Допомога армії: Чому волонтерський рух помирає

Останніми днями в соціальних мережах все частіше почали піднімати тему волонтерської допомоги українській армії. Майже одночасно у Facebook з'явилося кілька співчутливих постів про те, що волонтерський рух зійшов нанівець і армія залишилась сам на сам зі своїми проблемами.

Зокрема, керівник Благодійного фонду "Україна волонтерська" Анатолій Опанасюк констатує факт, що дорогами на Схід, з різних причин, давно не йдуть каравани волонтерських бусів.

"Коли армія була голодна і роздягнена, народна підтримка була і величезною моральною підтримкою солдату. Створювала видимість, що вся країна встала на захист України. Згодом солдатів одягли, нагодували, людей заспокоїли постійними мантрами, що в армії все зашибісь. І народ заспокоївся. І залишився солдат зі своїми проблемами сам на сам. З совковим ставленням командира "я начальник – ти дурак". Зі штабом, який з невідомої причини ставиться до рядових, як до другого сорту. З генералами, які своїм бажанням можуть відправити солдата або офіцера куди вважатимуть за потрібне, абсолютно не зважаючи на їхі плани і бажання", – написав Опанасюк.

Солідарний з ним і широко відомий волонтер Роман Донік.

"Що змінилося зараз, коли волонтери згортають свою діяльність? Припинилася війна? Припинилася втрати? Стало менше воюючих бійців? Так ні ж. Стало менше проблем і потреб? Не факт, просто вони стали іншими. Так чому ж волонтери різко вирішили, що волонтерський рух себе вичерпав? І як себе зараз почувають ті, хто пішов воювати в 14-15 і продовжують робити це сьогодні? Ті, ким ще півроку тому ми так пишалися. А зараз їх залишають один на один з проблемами, з системою і невизначеністю. Багато з них зараз також розгублені, як і армія в 14-му році. А частина волонтерів зраджує їх, так як волонтерство стало не модним і не в честі у нової влади примиренців", – пише Донік.

Власне, всі ми добре пам'ятаємо, як перші хвилі добровольців і мобілізованих йшли на війну буквально голі, босі і голодні, а держава при всьому бажанні не могла їх забезпечити всім необхідним – злочинна влада Януковича втекла з країни, прихопивши з собою залишки державної казни. І хто знає, чим би все тоді завершилось, якби не раптово поставший потужний добровольчий і волонтерський рух.

Коли почалася Антитерористична операція на Сході України і з'ясувалося, що українські воїни потребують буквально всього: від продуктів, одягу і взуття, до медикаментів, бронежелетів, шоломів і тепловізорів – вмовляти нікого не довелося. В різних регіонах почали виникати різноманітні волонтерські ініціативи не менш різного профілю: хтось опікувався воїнами свого населеного пункту, хтось брав шефство над військовим підрозділом чи добровольчим батальйоном, а хтось просто відсилав платні СМС на потреби армії в цілому.

Згодом ситуація з українською економікою і, як наслідок, з армією почала налагоджуватись і роль волонтерів, на перший погляд, стала зменшуватись. Та й самих волонтерів поменшало – хтось пішов у політику, хтось отримав державні посади, а хтось просто втомився.

Наприклад, відомий волонтер з Дніпра Юрій Мисягін, ставши влітку цього року депутатом Верховної Ради, прибрав зі своїх сторінок заклики перераховувати гроші і банківські реквізити.

Та найбільш масовий відтік волонтерів стався в першій половині 2016 року, коли дещо налагодилась ситуація з грошовим та матеріальним забезпеченням військовослужбовців.

"На початку війни ситуація була жахлива, навіть критична. Військові не мали адекватного сучасного одягу, їли тушонку 60-х років. Було відсутнє налагоджене харчування і забезпечення навіть примітивними засобами. Ми тоді збирали абсолютно все – від їжі та консервації, до одягу і специфічних замовлень (прицілів, приладів нічного бачення, тактичного стафу). Возили нетішинським АТОвцям на всю лінію передку – від російського кордону до Костянтинівки та Пісків. Орієнтовно в середині 2015 року ситуація почалась вирівнюватись, принаймні, з харчуванням і одягом. Тоді ми почали працювати більше в напрямку персональних передач від родичів і пошуку спецзамовлень – авто та тактичних речей. Після підняття з/п військовим та налагодження забезпечення, наша волонтерська робота була зведена до мінімуму, а в лютому 2016 взагалі майже припинилась. Наразі я особисто продовжую допомагати точково – здебільшого своїм знайомим контрактникам з пошуком тактичного обладнання або спецзамовлень", – ділиться з Depo.ua спогадами Наталія Коваль, волонтер ГО "Нетішинська Самооборона" з 37-тисячного містечка Нетішин на Хмельниччині.

Описана ситуація є ілюстративною для всієї країни – майже в кожному населеному пункті волонтерський рух пройшов подібну еволюцію.

"Якщо в 2014 році треба було все, то зараз потреби стали специфічними. В цілому ж волонтерство сьогодні розподілене на два основних масиви: 1) підтримка техніки і обладнання, які були передані раніше; 2) підтримка ЗСУ специфічними і дуже дорогими видами зброї, обладнання, тощо", – пояснив для Depo.ua колишній житель Донецька, волонтер Тім Златкін.

Читайте також: Бунт волонтерів: чому вони більше не хочуть допомагати всім бійцям.

Однак, залишились й ті, хто продовжує активно допомагати армії. Крім вже згаданих це, наприклад, Благодійний фонд "Повернись живим", Фонд Діани Макарової чи волонтер Серж Марко.

Адже, якщо харчування, одяг і амуніцію станом на сьогодні повністю покриває держава, то такі речі, як покращені оптичні приціли, тепловізори, навігаційні планшети, безпілотники тощо – все ще змушені постачати волонтери. І, судячи з тенденцій, у найближчі роки держава не зможе повністю закрити цю проблему. Тому забезпечення військовослужбовців високотехнологічним обладнанням, а також ремонт цього обладнання й надалі залишиться на плечах волонтерів, кількість яких, помітно зменшилась.

У той же час самі волонтери до держави після зміни влади мають багато питань.

"У 2014 році ми часто не писали куди і до кого їдемо, щоб не давати зайву інформацію ворогам. Сьогодні, дуже часто, ми знову не пишемо де їздимо і що робимо, щоб не підставляти офіцерів і командирів, яким прилетіла вказівка згори – "не пускати", як в 14-му році", – бідкається волонтер Роман Донік.

"Команда Зе йде по тому ж шляху, який колись залишила в небутті стара влада. Вони намагаються об'єднати волонтерський рух задля його контролю", – поділився думкою волонтер Тім Златкін.

Насправді, дивно чути такі відгуки про державну політику щодо волонтерів у той час, як Міністерство оборони України очолює колишній волонтер Андрій Загороднюк.

Читайте також: Реформатор чи протеже Коломойського: Хто такий міністр оборони Андрій Загороднюк.

Як би там не було, Depo.ua продовжуватиме слідкувати за цією темою та висвітлювати її.