Іноагенти і зовнішнє управління: Чи повторять "слуги народу" політичний кульбіт "Грузинської мрії"

Нагадаємо про причини протестів у Грузії. 14 лютого парламентський сателіт правлячої "Грузинської мрії" – рух "Сила народу" ініціював законопроекти, які стосуються неурядових організацій, ЗМІ й так званих іноземних агентів. Один із них, "Про прозорість іноземного впливу", парламент схвалив у першому читанні 7 березня. Він зобов’язує грузинські медіа та НГО, понад 20% фінансування яких надходить з-за кордону, зареєструватися у спеціальному реєстрі "агентів іноземного впливу", а їхню діяльність контролюватиме Мінюст. Людина, внесена до списку іноагентів, зобов'язана подавати щорічні декларації. Також їй заборонять отримувати будь-яку інформацію від держслужбовців. Коментуючи голосування, глава уряду Іраклій Гарібашвілі, який саме перебував з візитом у Німеччині, зазначив: тепер майбутнє Грузії не належатиме агентам чужої країни. Він звинуватив неурядові організації у тому, що вони за кошти, отримані з-за кордону, проводили антиурядові мітинги і влаштовували провокації, які не відповідають національним інтересам. У свою чергу президентка Саломе Зурабшвілі, яка перебувала у США, підтримала вимоги протестувальників і пообіцяла ветувати закон в разі його остаточного ухвалення. Підтримав мітингарів і Володимир Зеленський.

Спроба протягнути в парламенті скандальний законопроект спровокувала масові вуличні протести, штурм будівлі законодавчих зборів, сутички з правоохоронцями. Щоб зупинити сповзання країни у глибоку політичну кризу "Грузинська мрія" оголосила про відкликання законопроектів. Це привітали в ЄС. Поліція почала відпускати затриманих. А от опозиція в щирість опонентів не вірить і обіцяє протести доти, доки Грузія не повернеться на прозахідний шлях розвитку.

Як грузинські правителі повернули не туди

Грузинська опозиція відкрито називає правлячу "Грузинську мрію" проросійською, її лідера Іраклія Кобахідзе звинувачують у лояльності до путінізму, а ініціаторів гонінь на іноагентів із "Сили народу" – другою колоною тієї ж "Грузинської мрії". Її представники говорять і роблять те, чого не можуть собі дозволити депутати з партії влади – різко виступають проти західних ліберальних цінностей, прикриваючись традиціоналізмом. Законопроект про іноземних агентів "Грузинська мрія" вносити не взялася, замість неї це зробили сателіти. Його підтримали 76 депутатів із 150 членів парламенту, проти проголосували лише тринадцятеро. При тому, що опозиція має понад 60 мандатів. Такі цифри можуть свідчити про те, що опозиціонери не очікували масштабних акцій. Та коли під будівлю парламенту прийшли тисячі протестувальників, а поліція почала їх жорстоко розганяти і затримувати, ситуація стала нагадувати революційну. Правда, без лідерів народної довіри і без впевнених у перемозі політиків.

У провладній силі появу закону про іноземних агентів пояснюють потребою встановлення прозорості у стосунках держави та громадськості, називають грузинський законопроект модифікованою версією американського закону FARА. Це відома маніпуляція, до неї вдавалася й російська влада, коли просувала власну версію закону про іноагентів. Американський закон про реєстрацію іноземних агентів приймався у 1938 році, його ухвалення мотивувалося зростаючою загрозою для Америки від підривної діяльності на її території агентів впливу гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. За рік після прийняття FARA два тоталітарні близнюки уклали пакт Ріббентропа-Молотова. Але у 1966 році до цього закону внесли суттєві правки, прибрали пропагандистську складову, сфокусувавшись на тих представниках іноземних держав, які намагалися отримати економічні й політичні переваги, впливаючи на прийняття урядових рішень. Тобто вістря спрямували на політичних лобістів. Крім того, держава втратила право вносити особу до реєстру іноземних агентів, якщо не зможе це довести. Тому ще у лютому спікер Держдепу Нед Прайс (цього місяця він покине свою нинішню посаду) акцентував увагу на подібності норм грузинського закону про іноагентів до російського та угорського.

Навіщо ж грузинська влада ініціювала такий скандальний закон, та ще й з відвертим російським акцентом? Версія, якої переважно дотримуються грузинські опозиціонери, полягає в тому, що це відповідь правлячої партії на посилення розбіжностей із західними партнерами. Минулого року Україна і Молдова отримали статус кандидатів у члени ЄС, у той же час грузинській владі висунули 12 умов для отримання такого ж статусу. З того часу стало очевидним, що офіційний Тбілісі збився з євроінтеграційної доріжки і пішов манівцями. Масла у вогонь додала вимога Євросоюзу відпустити Михеїла Саакашвілі на лікування. Грузинська влада її ігнорує. Розриву між ЄС і Тбілісі ще не сталося, але панівна верхівка Грузії розуміє, куди все йде. Бо вести політику флюгера між Європою і росією вже не вийде. З огляду на можливості, які відкриває перед Грузією європейська інтеграція, ситуація несприятлива. Чого не скажеш про можливості для укріплення панування "Грузинської мрії" після зачистки політичного поля від опозиції та "іноагентів". Якщо події розвиватимуться за таким сценарієм, тоді перед грузинами двері ЄС і НАТО закриються. Може й назавжди. То ж саме така перспектива вивела людей на масові протести.

Як в Україні іноагентів ловили

Україна за перебігом політичних процесів нагадує Грузію. Українці також кілька разів протягом новітньої історії умудрялися сходити з євроінтеграційної стежки. І кілька разів на неї повертатися. В Україні, як і в Грузії, доволі життєздатною виявилася вкинена росією технологія про "зовнішнє управління". Провідниками якого виступають представники неурядових організацій або управлінці з досвідом співпраці з міжнародними фондами та інституціями. Україна кілька разів була близькою до ухвалення власного репресивного закону про іноагентів. 15 грудня 2004 року у розпал президентських перегонів нардеп-комуніст Валерій Мішура з трибуни Верховної Ради виголосив промову про начебто виявлені факти іноземного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні й звинуватив неурядові організації у підривній роботі. Можна припустити, що тільки поразка Віктора Януковича на тих виборах зупинила ухвалення закону про іноагентів. До нього повернулися через 10 років, 16 січня 2014 року.

Серед законів, якими в Україні встановлювався тоталітарний режим, був і законопроект №3879 авторства "регіоналів" Вадима Колесніченка і Володимира Олійника. Обидва після Майдану втекли до росії. Їхню ініціативу підтримали 239 депутатів. Документом визначалося, що "громадське об'єднання, яке здійснює діяльність зі статусом юридичної особи, та має намір отримувати кошти чи інше майно з іноземних джерел і брати участь у політичній діяльності, яка здійснюється на території України, зобов’язана до початку такої діяльності подати… заяву про включення до реєстру громадських об'єднань інформації щодо здійснення громадським об'єднанням своєї діяльності як громадського об'єднання, яке виконує функції іноземного агента". 28 січня 2014-го Верховна Рада скасувала диктаторські закони 16 січня, серед них і про іноагентів.

Після Майдану докорінно змінився геополітичний напрямок України, почалася війна, то ж росія під нові умови змінила технологію "у всьому винні іноземні агенти і грантоїди" на "українська влада перебуває під зовнішнім управлінням". І ця технологія дала свої плоди. Про зовнішнє управління найбільше говорили в ефірах телеканалів Козака-Медведчука і не тільки. Зокрема, цій темі чимало уваги приділяла Юлія Тимошенко і члени її команди. Оскільки технологія працювала, її з певними новаціями перезапустили і після приходу до влади Володимира Зеленського та "слуг народу". На згадку приходять звинувачення у розстановці західних фахівців у наглядові ради держкомпаній, у роботі антикорупційних структур під ковпаком Штатів, у згоді на участь іноземців у конкурсах на важливі державні посади і так далі. Товкли воду в ступі не лише в ОПЗЖ, про зовнішнє управління казали й "слуги". А згадана Тимошенко два роки тому наголошувала: згодна єднатися зі "слугами" в коаліцію, але президент має відмовитися від "стратегії зовнішнього управління" та перейти на національну ідею.

Власне, про Мішуру, "регіоналів", Медведчука, Тимошенко, ОПЗЖ згадано не тому, що у нас були свої спроби прикрити неурядові організації або робити піар на боротьбі з так званим зовнішнім управлінням. Біда в тому, що у нас це має звичку повторюватися, щойно західні партнери нагадують представникам влади про взяті на себе зобов’язання. Depo.ua раніше аналізував, чи вірить ЄС у щирість антикорупційної боротьби в Україні, в обіцянку реформувати Конституційний суд та загалом судову гілку влади. Зараз українська влада змушена не сперечатися з партнерами, але так триватиме не вічно. І тут одна справа доводити їм, що країна рухається вперед, хоча і не все вдається, та зовсім інша – повторювати минулі спроби протидії іноагентам чи взагалі йти шляхом нинішньої грузинської влади. Яка заради самозбереження та зачистки опозиційного поля ставить на паузу європейське майбутнє своїх громадян.