Без путіна і Сі: Що важливого сталося для України на саміті G20 в Індії

Делійські посиденьки: знову без путіна і вперше без Сі

Як і очікувалося, китайський лідер Сі Цзіньпін від участі у саміті G20 у столиці Індії Ньо-Делі відмовився. Китайську делегацію очолив прем’єр Лі Цян. Формальна причина – напруженість між двома найбільш густонаселеними державами через спірні території: одна в штаті Аруначал-Прадеш, інша в регіоні Аксайчин. Навколо останнього у 2020-му році навіть було збройне загострення, потім тривали переговори і буквально минулого місяця сторони домовилися підтримувати мир в регіоні. На саміті БРІКС в Йоганнесбурзі Сі Цзіньпін та прем’єр Індії Нарендра Моді у своїх промовах закликали чиновників працювати над вирішенням прикордонних суперечок, проте вже в кінці серпня у Китаї надрукували географічну карту, на якій спірні території позначені китайськими. Зрозуміло, що в КНР подібні історії узгоджуються на вищому рівні, в Індії ж заявили про недружній крок Пекіна напередодні саміту у Нью-Делі.

Проте знавці геополітичних перипетій вважають, що тертя з Індією за малонаселені гірські території Сі Цзіньпін використав як начебто всім очевидний привід не їхати до індійської столиці, а насправді причини глибші. За версією CNN, глава Китаю у такий спосіб вирішив показати іншим, що їздитиме тільки на ті міжнародні форуми, де зможе домінувати, приміром, він був на саміті БРІКС і буде на домашньому форумі "Один пояс, один шлях" у жовтні. Спочатку частина європейських економічних партнерів Китаю погодилися приїхати на цей форум, та коли стало відомо, що там буде путін, їхнє ставлення до заходу, який проводитимуть китайці, стало прохолодним. Експерти CNN припускають, що відмовою їхати в Нью-Делі, Сі Цзіньпін намагається продемонструвати невдоволення посиленням у "Великій двадцятці" ролі США та їхніх союзників. У тому числі й креном Індії у цей бік. Сі багато вклав ресурсів у вибудовування вигідної для себе системи глобального управління, але так, як він хоче, не виходить.

Для прикладу: у серпні до БРІКС запросили Аргентину, Єгипет, Ефіопію, Іран та Саудівську Аравію. Це не "клуб диктаторів" і не "анти-Захід", скоріше товариство тих, хто прагне бути регіональними лідерам, проте Пекін сприймає його як щось, з чого може вирости серйозна альтернатива колективному Заходові. З лідерством КНР. Але щойно розширився БРІКС, до складу G20 запросили Африканський союз. Ця континентальна організація з 55 держав-членів має такий же статус, як і Європейський Союз – єдиний регіональний блок із повним членством. Не варто нагадувати, що Китай має в Африці дуже значні інтереси, і прийняття до "Великої двадцятки" Африканського союзу на саміті, куди Сі не приїхав, виглядає неприємним ляпасом. Понад 40 країн-членів цього союзу – також мають угоди з Китаєм в рамках проекту "Один пояс, один шлях", але їхнє колективне приєднання до "Великої двадцятки" підтверджує, що в проекті "анти-Захід" Пекін на африканців покластися не може. Пекін знав, що "Двадцятка" збирається розширятися саме зараз, то ж навіть дивно, навіщо Сі подарував Моді нагоду досить успішно провести збори світового рівня без власної участі.

Схожу до CNN версію висловили в Reuters. Там зауважують: Китай останнім часом все більше закривається від Заходу та його союзників. Протягом цього року Сі Цзіньпін здійснив лише 2 міжнародних візити. Один до рф, інший до ПАР. У минулому році у нього було 5 гостин. Закривання є небезпечною тенденцією, на прикладі політики кремля можна бачити, що воно зазвичай призводить до пошуку ворогів і зрештою до війни.

Хай там як, але саміт G20 у Ньо-Делі був першим, який Сі пропустив з того часу, як очолив КНР (з березня 2013 року).

Чому Україна невдоволена декларацією G20, а Штати – задоволені

У спільній декларації учасники саміту не оминули триваючу війну росії проти України. Але, на думку нашого МЗС, зробили це так, що пишатися немає чим. Речник МЗС Олег Ніколенко навів фрагмент тексту декларації із виправленнями формулювань "війна в Україні" на "війна проти України", "українська криза" на "російська війна або агресія проти України", "всі країни мають діяти відповідно до Статуту ООН" на "росія має діяти відповідно до Статуту ООН" тощо. Проте наші партнери розчарування пана Ніколенка не поділяють. Так, радник президента Сполучених Штатів Америки з питань національної безпеки Джейк Салліван вважає, що декларація "дуже добре захищає принцип, згідно з яким держави не можуть застосовувати силу для територіальних загарбань, що використання ядерної зброї є неприпустимим, що справедливий мир повинен базуватися на принципах статуту ООН". А за словами президента Франції Еммануеля Макрона, "декларація G20 ще раз підтверджує ізоляцію росії", адже "сьогодні переважна більшість членів G20 засуджують війну в Україні та її наслідки". Чому ж оцінки наших союзників розійшлися з нашими? Поглянемо на ті пункти, де йдеться про Україну.

Дійсно, в підсумковому документі немає прямого засудження російської агресії проти України і формулювання щодо війни розмиті, однак слід розуміти, що, очевидно, погодження саме такого тексту було єдино можливим. Як і на минулому саміті в Індонезії – з остаточного тексту вихолостили різкі визначення. Це виглядає для нас не дуже обнадійливим, проте тут слід розуміти, що набагато гірший вигляд мала б відсутність згадок про Україну у комюніке. Чи взагалі відсутність комюніке. Документ вийшов такий, який вийшов, від зроблених там формулювань війна завтра не закінчиться, проте краще такий зміст, аніж би українська тема розколола учасників "Двадцятки". На радість росії і Китаю.

То ж важливішими виглядають не ті пункти, в яких учасники форуму уникають звинувачень на адресу країни-агресорки, а ті, де є конкретика. А вона у пунктах, які стосуються заблокованої росією Чорноморської зернової ініціативи. Depo.ua раніше аналізував зерновий цуґцванґ, який виник після одностороннього виходу Москви із угоди, та перспективи цієї угоди після візиту до Сочі президента Туреччини Ердогана. Київ запропонував Туреччині відновити зерновий коридор без росії. Однак, як інформує Bloomberg, у Нью-Делі Ердоган закликав піти на поступки кремлівським шантажистам. Раніше повідомлялося про переговори з Москвою, які за спиною Києва веде ООН. Суть обох історій у тому, щоб обміняти згоду путіна розблокувати зерновий коридор на зняття частини санкцій. Українська сторона публічно заявляла незгоду з подібними торгами. Та як бачимо, варіант "баш на баш" із путіним виноситься на всі високі міжнародні майданчики. І ось до цього потрібна більш прискіплива увага, аніж до формулювань, визнали росію агресором чи не визнали.

Українським інформпростором широко розійшлися заяви президента Бразилії Лули да Сілви. В одній із них він запропонував Володимиру Зеленському і путіну зустрітися на Генасамблеї ООН 19 вересня і там сісти за стіл переговорів. Мовляв, саміт G20 – не місце для розмов про війну, треба розмовляти про економіку. А в іншій своїй заяві бразильський лівак пообіцяв, що путіна в Бразилії не заарештують попри ордер на арешт, виданий Міжнародним кримінальним судом. Обидві заяви обурливі, але насправді не мають жодного сенсу. По-перше, путін ні в Бразилію, ні в США на засідання ООН не прилетить. Він боїться, що з його літаком трапиться щось схоже на останній політ літака Пригожина. Тому не він літав до Ердогана, а Ердоган до нього. І ще не факт, що бункерний у жовтні прилетить до Сі Цзіньпіна. По-друге, навіть якщо приїде, засідання бойкотуватиме значна кількість інших учасників. Що знизить статусність зустрічей і ефективність прийнятих рішень. Між провалом і ганьбою в разі появи в Ріо-де-Жанейро російського диктатора та гарними враженнями й успішними домовленостями в рамках G20, бразильська влада обере другий варіант.