До Туреччини на авто: Перетин кордонів, де зупинятися і що врахувати

Минулого року ми з родиною вперше вирушили на морський відпочинок на авто до Болгарії. Саме тоді ми зрозуміли, що наступного року слід їхати далі, до Туреччини. Адже ціни у Болгарії на їжу значно вищі, а море не таке привабливе, як у сусідній країні. Отже, у голові склався план майбутньої подорожі, важливо було лише продумати концепцію відпочинку та контролювати зміни правил перетину кордонів, продиктовані пандемією. 

Найкращий час бронювань готелів зі знижками – це січень. Тож я зайшла на свій улюблений сайт і обрала затишний готель неподалік від Бодрума. Головний критерій під час пандемії – безкоштовне скасування за декілька днів до початку відпустки. Така опція збереже чимало грошей і нервів. Усе інше – на ваш розсуд та смак. Зазначу, що завжди слід обирати готель, спираючися на відгуки у мережі: починаючи від Google і закінчуючи спеціалізованими сайтами. До речі, коли подорожуєте на авто, зважайте на наявність паркінгу, що охороняється, на території готелю. 

Правила в'їзду до країн і транзиту краще перевіряти за допомогою сайту, який створив наш МЗС. Тут можна побачити, які країни відкриті, які мають особливі вимоги, а які є закритими. Також раджу вступити у відповідні групи у Telegram, де туристи активно діляться своїм досвідом, який допомагає подорожувати без зайвих проблем. 

Десь за два тижні до початку відпочинку можна бронювати готелі на шляху до кінцевої точки – ми вирішили перепочивати кожні вісім годин. Так вималювалася канва подорожі, яка згодом мала свої корективи, продиктовані пандемією: зокрема, одні країни на шляху забороняли ночівлю, інші дозволяли. 

План подорожі мав такий вигляд: Київ-Ізмаїл, Ізмаїл-Варна, Варна-Стамбул, Стамбул-Бодрум.  

До Туреччини на авто: тести на коронавірус, необхідні документи, оплата доріг, роумінг та навігатори

Отже, після розробки плану я забронювала готелі в Ізмаїлі, Варні, Стамбулі. Наголошу, що усі бронювання були зі скасуванням. Готелі обирала згідно з рейтингом, не нижче 8.4, з наявністю парковки та зі сніданком у цілях економії часу. Після цього я ознайомилася з правилами перетину кордонів і дізналася, що Румунія дозволяє транзит лише за наявності тестів, Болгарія дозволяє транзит із ночівлею також за наявності тесту. На той момент, Туреччина приймала українців без тестів. Отже, аби потрапити до Стамбула, нам потрібно було перетнути Румунію та Болгарію і мати тест не давніший за 72 години. 

Наразі деякі країни почали приймати туристів з сертифікатами про вакцинацію - але повторюся, умови в'їзду всюди різні, змінюються вони ледь не щотижня, і їх потрібно перевіряти на тематичних сайтах, зокрема, на сторінках посольств. 

Наприклад, ми за декілька днів до повернення додому дізналися, що Болгарія дозволила транзит без тестів, якщо не ночувати у країні. А Румунія – транзит без тестів для тих, хто перебуває у країні не більше ніж добу. Тож довелося скасувати готель у Варні і шукати помешкання у Бухаресті. Але почалося Євро-2020 і найгірший готель коштував, як палац. Тому було вирішено зупинитися в Румунії у місті Констанца, на березі Чорного моря.

Необхідні документи для перетину кордонів та оплата доріг 

Окрім тестів, потрібно взяти закордонні паспорти, якщо їдете з дитиною, то свідоцтво про її народження, техпаспорт на авто, водійське посвідчення. Також знадобиться страховка здоров'я, що покриває витрати у випадку COVID-19, зелена карта (страхування авто за кордоном). А ще варто подбати про оплату доріг.

Ми придбали в електронному вигляді віньєтку для доріг Румунії та Болгарії. В Туреччині ж більшість платних доріг і мостів треба оплачувати після перетину: у касі або карткою на шлагбаумі. Втім, на місці можна оплатити не все, тому додатково потрібно придбати наліпку HGS в офісах компаній PTT і внести суму, що покриє витрати на мандри. Проте, якщо не хочете витрачати гроші на дороги – є альтернатива: безкоштовні дороги. Слід активувати у навігаторі функцію "без платних доріг" і зможете зекономити. Будьте готовими, що такі подорожі будуть довшими, наприклад, замість двох годин доведеться їхати 4-6, проте якість покриття таких доріг не поступається платним. 

Спираючись на досвід наших земляків, ми вирішили оплачувати дороги там, де це можливо, а інші – вже при поверненні додому, на кордоні Туреччини з Болгарією. Проте там суму не зняли, а в Україні я зайшла на спеціальний сайт і після введення номеру авто побачила, що ми винні Туреччині близько 1200 грн, 800 з яких – за Стамбульський тунель. Оплатити борг можна віртуально, а можна і при наступному в'їзді до Туреччини. Кажуть, що наразі система недосконала, має чимало глюків і жодного разу такі борги не стали причиною відмови у перетині кордону з цією країною. Але ризикувати не хочеться. 

Дорога Туреччиною туди і назад нам обійшлася у 100 доларів. 

Також є окремий сайт, де можна промоніторити штрафи за порушення ПДР під час перебування у Туреччині. 

Роумінг та навігатори

Навігатор – важлива складова подорожі на авто. Але за кордоном для його роботи знадобиться інтернет у роумінгу. Ми витратили на навігатори та карти близько 2 Гб (але при цьому інколи слухали музику на відомому сервісі там, де не ловить радіо). 

В Україні ми користувалися навігатором Waze, який показував оптимальний шлях, шлях у дорозі та затори.  У Румунії та Болгарії цей застосунок також попереджав про засідки поліції, збитих тварин, небезпеку у вигляді потопу. Але у Туреччині він виявився зовсім некорисним. Проте з'ясувалося це не відразу і ми витратили на неправильну дорогу не одну зайву годину. Потім замінили його навігатором Google.

До речі, саме орієнтуючись на навігатори, ми обирали пункти перетину кордонів, адже програми зважають і на черги на пропускних пунктах.

Перетин кордонів: як краще їхати та які пункти обирати

Минулого року працювало лише три пункти пропуску на кордоні України з Румунією, цьогоріч у зв'язку з "Євро-2020", працювали усі. А завдяки відкриттю поромної переправи Орлівка-Ісакча, у нас з'явився альтернативний шлях перетину кордону. Минулого року довелося їхати через майже закриті пункти Рені-Галац, які віднімають чимало часу через перевірку не тільки румунами, а й молдаванами. Окрім бюрократії, додаються витрати на віньєтку для 400 метрів молдавських доріг. 

Цього разу ми обрали поромну переправу, бо це цікаво і не треба проходити один зайвий кордон. За день до нашої поїздки на сайті поромної переправи навіть з'явився розклад. Раніше пороми ходили рідко, адже переправа не користувалася популярністю. Про неї знали одиниці. Ми приїхали із запасом, десь за півтори години і не пожалкували, адже на нашому кордоні закінчувалася одна зміна і починалася інша, тому оформлення зайняло 40 хвилин. Згодом придбали квитки на пором, приблизно 600 гривень, і почали чекати на завантаження. Усе відбулося вчасно, легко і цікаво. Ми милувалися Дунаєм, а машин було дуже мало. Кордон з Румунією пройшли дуже швидко: у нас запитали лише бронювання готелю у Туреччині і той факт, що воно було повністю оплачене, дозволив нам пройти перевірку за п'ять хвилин. Також попросили техпаспорт, водійське посвідчення, паспорти та зелену карту. Про тести не питали.

Згодом ми побудували маршрут на Варну і тримали шлях на Дуранкулак, цього разу відкритим для транзиту був лише він і це добре, бо минулого року нам довелося їхати зайвих 200 кілометрів на інший пункт пропуску. Тут у нас двічі перевіряли тести на коронавірус і натякали, що вони добігають терміну придатності, але зрештою нас спокійно пропустили і побажали гарного відпочинку.

Згодом зупинка у Варні біля самого моря і ночівля. Зранку вирушаємо до Стамбула, перетинаючи кордон на пункті пропуску Малко-Тирново. Тут з нас вимагаються три євро за дезінфекцію. У нас нема євро, нема лір, є тільки картка та долари, які не приймають. Ситуацію рятує болгарин на авто позаду, який платить за нас, а вже на кордоні ми міняємо гроші і віддаємо йому ліри. Кордон проходимо швидко, навіть про бронювання не питають, лише просять зелену карту, паспорти, техпаспорт авто та водійське посвідчення. 

Далі ми їхали до Стамбула, який нас просто вразив своїми масштабами. Там ми зупинилися на дві доби, аби познайомитися з цим красенем. А згодом нам довелося проїхати понад 700 кілометрів, аби потрапити до Бодрума.

На зворотному шляху маршрут довелося змінити. По-перше, їхали на Чанаккале не через Стамбул, а узбережжям. Це було дуже гарно. Згодом після знайомства з давньою Троєю ми заїхали на пором і перепливли Дарданелли. Це задоволення коштувало 200 гривень і виявилося, що платити можна лише готівкою. Тримали шлях на Констанцу, Румунія. Перетин кордону пройшов без черг і нервів, проте знову вимагали три євро за дезінфекцію, про які ми успішно забули. Довелося витратити ледь не 10 доларів, аби нас пропустили. Випустили спокійно, без оплати доріг та штрафів, а болгари так само спокійно впустили, не запитавши про наявність тестів.

Після зупинки у Констанці ми поїхали на Ісакчу на поромну переправу. Машин було небагато, митницю пройшли швидко, проте не второпали, що квиток слід купувати на румунській стороні. А ось на в'їзді на румунській кордон з української сторони було дуже багато машин, черга не рухалася протягом двох годин. Тобто, коли їдете до Болгарії чи Туреччини, звертайте увагу на час прибуття до поромної переправи. Аби не потрапити до черг, обирайте вранішні години, які вказано у розкладі, але зважайте, що нічний рух порому наразі скасували.