Повернення ветеранів до мирного життя: Коли в Україні з'явиться державна програма

У неділю, 8 серпня, у Кривому Розі ветеран АТО підірвав себе бойовою гранатою на очах у поліцейських та нацгвардійців. Очевидці стверджують, що у дворі будинку чоловік почав погрожувати підірвати гранату, а коли переговори з поліцією зайшли у глухий кут, висмикнув запобіжне кільце і кинув її собі під ноги. У підсумку сам чоловік отримав важкі тілесні ушкодження, а також поранив трьох поліцейських.

Враховуючи те, що минулої середи, 4 серпня, інший ветеран АТО, Володимир Прохнич, з бойовою гранатою увійшов до будівлі Кабінету міністрів і погрожував її підірвати, – це все починає ставати схожим на певну тенденцію.

На щастя, у випадку Прохнича все обійшлося без жертв – ветеран здався поліції, пояснивши свої дії фразою "так було потрібно". Його адвокат також заявив, що чоловік просто хотів привернути увагу до проблематики, пов'язаної з ветеранами, які повертаються після служби і виявляються нікому не потрібними.

"Він хотів звернути увагу на соціальну нерівність і соціальну незахищеність", – пояснив адвокат.

Військова спільнота, коментуючи резонансний інцидент з Прохничем, зійшлася на думці: якби держава більш дбайливо ставилася до учасників бойових дій та їхньої реабілітації, цього інциденту могло би взагалі не бути.

Читайте також: Гранати в руках ветеранів: Як військова спільнота коментує похід Прохнича на Кабмін

Справді, реабілітація і реінтеграція ветеранів війни на Донбасі у цивільне життя є надто важливою темою, щоб держава її ігнорувала. Але наразі видається, що державі немає до ветеранів ніякого діла.

Про реабілітаційні програми для ветеранів в Україні пзаговорили з першого дня збройного протистояння на Сході. Застерігали, що ветеранам бойових дій буде важко віднайти себе у цивільному житті, і без допомоги держави не обійтися.

Що в Україні на законодавчому рівні

Однак відповідної державної програми в Україні немає і досі. Це питання регулюється лише на рівні законів, які, як відомо, всі є лише рамочними документами.

Стаття 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає обов'язкову безоплатну медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад.

Також у законі прописано, що для отримання послуг ветерану необхідно звернутися із заявою довільної форми та визначеним переліком документів до органу соціального захисту населення за місцем реєстрації або за місцем фактичного проживання.

Тобто, закон ніби як і зобов'язує військових ветеранів пройти психологічну реабілітацію, але все ж у добровільному порядку. Однак, як стверджують військові психологи, українські військовослужбовці (власне, як і українці загалом) дуже рідко звертаються до психологів, і в цьому криється значний шмат проблеми.

Остання ж згадка про психологічну реабілітацію на сайті Мінветеранів датована 3 листопада 2020 року. Це новина про те, що Міністерство у вересні-листопаді 2020 року в рамках міжнародного проекту ОБСЄ проводить серію регіональних тренінгів на тему: "Організація психологічної реабілітації населення, постраждалого внаслідок конфлікту" для територіальних органів Мінветеранів із залученням представників соціальних служб.

Також 28 грудня 2020 року було видано наказ Мінветеранів "Про затвердження вимог до суб'єктів надання послуг із психологічної реабілітації".

Ще з офіційного сайту МОЗ ми знаємо, що в Україні функціонує мережа госпіталів ветеранів війни, де демобілізовані учасники АТО/ООС можуть пройти безкоштовну комплексну реабілітацію – медичну, фізичну та психологічну.

Однак, психологічний стан є лише однією з проблем ветеранів війни і часто він виступає наслідком інших негараздів: соціальної незахищеності, байдужості держави та суспільства тощо. Тому реабілітація та реінтеграція ветеранів повинна бути комплексною. А з цим у нас проблеми.

Як виходять з ситуації в Україні

Для мінімізації непрямих втрат і зменшення негативних наслідків для ветеранів АТО/ООС працюють переважно громадські організації та недержавні інституції за підтримки міжнародних донорів. Та здебільшого ініціативи носять локальний характер.

Найбільш відомим є проект "Підтримка реінтеграції ветеранів конфлікту на сході України та їхніх сімей", який впровадила Міжнародна організація з міграції (МОМ) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Проект тривав із січня 2019 до червня 2020 року у Київській, Дніпропетровській та Львівській.

Проект передбачав психологічну допомогу і проведення заходів соціального згуртування: змагань, майстер-класів, круглих столів з представниками місцевої влади. Також компонентом проекту були тренінги та гранти на підтримку кар'єрного розвитку та самозайнятості ветеранів. Обіцяли 400 грантів до 400 євро на професійну освіту, перекваліфікацію або підвищення кваліфікації. І ще 400 – до 1000 євро, на розвиток власної справи.

Також у лютому 2020 року в Україні стартувала програма для українських ветеранів від Державного департаменту США вартістю 5,1 млн доларів, яку реалізовує міжнародна громадська організація IREX (International Research & Exchanges Board). Але це суто інформаційний проект, який за два роки має "посилити українські ветеранські некомерційні організації, а також дати державним органам влади інструменти, які будуть використані у формуванні політик щодо підтримки ветеранів та їх родин в мирному житті".

Ще реабілітацією ветеранів АТО/ООС на проектній основі займається міжнародний благодійний фонд "Український жіночий фонд", хоч і з певним гендерним ухилом. Протягом останніх років фонд профінансував низку проектів. У кількох містах Хмельниччини запрацювали Інформаційно-консультативні центри для учасників АТО, їхніх родин, внутрішньо переміщених осіб та жертв домашнього насилля. Однак, по завершенні грантової програми, більшість з них позакривались.

Можна згадати і про практику взаємодопомоги – коли ветерани, які вже "стали на ноги", дають роботу або допомагають відкрити власний бізнес іншим захисникам Батьківщини. Яскравим прикладом є "Pizza Veterano" і "Veterano Coffee", які заснували колишні АТОвці Леонід Остальцев і Рафаїл Агаєв. Швидко розкрутившись, хлопці під своїм брендом на правах франшизи розширюють мережу закладів харчування по всій Україні.

Читайте також: Сувора реальність: Куди податися воїнам АТО після демобілізації

Та й згаданий на початку матеріалу Володимир Прохнич, за словами його друзів, також тримав СТО, на якому давав роботу іншим ветеранам війни. Однак, деякий час тому змушений був закрити заклад і перейти до таксування.

Однак все це більше нагадує аматорські потуги вирішити проблему державного масштабу. Хоча, звісно ж, добре що й вони є.

Та, на жаль, жодної згадки про державну програму реабілітації та реінтеграції ветеранів у відкритому доступі знайти не вдалося. Більше того – в Україні навіть не ведуться дискусії про те, якою саме вона повинна бути. Тобто, це питання взагалі не на порядку денному. При тому, що у всіх цивілізованих країнах з досвідом участі у військових операціях, такі програми є.

Як це відбувається у світі

Для багатьох держав світу, які в той чи інший спосіб брали участь у військових конфліктах, важливим питанням були і залишаються реабілітація і реінтеграція ветеранів. Там з цією метою розроблені і діють спеціальні програми для учасників бойових дій. 

Зокрема, в Сполучених Штатах Америки на національному рівні працює програма з іпотерапії, що перекладається українською як "Коні для героїв". Фінансується вона коштом держави та благодійників. Програма реалізується завдяки співпраці спеціалізованих військових госпіталів з кінськими клубами. Послуги іпотерапії надаються колишнім солдатам на безоплатній основі. Взаємодія із тваринами позитивно впливає на емоційний фон осіб у стані депресії, а в поєднанні з груповими заїздами сприяє соціалізації та реінтеграції у суспільство.

В Ізраїлі життя ветеранів збройних сил, які отримали інвалідність, забезпечується завдяки співпраці уряду та Beit Halochem – міжнародної мережі закладів допомоги в результаті участі у воєнних конфліктах. Це великі центри площею від 5,5 тис. до 10 тис. квадратних метрів, які надають ветеранам та членам їхніх родин послуги фізіотерапії, гідротерапії та реабілітації. Окрім тренажерних залів і басейнів, такі центри пропонують низку освітніх та культурних заходів, а також творчих майстерень. Мережа центрів існує за підтримки неприбуткових організації різних країн, а також спеціального Відділу реабілітації при Міністерстві оборони.