Не в останню осінь: Хто і як рятуватиме розколотий "Голос"

Попервах партія "Голос" мала вигляд багатообіцяючого проєкту, здатного вселити нові надії в серця ліберальних патріотів – шанувальників ідеї зміни політичних поколінь, які втомилися від президентської п’ятирічки Петра Порошенка, але не бажали голосувати за Володимира Зеленського і його "слуг". Однак у липні 2019-го результат волевиявлення виборців став холодним для лідерів "Голосу": у партії сподівалися на більш ніж 10% підтримки, отримали ж 5,82% або трохи більше 851 тис. голосів. Це забезпечило Вакарчуку і його команді п'яте, останнє прохідне місце серед партій і дало змогу створити фракцію у Верховній Раді України IX скликання у складі 20 депутатів.

Парламентська фракція "Голос" - це свого роду конструктор, складений з представників громадянського сектору – активістів і журналістів (Ярослав Юрчишин, Олександра Устінова, Ольга Стефанішина, Соломія Бобровська, Сергій Рахманін тощо), колишніх членів влади (Юлія Клименко, Ярослав Железняк) і вихідців із бізнесу (IT-підприємниця Кіра Рудик та ін.). Відмінні інтереси та цілком різні бізнес-політичні кола, з яких походили нові депутати, призвели до того, що за нетривалий час після потрапляння до Ради групи почали ворогувати настільки неприховано, що це поставило під сумнів не лише перспективи партії "Голос" потрапити до наступного парламенту, а й узагалі зберегтися як суб’єкт політичного життя.

Приводом для розколу стала співпраця "Голосу" з монобільшістю "Слуги народу", про яку заговорили від початку роботи парламенту. За даними лютневого 2021 року моніторингу Комітету виборців України, "Голос" (разом зі "Слугою народу" і групою "Довіра") перебуває у трійці об’єднань, які у Верховній Раді IX скликання найчастіше голосують за ухвалення законів. Саме згадані депутатські формації найчастіше допомагали монобільшості приймати закони тоді, коли власних голосів "Слуги народу" не вистачало, констатують у КВУ. "За даними голосувань найближче до умовної коаліції зі "Слугою народу" мали б знаходитись фракція "Голос" та група "Довіра". У цих політичних сил частіше за інших збігаються результати голосувань із монобільшістю. В середньому впродовж вересня-січня депутати "Слуги народу", "Голосу" та "Довіри" разом забезпечували 231 голос, що було достатньо для ухвалення законів", – зазначав голова КВУ Олексій Кошель.

Одним з перших удару по партії завдав її фронтмен Святослав Вакарчук, відійшовши від справ уже за рік після поновлення політичної кар’єри. Змагання за крісло голови зрештою виграла нардепка Кіра Рудик, перша заступниця голови комітету ВР з цифрової трансформації. А її основний опонент, шоумен і волонтер Сергій Притула, якого витиснули з керівних органів партії, покинув "Голос"", "прихопивши" із собою низку місцевих парторганізацій.

Взагалі, партію протягом цього року переслідували потужні внутрішні чвари. Спочатку половина фракції, 10 депутатів, із трибуни Ради оголосили про створення об’єднання "Справедливість", висловили недовіру Железняку як фракційному керівнику і заявили про намір ініціювати виключення з фракції Кіри Рудик, яка начебто прогуляла понад 50% засідань Ради. Однак у фракції бунтарі залишилися. Щоб не втратити мандати. 

 

Хід у відповідь зробили партійні лідери: у липні на з’їзді, який теж не обійшовся без скандалів, з партії "Голос" виключили сімох нардепів-фрондерів. Відтоді розкол не загоївся, хоч протягом другої половини літа про нього було значно менше чути. Усе це стало новим потужним нокдауном для "Голосу". Остаточного розпаду поки не буде, до завершення каденції парламентське представництво партії існуватиме – робитиме заяви, виступатиме в Раді, голосуватиме, зокрема, й за потрібні не лише владі ініціативи.

Тим часом партійний сайт "Голосу" вдає, що внутрішнього конфлікту у цьому середовищі не існує.

Тематика новин і заяв – переважно економічна, що пояснюється позиціонуванням партії як виразника інтересів патріотично налаштованого середнього класу. Тут і про запровадження накопичувального сегменту пенсійної системи, і про подолання наслідків пандемії, і про закони з "пакету МВФ", і про інвестиції, і про питання нацбезпеки…

Речі, безумовно, правильні й теоретично розраховані на сприйняття своєю цільовою аудиторією, зокрема, заяви партійних спікерів про правила руху електросамокатів чи на підтримку маршу за тварин. Однак конкуренти на цьому полі (насамперед "Євросолідарність") виглядають більш сконцентрованими на боротьбі за свою цільову аудиторію, та й конфлікти у партії далися взнаки.

Тож меседжі "Голосу" зараз мають доволі розфокусований вигляд і не сприяють консолідації електорального ядра цієї структури. А учасники перспективного колись об’єднання змагаються кожен за своє, а разом - за збереження себе в активному політичному житті. І воно цілком можливе. Принаймні, допоки у них є депутатські мандати, вони залишаються цікавими окремим групам впливу. Зокрема, кажуть про інтерес до "Голосу" з боку чеського інвестора Томаша Фіали ("Dragon capital"), який має рейтингові медіа. А от Віктор Пінчук, його раніше називали симпатиком "Голосу", подейкують, інтерес до цього проекту втратив.

Читайте інші статті з циклу Depo.ua про те, як готуються до нового політичного сезону парламентські партії:

Тарифи, земля і арешт Власенка: Чи справді Тимошенко готувала нову жовтневу революцію

"ЄС" бере вліво: Чи справдяться страхи влади про "путч" Порошенка

Підбиті крила "голубів миру": Як ОПЗЖ восени гратиме з владою в опозиційність

Осінь "слуги народу": Які висновки зробила партія влади після зради в Кривому Розі

Майбутнє під питанням: Чому партії Палиці доведеться нагадувати про себе вже зараз, щоби не зникнути за два роки