Сувора реальність: Куди податися воїнам АТО після демобілізації

Так сталося, що ми живемо в період змін. Буквально вчора Україна пережила черговий поворотний момент у своїй історії – вперше її армія повністю складається з професійних бійців-контрактників.

"Я, як Президент і Верховний Головнокомандувач, можу доповісти українському народові, що відсьогодні жодного мобілізованого на фронті, в зоні АТО немає. Прийняв доповідь Міністра оборони України Степана Полторака та Начальника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка про завершення процесу звільнення в запас військовослужбовців в рамках шостої хвилі демобілізації" – написав вчора на своїй офіційній сторінці у мережі Facebook Президент України Петро Порошенко.

Це означає, що близько 20 тисяч військових, які були мобілізовані під час 6-ї хвилі часткової мобілізації, повернулись до своїх домівок. Всього ж за весь час україно-російської війни через мобілізацію пройшло близько 105 тисяч чоловік, більшість з яких вже повернулись до мирного життя і в тій чи іншій мірі знайшли собі цивільне застосування.

Звісно, частина мобілізованих підписала контракт і продовжила службу у збройних силах, але зараз не про них. Depo.ua спробував розібратись – як вчорашнім воїнам вдається знайти себе після війни.

Як показує практика попередніх хвиль, більшість демобілізованих військовослужбовців повертаються на свої попередні місця роботи. Воно й зрозуміло – за законом робоче місце за ними зберігається. Так само зберігається місце й у вищих навчальних закладах, якщо раптом когось мобілізували з університетської лави.

Але, разом з тим, дуже багато військовослужбовців після демобілізації обирають інший шлях – йдуть у бізнес. Психологи пояснюють це тим, що більшість із тих, хто пройшов війну, хочуть змінити своє життя, адже на фронті переосмислюють його цінності. Тепер вони воліють займатись тим, про що мріяли ще у дитинстві, що буде приносити їм задоволення.

До того ж люди, які повертаються з АТО, стають більш харизматичними. Багатьом з них воєнний досвід додав рішучості, виразності і чіткості дій. Вони стали більш відповідальними як за власні вчинки, так і по відношенню до інших, що стає їм у нагоді при відкритті власної справи.

Бізнес при цьому може бути самим різноманітним: від сфери послуг (кав'ярні, піцерії, ресторани, масажні салони, кінотеатри, спортивні клуби, автомийки тощо) до промислового виробництва (пошив одягу, виробництво серветок для чистки зброї, виготовлення меблів тощо). Види діяльності можуть бути різними, але всіх їх об'єднує одне: для колег-АТОшників і сімей загиблих воїнів майже завжди діють або великі знижки, або навіть безкоштовне обслуговування. Тобто, принцип "свій до свого по своє" працює у всій красі.

До того ж ті, хто вже встиг "стати на ноги" (переважно демобілізовані перших хвиль), залюбки допомагають "новачкам". Яскравим прикладом є "Pizza Veterano", яку заснували колишні АТОшники Леонід Остальцев і Рафаїл Агаєв. Швидко розкрутившись, хлопці під своїм брендом на правах франшизи влітку запустили мережу кав'ярень по Києву – "Veterano Coffee", яка зараз налічує вже три заклади.

До речі, 10% від продажів компанія перераховує на допомогу дітям, батьки яких загинули на війні.

Однак, роботою чи бізнесом післядемобілізаційна діяльність не обмежується. Повернувшись до мирного життя з його абстрагованістю, часто нерозумінням і неспішним ритмом, демобілізований боєць часто спалахує спочатку внутрішнім, а потім і зовнішнім спротивом. Це знаходить вихід у соціальних протестах, тому багато АТОшників об'єднуються у спілки і ведуть активне громадське життя. Так демобілізований боєць 128-ї ОМБр Віктор Лелях з Нетішина став співзасновником і головою "Нетішинського міського об'єднання воїнів АТО".

"Ідея в тому, щоб відстоювати свої права, бо багато чиновників на місцях не розуміють всієї серйозності ситуації. Також ми плануємо надавати допомогу, зокрема консультаційну, тим, хто мобілізується або призивається на військову службу. У нас вже є досвід, який може декому зберегти життя. Наприклад: як готуватися до мобілізації, що робити в зоні бойових дій, чого боятися, чого не боятися. Нам, на жаль, цього ніхто не розказував" – пояснює Віктор.

Не забуває про захисників Батьківщини і громадський сектор. Власне, саме завдяки громадським активістам і волонтерам по всій Україні діють центри психологічної реабілітації. Як відзначають самі військовослужбовці – держава в цьому плані робить дуже мало, хоч і зобов'язала кожного учасника антитерористичної операції проходити психологічну реабілітацію при поверненні в мирне життя.

Тут хорошим прикладом може слугувати канадсько-український некомерційний проект "Друг Героя", який має надію залучити небайдужих громадян до співпраці та взаємної допомоги у зціленні ветеранів Збройних сил України та українських добровольчих батальйонів, які продовжують боротися із пост-травматичним стресових розладом (ПТСР) та іншими травмами, які були нанесені внаслідок військових операцій, використовуючи потужний зв'язок людини та собаки.

Також допомагає ветеранам АТО знайти себе у світі після війни проект "Життя після АТО", який, зокрема, агрегує необхідну для демобілізованих бійців інформацію про різного роду програми та тренінги, як консультативного, так і психологічного характеру.

Однак, найбільша відповідальність за адаптацію вчорашніх бійців до мирного життя несемо ми з вами – рядові жителі українських міст і сіл. В першу чергу ми не повинні забувати, що саме завдяки цим людям наші міста і села досі є українськими і проявляти до них відповідну шану та повагу.