Підготовка до загострення: Чому Зеленський поміняв армійське командування на бойових генералів

Президент Володимир Зеленський урочисто підписав закон "Про основи національного спротиву" і зміни до закону "Про чисельність Збройних сил України". Це два фундаментальних закони, які нарешті запускають в Україні розбудову системи територіальної оборони. Перший, власне, узаконює і регламентує цю тероборону, а другий – відводить під неї місце у складі Збройних сил України.

Читайте також: Національний спротив з командирами-головами ОДА: Якою буде українська тероборона

Разом з цим президент запустив тотальне оновлення оборонного сектору: 27 липня змінив головнокомандуючого (найвища військова посада у державі), а 28-го – начальника Генштабу і командувача ООС. На всі три посади несподівано (як для кадрової політики Зеленського) були призначені бойові генерали, учасники бойових дій на Донбасі. Також подейкують, що не за горами зміна міністра оборони, якого минулого тижня позбавили ключових заступників. І це на тлі величезної кількості інших кадрових перестановок в силовому блоці.

З одного боку, все це виглядає, як спроба підтягнути власні рейтинги – бойових генералів всі люблять, тому такі призначення апріорі не могли сприйнятись негативно.  А з іншого боку, не виключено, що Зеленський керувався не гонитвою за симпатіями виборців, а військово-політичною необхідністю. Адже багато факторів вказують на те, що ближче до осені на Донбасі може початись нове загострення. А то й не лише на Донбасі. І саме до цього нинішніми призначеннями президент і готується

Донбас

Спостерігаючи за зведеннями штабу Операції Об'єднаних сил, не можна не помітити, що останнім часом ситуація на лінії розмежування суттєво загострилась. Російські найманці дозволяють собі ігнорувати не лише встановлений рік тому режим припинення вогню, але й Мінські домовленості в цілому, обстрілюючи українські позиції з забороненої зброї – ствольної артилерії, озброєння бронетехніки і великокаліберних мінометів.

Ситуація ускладнюється тим, що росіяни завезли на Донбас вдосконалені версії своїх розвідувальних безпілотників "Орлан-10", які можуть стежити за українськими військовими з більшої висоти, будучи недосяжними для традиційних засобів протидії дронам.

Крім того, Росія продовжує стягувати на Донбас нову військову техніку, зокрема, танки. Так, спостерігачі ОБСЄ у звіті від 6 липня повідомили про зафіксовану безпілотником на окупованій території Луганської області бойову техніку окупантів, а саме: 71 танк, 127 броньованих машин, 9 самохідних гаубиць, 18 буксированих гаубиць. У той же час на окупованій території Донецької області безпілотник ОБСЄ зафіксував 8 танків; 29 бойових машин піхоти (БМП) і одну самохідну гаубицю.

А тим часом в Україні на носі 30-й День Незалежності, святкування якого має стати значною іміджевою подією для нинішньої української влади. Зіпсувати таке свято черговим загостренням на фронті або введенням нових військ, як це було в 2014-му, росіянам було б за щастя.

Читайте також: Нові російські танки на Донбасі: До чого готуються бойовики "Л-ДНР" і чого чекати Україні (КАРТА)

Крим

Загроза з Криму також нікуди не зникла. Більше того – вона буде існувати весь час, поки Крим буде під російською окупацією. Адже Росія не приховує того, що робить з півострову суцільну військову базу, стягуючи туди набагато більшу кількість військ, аніж це потрібно для оборони.

Та й давно не секрет, що Крим без дніпровської води приречений на висихання. Власне, що й відбувається останніми роками. У 2021 році ситуація набула ознак гуманітарної катастрофи – висохли майже всі озера на півострові. Аномальні зливи у липні дещо покращили ситуацію, але всі розуміють, що ненадовго.

Як відомо, до російської окупації, прісна вода у Крим подавалася з Дніпра через Північно-Кримський канал територією Херсонської області. Однак, в березні 2014 року Україна подачу води перекрила. Для цього на 91-му кілометрі каналу звели дамбу, яка дозволяє залишити Херсонську область з водою, але перешкоджає її надходженню в окупований Крим.

Саме ця дамба й виступає наразі єдиною технічною перешкодою для подачі дніпровської води на півострів, тому що далі вода йде самотоком. Тому, зруйнувавши цю дамбу і перешкоджаючи Україні її відновлювати, Росія на деякий час зможе пустити воду в Крим.

І така задача виглядає цілком реальною хоча б для того, щоб спробувати. Вдасться це Путіну, чи ні – окреме питання.

Читайте також: Битва за воду: Чому і як Росія справді може напасти з Криму (КАРТА)

Мабуть розуміє це і верховний головнокомандувач, тому українські військові регулярно тренуються відбивати ворожий напад на узбережжі Херсонської області, яка межує з окупованим Кримом.

Також не варто забувати про ініційовану Зеленським Кримську платформу, яка хоч і не принесе практичної користі в питанні повернення Криму, однак тримає і триматиме це питання на порядку денному вітчизняних та світових ЗМІ, що дуже не подобається Кремлю.

Білорусь

Межуюча з нами на півночі Білорусь продовжує поглиблювати зв'язки з Росією, створюючи для України потенційні проблеми, адже протяжність кордону з країною становить 1084 кілометри.

Тобто, якщо раніше найкоротша відстань від російського кордону до столиці України складала 230 км, які можна було подолати за 4-5 години, то після того, як росіяни візьмуть під контроль україно-білоруський кордон, ця відстань скоротиться до 150 км, які можна буде подолати за 2,5-3 години.

А зараз ситуація ускладнюється для нас тим, що через шість тижнів на території Білорусі почнуться спільні військові навчання "Захід-2021" за участі російської армії, які відбуваються раз на чотири роки.

Консалтингова фірма Rochan Consulting, що відслідковує у своєму блозі підготовку до навчань "Захід-2021", стверджує: "Ми бачимо введення у Білорусь найкращих російських військових формувань, які мають найкраще обладнання, що само собою є значним. Але це лише початок".

Скептики можуть згадати останні такі навчання, "Захід-2017", довкола яких також наганяли страху, однак, все обійшлося – росіяни мирно залишили білоруську територію. Але треба розуміти, що з того часу суттєво змінилась політична ситуація в Білорусі. Якщо у 2017 році Лукашенко почувався досить впевнено на внутрішній арені і не хотів втрачати фактичний суверенітет, прогинаючись перед Путіним (що неодмінно сталося б, якби російські війська контролювали країну), то зараз його влада висить на волоску і він готовий обміняти частину цього суверенітету на російську підтримку.

Про цю готовність говорить хоча б офіційний лист представника де-факто білоруської влади, що пропонує керівництву Росії створити спільні розвідувальні пости на західних кордонах Білорусі, серед яких, як відомо, і кордон з Україною.

Читайте також: Загроза з півночі: Як Україні захиститися від російсько-білоруської військової дружби

Всі ці фактори прямо чи опосередковано натякають на потенційне військове загострення, яке може статися в будь-якій точці від Білорусі до Криму, а то й звідусіль одночасно. Зрозуміло, що будь-яка потенційна загроза може як реалізуватись, так і не реалізуватись. Але ігнорувати подібну небезпеку не може собі дозволити влада жодної держави, тому авральне зміцнення кадрової складової обороноздатності України виглядає не так вже й дивно.