"Залізний купол" рятує Ізраїль: Чи варто його купити Україні

Про це йдеться у повідомленні на сайті Офісу президента, яке посилається на матеріал видання Politico. Здавалося б, уже багато років система рятує Ізраїль від ракетних ударів бойовиків ХАМАС із Сектору Гази, тож, можливо, комплекс стане свого роду панацеєю і для України… Але чи все так просто, і чи варто Україні витрачати чималу суму з бюджету, якщо США все ж вирішать продати, а не подарувати нам Iron Dome?

Що за протиркетний комплекс

"Залізний купол" (Iron Dome) – це ізраїльська мобільна всепогодна система протиповітряної оборони, що здатна перехоплювати та знищувати тактичні некеровані ракети та артилерійські снаряди, випущені з відстані від 4 до 70 кілометрів.

Власне, це єдина у світі подібна система. Її створювали у 2000-х роках для захисту населених пунктів Ізраїлю від ракетних обстрілів арабськими терористами. Перше бойове застосування відбулося у 2011 році.

Від систем ППО ближнього радіусу дії інших країн "Залізний купол" відрізняється тим, що він призначений для оборони не просто окремих об'єктів (військових або інфраструктурних), а цілих міст і районів. Тобто здатний відбивати не точкові ракетні удари, а цілі ракетні залпи по кілька сотень ракет кожен.

При цьому для знешкодження ракет з великим радіусом дії Ізраїль використовує систему "Стріла", а для знешкодження ракет короткого та середнього радіуса дії – систему "Праща Давида", які були прийняті на озброєння в 2014 році.

Немає нічого дивного, що таку протиракетну систему розробили і активно використовують саме в Ізраїлі, адже жодна інша країна не зіштовхувалась з таким явищем, як перманентні ракетні обстріли своїх міст у відносно мирний час.

Як працює "Залізний купол"

Кожна батарея системи "Залізний купол" складається з трьох ключових елементів:

• Багатоцільової радіолокаційної станції EL/M-2084 компанії ELTA Systems, яка призначена для точної ідентифікації цілі та визначення траєкторії її польоту;
• Центру управління вогнем, який запускає ракети-перехоплювачі буквально через кілька секунд від моменту виявлення цілі.
• Трьох-чотирьох пускових установок з 20-ма ракетами-перехоплювачами "Тамір" кожна (довжина ракети: 3 м, діаметр: 160 мм, маса: 90 кг) з головками самонаведення.

Радар кожної батареї засікає пуск ракети, визначає її тип, траєкторію і ймовірне місце влучання. Комп'ютерна система підраховує, чи може ракета завдати шкоди цілям на території Ізраїлю і дає команду на перехоплення тільки тих ракет, які несуть реальну небезпеку.

Після того, як основний наземний радар і комп'ютерна система виводять на ворожу ракету свою ракету-перехоплювач, та додатково доводиться на ціль за допомогою вбудованого радара і керма напряму. Це забезпечує ракеті-перехоплювачу високу маневреність і дозволяє збивати 90% цілей.

З військової точки зору перехоплені 90% ракет – це дуже багато (найкращий показник у світі для ЗРК малого радіусу дії), тоді як з точки зори цивільних жителів, що постраждали від ракет, які проскочили "Залізний купол", навіть одна ракета – це трагедія. А якщо таких ракет було випущено тисячі, то проскочити можуть сотні, що автоматично збільшує масштаб трагедії і дозволяє скептикам чи просто противникам цієї системи маніпулювати цифрами, забуваючи, що якби не було "Залізного купола" і всі ракети влучали б в ціль, то масштаби руйнувань і кількість жертв були б значно більшими.

Крім того, в Ізраїлі порахували й матеріальну вигоду від використання "Залізного купола". За рік у країні випускають ракет-перехоплювачів приблизно на 30 мільйонів доларів, однак це рятує від руйнування об'єкти загальною вартістю 80 мільйонів.

Чому самим США не потрібен Iron Dome

Що стосується експорту даних систем Ізраїлем, то станом на сьогодні офіційно підтверджені лише продаж двох батарей "Залізний купол" Сполученим Штатам Америки. Також у ЗМІ є інформація про домовленість щодо закупівлі їх Азербайджаном, Великою Британією та Румунією, однак інформації про поставки самих батарей у ці країни немає.

Politico уточнює, що йдеться про батареї, що наразі знаходяться у розпорядженні армії США. Першу з них країна отримала наприкінці 2020-го, а другу – аж на початку цього року. Цього літа країна провела перше живе випробування системи. І наразі виглядає дещо дивним намір віддати чи продати їх іншій країні. При цьому за потреби пояснення такого кроку знайти доволі легко. Можливо, США не змогла інтегрувати "точковий" комплекс у глобальну систему оборони. Крім того, його використання могло б здатися країні нерентабельним порівняно з альтернативами. 

Одна батарея, за різними оцінками, коштує від 50 до 170 млн доларів в залежності від комплектації. В цю суму, окрім власне батареї (РЛС, центр управління вогнем і ракетна установка) входять також запас ракет і повний супровід щодо навчання використання і обслуговування цієї системи. Відомо, що США купили дві батареї за 373 мільйонів доларів.

Якщо говорити про ракети-перехоплювачі "Тамір", то вартість однієї сягає 90 тисяч доларів. А витрати ракет йдуть в розрахунку одна ракета-перехоплювач на одну ціль (ворожу ракету).

Чи потрібен "Залізний купол" Україні

На жаль, Україна в плані озброєнь знаходиться у такому стані, що нам потрібно все. Питання лише у пріоритетності і у ресурсах, які держава та її іноземні партнери готові на це виділяти.

Що стосується безпосередньо систем "Залізний купол", то тут відповідь лежить у двох площинах:

-  наскільки нам необхідна саме така протиракетна система (заточена під малорозмірні цілі, на кшталт снарядів реактивних установок "Град");

-  чи вона нам по кишені.

Система "Залізний купол" призначена для використання на прикордонній території, а ми добре пам'ятаємо, як у 2014 році Росія зі своєї території обстрілювала з "Градів" позиції українських військових у прикордонній зоні. Зокрема, можна згадати обстріли Савур Могили. І немає жодної гарантії, що така ситуація не повториться.

Також через територію України проходить справжня лінія фронту, яку офіційно прийнято називати лінією розмежування між підконтрольною та тимчасово непідконтрольною територією. В безпосередній близькості до цієї лінії знаходиться низка населених пунктів (Маріуполь, Мар'їнка, Авдіївка, Світлодарськ, Попасна, Станиця Луганська тощо), які час від часу потерпають від обстрілів контрольованих Росією бойовиків "Л-ДНР".

Таким чином можна зробити висновок, що з десяток таких батарей Україні справді не завадять. В ідеалі. Але чи по кишені вони нам?

І справа не так у вартості самої батареї (адже раптом США все ж вирішать подарувати нам зброю), як в її утриманні. Адже при активному використанні "Залізного куполу" грошей на ракети до нього не напасешся.

А з іншого боку, в України є успішний досвід використання переносних протитанкових ракетних комплексів "Джавелін" без бойового їх застосування. Вартість одного снаряду до "Джавеліна" коштує порядка 70 тисяч доларів, однак для України вони поки що є зброєю стримування – як тільки ЗСУ отримали на озброєння першу партію цих найсучасніших у світі протитанкових комплексів, як бойовики "Л-ДНР" одразу ж відвели свої танки від лінії розмежування.

Втім, варто зважати і на те, що в Україні на озброєнні перебувають такі зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) малого радіусу дії, як самохідні "Куб" (SA-6 Gainful) і "Тор" (SA-15 Gauntlet), а також стаціонарний С-125 (SA-3 Goa).

Читайте також: Дефіцит техніки: Чому Україна дістає "з нафталіну" старі зенітки

Номінально "Куб", "Тор" і С-125 здатні забезпечити ефективне знищення низьколітаючих і малорозмірних цілей. Тобто, вони теоретично можуть бути використані як проти дронів-камікадзе, так і проти некерованих ракет на зразок "Градів". Щоправда, ефективність їх далеко не 90%, а максимум 77% була в найкращі роки.

І можливо, кращим варіантом було б купувати не всю систему, а її радіо-локаційну станцію. Вона вміє сортувати ворожі ракети на небезпечні і ті, які летять повз ціль, могла б значно покращити ефективність радянського зенітного металобрухту, який досі тримає на озброєнні Україна. Власне, схожим шляхом пішли Канада, Чехія, Словаччина, Індія, Фінляндія та Угорщина, які закупили в Ізраїлю лише РЛС і адаптували їх до своїх ЗРК.

Але якщо йтиметься про безоплатну передачу, безсумнівно Україні б став у нагоді такий щедрий подарунок, який, повторимося, міг би і не використовуватися, але стримувати агресора.