Африка і путін: Чи задоволені вони один одним

Із 54 країн Африки до Санкт-Петербурга свої делегації відправили 45 країн (проігнорували Кенія, Ліберія, Кабо-Верде, Лесото, Сьєра-Леоне, Маврикій, Сан-Томе і Прінсипі, Ботсвана та Нігер, де саме відбувся військовий переворот). 17 були представлені главами держав, ще п’ять – керівниками урядів, інші – міністрами чи послами. Дійсно, порівнюючи з першим самітом росія - Африка, який відбувся у 2019 році, представництво та статусність гостей знизилися – тоді до Сочі прибули делегації всіх держав Африки, 45 із них представляли президенти або прем’єр-міністри. Отже, росія стає все токсичнішою. Але сам факт, що гості з чорного континенту погодилися підіграти кремлівській пропаганді, та ще й на тлі виходу Москви із зернової угоди, неприємний:  зробити африканців друзями путін не зміг, однак і повністю провальним саміт вважати не варто.

Роздмухати війну і нагріти руки. У чому полягає африканська стратегія кремля

Російська дипломатія не перший рік активно працює в країнах Африки. Причому під словосполученням "активно працює" слід розуміти не російські інвестиції в економіку цих країн, а політичне втручання. Обсяг торгівлі росії з африканцями у 2022 році порівняно з 2021-м суттєво впав – із майже $16 млрд до $10 млрд. Зіставимо цифри: у 2022-му товарообіг африканських держав із Китаєм склав $268 млрд, трохи більше – понад $300 млрд – становить товарообіг із країнами ЄС. Також серед ключових торговельних партнерів африканських країн Індія ($87млрд) і США (близько $69 млрд). При цьому є ще один дуже важливий нюанс: лідери в торговельних відносинах інвестують в розвиток технологій в державах Африки. У той же час росія інвестує у створення на цьому континенті джерел нестабільності і конфліктів.

Зараз чітко вимальовується геополітична стратегія Москви в регіоні Сахель – поясі між Атлантичним та Індійським океанами, що відділяє пустельні території на півночі материка від відносно плодючих земель на півдні. У цьому регіоні знаходяться одні із найбідніших країн світу – Малі, Нігер, Буркіна-Фасо, Судан, ЦАР, Еритрея, Чад та інші, які регулярно стикаються з проблемою голоду, мають нестабільні політичні режими і де нескладно підпалити вогнища військових конфліктів. В частині держав Сахелю встановилися лояльні до Москви хунти, в окремих із них, як от у Судані, росія має вплив на місцеві збройні угрупування, що дає їй можливість втручатися у внутрішні справи цих держав. Останній за часом переворот відбувся в Нігері, де, скинувши прозахідного президента, владу захопила хунта. Ключовим інструментом втручання росії у внутрішню політику країн регіону є ПВК "Вагнер". То ж і не дивно, що Євген Пригожин, якого ще недавно в кремлі називали зрадником, був присутній на саміті у Санкт-Петербурзі й роздавав там коментарі. Нагадаємо також, що із шести країн, яким путін обіцяв безкоштовне зерно, у чотирьох – Буркіна-Фасо, Еритреї, Малі і ЦАР – присутні "вагнерівці".

Раніше у більшості країн регіону Сахель мала свої інтереси Франція, але останніми роками Париж відсторонився від впливу на політичні процеси в колишніх африканських колоніях. І його місце поспішила зайняти Москва. Як писала у лютому цього року Financial Times, росіяни спекулюють на темі антиколоніалізму, підбурюють антифранцузькі і загалом антизахідні настрої з метою відкрити в Африці другий фронт проти колективного Заходу.

Простіше кажучи, росія прагне запалити Африку і тим самим вирішити кілька нагальних для себе проблем. Перша – новою війною відволікти увагу світової спільноти від своєї агресії проти України. Принаймні, щоб війна проти України відійшла на другий план в медіа та на рівні політичного порядку денного. Друга – підірвати довіру глобального Півдня до здатності Заходу та міжнародних інститутів загасити полум’я війни в Африці. Якщо там, не дай Бог, розпочнеться велика бійня, зупинити її буде складно з огляду на багатонаціональний і різноконфесійний склад населення. Третя – ще більше погіршити економічне становище африканців і в підсумку просто купити політичні еліти частини країн поставками зерна або зброї. Четверта – спричинити потужну хвилю міграції з Африки до Європи і в такий спосіб гойдати європейські держави. П’ята – послабити й без того не надто сильні африканські демократії, аби методи приведення до влади лояльних до Москви військових ватажків у Малі чи Нігері поширити на інші держави континенту. Така собі неоколонізація під лозунгом позбавлення від колоніального минулого.

Зерно і пошук вигоди. Чому африканці не проігнорували саміт путіна

Якщо дії путіна очевидні, чому ж представники африканських держав приїхали до нього на саміт? І що планують робити далі? По-перше, у країн, які відправили свої делегації до Санкт-Петербурга, є свої відносини з росією, та, імовірно, вони мали плани щось для себе виторгувати. У путіна були інші плани – використати гостей для демонстрації свого виходу з міжнародної ізоляції. Тому ніяких серйозних угод з африканцями росія підписувати не планувала. Яскравим доказом цього став договір про співробітництво у сфері мирного атому з Бурунді, однією з найбідніших країн на планеті.

По-друге, судячи із заяв президентів Єгипту Абдель Фаттаха ас-Сісі, ПАР Сіріла Рамафоси (нещодавно путін відмовився їхати до цієї країни на саміт БРІКС, боячись арешту за ордером Міжнародного кримінального суду), голови Африканського союзу Азалі Ассумані та інших гостей саміту, вони їхали почути від путіна, чи повернеться він до зернової угоди та чи згоден припинити війну проти України. В обох випадках на них чекало розчарування. Отже, ціни на зерно тільки зростатимуть, що наближає великий голод в Африці. А разом із ним – посилення там політичної нестабільності. В африканських держав, принаймні в тієї їхньої частини, де влада розуміє наслідки політики путіна для їхнього континенту, є два варіанти: перший – відмовитися від нейтральності щодо війни в Україні і долучитися до тиску на агресора, другий – залишатися "над сутичкою" і шукати інші шляхи постачання зерна. У кремлі впевнені: африканці оберуть другий варіант і рано чи пізно їх вдасться підкупити постачанням російського зерна замість українського. Тобто путін прагне викинути Україну з африканського зернового ринку.

Тепер – найголовніше: що Україні з цим робити. Останнім часом наші дипломати активізувалися на африканському напрямку, але цього замало. Потрібно зацікавити африканців у співробітництві з Україною на перспективу – від технологічної й освітньої до співпраці у сфері боротьби з тероризмом. У цьому у наших силовиків є значний досвід. Є й потреба ангажувати африканців на саміт щодо формули миру, який скоро має відбутися у Саудівській Аравії. Туди росію не запросять. Очікується, що в заході візьмуть участь як наші західні партнери, так і Бразилія, Індія та інші впливові країни глобального Півдня. Очевидно, присутність глав Єгипту, ПАР, Нігерії, Сенегалу, Кенії, Алжиру, Марокко, Ефіопії, очільника Африканського союзу або ще когось із провідних африканських діячів віталася б. Варто розуміти: не на часі ображатися на африканців за візити до росії, адже країни Африки прагнуть суб’єктності у міжнародних відносинах і ведуть прагматичну політику. Не отримавши від путіна нічого, окрім локшини на вуха про "новий порядок", вони цілком можуть стати гнучкішими до нашого порядку денного.