одного з аргументів, які мають значення у міждержавних стосунках у сучасному світі? Якими б цинічними вони не були, але певні формальності поки що існують. 

І ще. Якщо зараз юристи вчергове проаналізують "за" і "проти" і не знайдуть підстав для денонсації "харківської зради", - як далі діятимуть "слуги"? Адже в такому разі вже їх звинуватять у нездатності зробити згаданий крок, а не попередників. До того ж, ніхто не заважав "зеленим" зробити такий крок рік чи півтора тому.