Шлях до НАТО. Чому Угорщина не завадить євроатлантичним планам України

Всі фото – ЕРА

Після перемоги Революції гідності Україна офіційно проголосила шлях до НАТО одним з пріоритетних у своїй зовнішній політиці. Разом з тим, українська влада затіяла цілу низку реформ – у самих різних галузях, здавалося б, не пов'язаних з обороною. Однак іншої думки виявились наші сусіди – влада Угорщини угледіла в українській освітній реформі "зраду" своїх геополітичних інтересів і розгорнула цілу кампанію цькування України на зовнішній арені, зокрема по лінії НАТО.

При цьому міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто постійно наголошує, що "захист прав нацменшин – головний фокус для угорської зовнішньої політики", ставлячи тим самим власні інтереси вище інтересів колективної безпеки.

Те, що Угорщина використовує свій євроатлантичний статус для вирішення своїх меркантильних інтересів, стало остаточно очевидним 25 травня 2018-го року, коли до генсека Північноатлантичного альянсу Єнса Столтенберга надійшло офіційне звернення Угорщини про перегляд політики Альянсу що України.

Мова йде про документ під назвою: "Меморандум: Ініціатива створення нової політики НАТО щодо України", який був схвалений на урочистому першому засіданні оновленого уряду Угорщини на чолі з Віктором Орбаном.

Цей документ був розісланий до керівництва Альянсу та до всіх держав-союзників. У ньому угорський уряд намагався довести, що "реформування України провалилося".

"Українська держава ослабла до того, що тепер вона не здатна виконувати свої базові зобов'язання, в тому числі забезпечувати верховенство права та здійснювати ефективне економічне, соціальне та політичне управління", – йшлося у документі.

Уряд Орбана також наголошував, що Україна не досягла успіху "попри безпрецедентний рівень політичної підтримки та фінансової допомоги" і тепер "становить небезпеку для сусідів". На цій підставі Будапешт пропонував переглянути підтримку, яку НАТО надає Україні.

Разом з тим, в цьому ж документі зазначалося, що Будапешт готовий відмовиться від всіх своїх звинувачень, якщо Україна не буде застосовувати мовну норму освітнього закону для угорської меншини на Закарпатті.

Тобто, Угорщина фактично вдалася до шантажу Північноатлантичного альянсу з метою здобуття особистої вигоди.

Щоправда, на перспективи членства України в НАТО така позиція Угорщини навряд чи вплине – нам варто більше перейматись реформами власної армії. НАТО на різних рівнях регулярно наголошує на тому, що підтримує територіальну цілісність України, яка була серйозно порушена і заявляє, що двері Альянсу для України відкриті – треба лише систематизувати свої збройні сили за відповідними стандартами.

Крім того, в самому НАТО вже не приховують свого невдоволення і навіть роздратування поведінкою Угорщини, як такою, що перешкоджає конструктивній роботі Альянсу. Будапешту недвозначно дають зрозуміти, що захист нацменшин і питання безпеки (країн партнерів) – це питання, які лежать у різних площинах і що неправильно вирішувати свої власні геополітичні інтереси, зловживаючи євроатлантичним статусом.

Держави-члени НАТО ще в грудні минулого року офіційно висловили свою незгоду з діями Угорщини щодо блокування євроатлантичних ініціатив України через закон про освіту. Тобто, в тій чи іншій мірі моральна підтримка України з боку НАТО вже озвучена і зафіксована.

І, схоже, до Угорщини нарешті починає доходити вся хибність та безперспективність її поведінки. Принаймні, 22 червня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що Угорщина вже не вимагає від України безумовної відмови від нині діючої редакції мовної норми закону про освіту.

"Ми не намагалися дискутувати про те, як закон зробить більш ефективним вивчення української мови. Ми лише просимо проте, щоби це не заважало інтересам угорськомовної меншини. Це – наше єдине прохання", – "включив задню" угорський міністр під час відвідин Закарпаття.

Натомість тепер Угорщина наголошує лише на виконанні двох ключових пунктів рекомендації Венеціанської комісії: відтермінування "мовної статті" закону "Про освіту" до 2023-го року і непоширення дії цього закону на приватні школи. Що, в принципі, є прийнятним для України.

При цьому, Угорщина чітко дала зрозуміти, що авансом змінювати свою позицію щодо України і НАТО не збирається – лише після виконання Україною озвучених двох вимог.

Разом з тим, тиск міжнародної спільноти на Угорщину триває і хто знає – чим це все завершиться. Не виключено, що Україні й справді доведеться піти на певні поступки, а може статися й таке, що США, як головний лобіст інтересів України в НАТО, а також генсек Альянсу Єнс Столтенберг, який не приховує своїх симпатій до України, дотиснуть Угорщину в цьому питанні і Україна залишиться при своїх інтересах.

Адже, ні для кого не є таємницею, та й в НАТО це не раз опосередковано підтверджували, що Україна потрібна Північноатлантичному альянсу не менше, аніж Альянс потрібен Україні. Адже, по-перше, Україна є своєрідним щитом цивілізованої Європи зі Сходу, а по-друге, Україна для НАТО є таким собі полігоном для відпрацювання нових тактичних, військових, радіотехнічних та інших ідей та рішень.

Тобто, співпрацюючи з Україною і підтримуючи Україну, НАТОвці самі здобувають колосальний досвід. І, судячи з усього, керівництво Альянсу це цікавить більше, аніж меркантильні інтереси одного зі своїх членів, який має заборгованість по сплаті членських внесків і не дотримується стандартів НАТО по витраті відсотків ВВП на оборону, зате намагається спекулювати своїм членством в Альянсі.

Принаймні, той факт, що президент України Петро Порошенко, попри спротив Угорщини, візьме участь у саміті НАТО в Брюсселі 11-12 липня, багато про що говорить. Також генсек НАТО Єнс Столтенберг особисто запросив президента України взяти участь у засіданні Північноатлантичної Ради НАТО на рівні глав держав та урядів, що раніше також неодноразово блокувала Угорщина.

Отож, попри угорські палиці в колесах, Україна не словом, а ділом продовжує систематичний рух до Північноатлантичного альянсу.

На цьому шляху в грудні 2014-го року Верховна Рада України внесла зміни до двох законів, відмовившись від позаблокового статусу держави, а 6 червня 2016-го року президент України ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016-го року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України", в якому прописані основні напрями реалізації воєнної політики України та розвитку сил оборони до кінця 2020-го року, зокрема чітко визначений напрямок руху до НАТО. Ну а 21 червня 2018-го року Верховна Рада України прийняла закон "Про національну безпеку", привівши тим самим у відповідність до стандартів НАТО юридичні норми про нацбезпеку і оборону.

Як показує розвиток подій, для НАТО ці реальні кроки української влади важать набагато більше, аніж ультиматуми влади угорської.