Воювати, як Ізраїль: Чи здійснить українська армія мрію Кулеби

В нещодавньому інтерв'ю для британського видання The Independent міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що Київ вже не вірить обіцянкам про підтримку з боку західних країн і тому змушений шукати альтернативні шляхи самозахисту держави.

При цьому Кулеба уточнив, що Україна прийшла до розуміння, що може покладатися тільки на себе. За його словами, в короткостроковій і середньостроковій перспективі це означає, що треба навчитися перетворюватися на гнучку військову державу за типом Ізраїлю.

Звучить гарно, особливо про короткотривалу перспективу. Адже Ізраїль і справді в цьому плані заслуговує на захват і наслідування – країна від самого початку свого існування живе в оточенні агресивно-налаштованих сусідів-ворогів, які переважають її за площею та чисельністю населення, і досить непогано дає собі раду.

Однак з вуст Кулеби це прозвучало з певним тоном приреченості щодо перспектив євроатлантичної інтеграції. Не кажучи вже про те, що реалізувати такий намір буде дуже складно з фінансової точки зору, а для нинішньої влади – ще й зі світоглядної. Адже, погодьтеся, – важко уявити, як команда Зеленського, яка, за даними міжнародного журналістського розслідування, провалила спецоперацію по захопленню "вагнерівців", буде здійснювати інші спецоперації на території Росії. А це (спецоперації на ворожій території) – мало не головна запорука виживання держави Ізраїль. І це чітко прописано у Воєнній доктрині цієї країни.

Основні положення Воєнної доктрини Ізраїлю такі:

1. Населення Ізраїлю поступається за чисельністю країнам-сусідам, і в найближчому майбутньому Ізраїль буде змушений завжди вести війну проти супротивника, що перевершує його в живій силі.

2. Суперечка Ізраїлю з сусідніми державами полягає не в урегулюванні кордонів, а в тому, що противник не приймає самого факту існування єврейської держави. Противники Ізраїлю будуть вести війну на знищення. Беручи до уваги географічне положення Ізраїлю, а також значну перевагу противника у військовій техніці і живій силі, Ізраїль може розраховувати на перемогу лише в разі швидкого виведення з ладу військової інфраструктури супротивника. Повністю знищити ворога на полі бою практично неможливо.

3. Невелика територія, нерівномірна лінія кордону і близькість інфраструктури та великих міст до лінії фронтів позбавляє державу Ізраїль будь-якої стратегічної глибини. У самій вузькій зоні відстань від Середземного моря до кордону становить лише 14 кілометрів. Природні бар'єри для оборони (широкі річки і озера, височини) в прикордонних районах Ізраїлю практично відсутні.

4. Війна має бути блискавичною. Ізраїль не має можливості вести тривалу війну. Війна призводить до необхідності мобілізувати величезний відсоток населення. В таких умовах економіка держави перестане функціонувати вже через кілька тижнів після початку бойових дій.

Тут наче все сходиться – наші реалії схожі на ізраїльські:

1. Росія переважає нас у живій силі і озброєннях.

2. Росія прагне повного знищення України як незалежної держави.

3. Густонаселена зона з важливими об'єктами інфраструктури поруч з лінією фронту (Маріуполь, Авдіївка, Попасна, Золоте тощо).

4. Росія нав'язує нам довготривалу війну у "напівзамороженому" вигляді, змушуючи українську економіку працювати на війну, яка не дає видимого результату.

Але є великі питання щодо методів протидії.

Воєнну доктрину Ізраїлю розробили і ухвалили ще в 1949 році – після перемоги країни у Війні за незалежність. Крім того, у 2015 році ухвалили Оборонну стратегію Ізраїлю, в яку у 2018 році були внесені зміни, продиктовані часом і новими викликами (тероризмом, появою високоточної зброї, кіберзагрозами тощо).

Спочатку в основі оборонної стратегії лежав принцип: "стримування – попередження – рішучі дії". В оновленій же версії 2018 року з'явився новий, четвертий елемент, – "активний захист". Причому, даний елемент має наступальний, а не оборонний характер.

У чинній Оборонній стратегії Ізраїлю наголошується на важливості використання наступальної сили, яка дозволить нав'язати противнику свою волю. Підкреслюється необхідність перенесення бою на територію іншої сторони у всіх вимірах (на суші, у повітрі, на морі і в інформаційному просторі) і ведення бойових дій саме там.

Оборонна стратегія включає в себе концепцію "Мабам" ("а-Маараха Бейн а-Мільхама", що означає "кампанія між війнами"). Це серія операцій з єдиною стратегічною логікою для ослаблення противника і створення оптимальних умов для перемоги в майбутній війні. Тут і таємні операції за межами держави, засновані на точних даних, з метою завдання шкоди можливостям противника, так і відкриті дії з формування стримування, націлені на те, щоб публічно продемонструвати червоні лінії.

Простіше кажучи, як тільки Ізраїль бачить, що сусідні країни ведуть підготовку до війни, він одразу ж рішуче завдає превентивного удару по їхній військовій інфраструктурі, не замислюючись над тим, що на це скаже ООН та інші висловлювачі глибокої стурбованості.

І у випадку Ізраїлю це не просто красномовні слова у документі – він так неодноразово робив на практиці. Зокрема, під час Шестиденної війни 1967 року, коли ізраїльська авіація першою завдала удару по позиціях Єгипту, Сирії, Йорданії, Лівану та Іраку, які спільними зусиллями готувалися до нападу на Ізраїль.

Можете собі уявити, як Росія вкотре стягує свої війська до українського кордону, а верховний головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський віддає наказ розбомбити ці війська на території Курської та Воронезької областей, поки вони не перейшли до відкритого наступу? А між тим, головний козир Ізраїлю – це рішучість вести бойові дії, у тому числі на ворожій території. І аж ніяк не постулат "треба просто перестати стріляти". І воєнна міць тут відіграє далеко не першу роль – у 1967 році Ізраїль поступався агресивним сусідам як у військовій силі, так і в техніці, але рішуче використовував те, що мав у наявності.

Інший фактор – фінансовий. Щоб перетворюватися на державу по типу Ізраїлю, Україні треба хоча б виконувати той оборонний бюджет, який вона ухвалює. Не кажучи вже про його збільшення в частині фінансування власних військових розробок і закупівлі тої сучасної зброї, яку ми самі поки не виготовляємо.

Що ж відбувається у нас? Прийняття на озброєння ракетного комплексу "Нептун" відкладалося з року в рік, та й то – станом на сьогодні ми маємо лише берегову його версію, тоді як морська та авіаційна через брак фінансування досі існують лише на папері. Те ж саме стосується вітчизняного ракетного катеру "Лань", здатного брати на озброєння той же "Нептун". Не краща ситуація з літаками і танками. Зате ми героїчно скуповуємо по всьому колишньому соцтабору бронемотлох радянських часів, на кшталт САУ "Дана" і БМП-1.

Читайте також: Скандальна САУ "Дана": Чому Міноборони не варто закупати чеські гаубиці

Ще гірша ситуація з грошовим забезпеченням військовослужбовців. За даними ЗМІ, станом на 10 серпня заборгованість Міноборони з обов'язкових виплат військовослужбовцям становить уже 1,5 мільярда гривень. І це не отримані "у спадок" старі борги, а свіжі, – накопичені протягом останніх двох років.

Читайте також: ЗСУ з мільярдними боргами: Чому військові йдуть з української армії

Тож, можна скільки завгодно змінювати вивіску "Євроатлантична інтеграція" на "Розбудова гнучкої військової держави за типом Ізраїлю", але без реальних фундаментальних змін це будуть лише слова. 

І навіть поява на озброєнні кількох систем протиповітряної та протиракетної оборони "Залізний купол" ізраїльського виробництва, які нам хочуть продати США, не наблизить Україну у військовому плані до Ізраїлю.

Читайте також: "Залізний купол" рятує Ізраїль: Чи варто його купити Україні

Цікаво, що буквально минулого тижня той самий Кулеба в одному з телеефірів безапеляційно заявляв, що Україні не потрібна американська система протиракетної оборони – мовляв, ми розробимо власну. Але це вже зовсім інша історія.