Одяг та їжа для фронту: Чому волонтерство знову стає актуальним

Багато хто небезпідставно вважає, що саме завдяки волонтерам Україна вистояла навесні 2014 року. На початку війни українські воїни потребували буквально всього: від продуктів, одягу і взуття до медикаментів, бронежелетів, шоломів і тепловізорів. Тоді почали виникати різноманітні волонтерські ініціативи: хтось опікувався воїнами свого населеного пункту, хтось брав шефство над військовим підрозділом чи добровольчим батальйоном.

Згодом ситуація з українською армією почала налагоджуватись і роль волонтерів, на перший погляд, стала зменшуватись. Та й самих волонтерів поменшало – хтось пішов у політику чи отримав державні посади, хтось зосередився на кар'єрі у іншій сфері, а хтось просто втомився.

Втім, волонтерський рух існує й досі, хоч асортимент істотно змінювався з роками: від їжі-одягу-всього іншого у 2014-2015 роках, до спеціалізованого обладнання (оптика, тепловізори) у 2016-2019 роках, і знову до їжі-одягу-всього іншого у 2020-2021 роках.

Так, відомий волонтер Роман Донік 6 вересня оприлюднив фотозвіт про передачу 93-й бригаді, якою він опікується, десятка мотопомп для відкачування води з бліндажів та окопів.

Водночас, волонтерка Юля Толмачева з друзями вже восьмий рік поспіль кожного місяця жене на передову свій бус з тим, що необхідне на фронті. Під час останньої поїздки, 25 серпня цього року, відвезли квадрокоптер, продукти, ліки та одяг.

Не збавляє обертів Благодійний фонд "Україна волонтерська", яким керує Анатолій Опанасюк (Анатолій Атолік). В його групі можна знайти свіжі пости про відправку у зону проведення ООС волонтерських вантажів і пости з переліком того, що необхідно зібрати.

Зокрема, серед асортименту, який збирає білоцерківський волонтер Юрій Москаленко, є відеокамери і обладнання для їх встановлення та підключення, дизельні генератори, зброярне мастило, електричні кабелі, маскувальні сітки (саме так, їх досі плетуть волонтери), стретч-плівка, продукти харчування (кава, чай, сухофрукти, печиво, горішки).

А не далі, як 7 вересня, в 24 і 93 бригади поїхали генератори, електрообладнання, утеплювач, бензопили, кабель, автошини, пароніт (ущільнювач) та плівка.

Окремим пунктом стоїть медичне забезпечення. Тут сама держава на початку коронавірусної пандемії, навесні 2020 року, проявила ініціативу і звернулась до волонтерів по допомогу.

З відомих випадків можна згадати, як в березні 2021 року волонтери бердичівського благодійного фонду "Оберіг-26" доправили на передову вантажі медичного призначення до підрозділів одразу шести бригад. Насамперед, вітаміни і фіто-ліки, перев'язочні матеріали, медичні набори першої допомоги.

Окрім респіраторних та дезінфікуючих засобів, волонтери возять на Донбас і медичне устаткування. Так, у серпні 2021 року відома волонтерка Анна Дамбровська, яка протягом тривалого часу допомагає українським військовослужбовцям, передала медичному персоналу окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка автоматичний зовнішній дефібрилятор з додатковими електродами.

Читайте також: Коронавірусу злякались: Чому в Міноборони знову згадали про волонтерів

Також продовжують активно допомагати армії Благодійний фонд "Повернись живим", Фонд Діани Макарової і волонтер Серж Марко. Останній буквально днями оприлюднив звіт про останній вояж на Донбас. У ньому значаться тепловізійний коптер, гвинтівки та комплектуючі до них (зокрема, глушники), планшети тощо.

Деякі з волонтерів навіть отримують державні нагороди. Так, на початку лютого 2021 року заступник командувача ООС полковник Григорій Токар нагородив відзнаками міністра оборони України "За сприяння Збройним силам України" волонтерів та громадських діячів, серед яких прес-служба ООС назвала заступницю голови Донецької ОДА Юлію Костюніну та волонтерку Жанну Скорик.

Але є й такі, що в силу різних обставин перестали займатись волонтерством.

Наприклад, відомий волонтер з Дніпра Юрій Мисягін, ставши влітку 2019 року депутатом Верховної Ради, прибрав зі своїх сторінок заклики перераховувати гроші і банківські реквізити.

А є ще тисячі безіменних волонтерів, імена яких невідомі за межами їхніх населених пунктів. Найбільш масовий відтік їх стався в першій половині 2016 року. Причини на те різні – від втоми самих волонтерів, до зменшення потреб військовослужбовців. Дуже популярно описала для Depo.ua еволюцію волонтерського руху на власному прикладі Наталія Коваль, волонтерка ГО "Нетішинська Самооборона" з 37-тисячного містечка Нетішин на Хмельниччині.

"На початку війни ситуація була жахлива, навіть критична. Військові не мали адекватного сучасного одягу, їли тушонку 60-х років. Було відсутнє налагоджене харчування і забезпечення навіть примітивними засобами. Ми тоді збирали абсолютно все – від їжі та консервації, до одягу і специфічних замовлень (прицілів, приладів нічного бачення, тактичного стафу). Возили нетішинським АТОвцям на всю лінію передку – від російського кордону до Костянтинівки та Пісків. Орієнтовно в середині 2015 року ситуація почалась вирівнюватись, принаймні, з харчуванням і одягом. Тоді ми почали працювати більше в напрямку персональних передач від родичів і пошуку спецзамовлень – авто та тактичних речей. Після підняття з/п військовим та налагодження забезпечення, наша волонтерська робота була зведена до мінімуму, а в лютому 2016 взагалі майже припинилась. Наразі я особисто продовжую допомагати точково – здебільшого своїм знайомим контрактникам з пошуком тактичного обладнання або спецзамовлень", – поділилася спогадами пані Коваль.

Описана ситуація є ілюстративною для всієї країни – майже в кожному населеному пункті волонтерський рух пройшов подібну еволюцію. Однак, ті ж Анатолій Опанасюк і Роман Донік у 2019 році здіймали галас з приводу того, що в суспільстві сформувалося хибне уявлення, що "в армії все зашибісь", внаслідок чого суттєво зменшився потік волонтерських караванів на Донбас і солдат залишився зі своїми проблемами сам на сам.

Хоча, у тому ж 2016 році Анатолій Опанасюк писав, що грошове забезпечення військовослужбовців уже перевищує зарплати більшості волонтерів, тому не треба тягнути на Донбас все підряд. Можливо, саме ці заклики, серед іншого, й вплинули на зменшення волонтерської допомоги війську.

А з іншого боку, у 2016 році ситуація з грошовим забезпеченням військових і справді була досить пристойною – зарплата військового була на 160% більшої за середню зарплату по Україні. Однак, часи знову змінилися і а станом на 2021 рік зарплата військовослужбовця вже на 27% менше середньої зарплати цивільного українця. Мабуть, тому в асортименті волонтерської допомоги знову з'явились одяг та їжа, потреби у яких не було ще 3-4 роки тому.

Читайте також: ЗСУ з мільярдними боргами: Чому військові йдуть з української армії