"Війська назавжди" і "18 відтінків болю": Чим дипломатична війна США та Росії загрожує Україні

Дипломатичне протистояння між Росією та США, яке в останні дні минулого тижня перейшло у стадію обміну неприкритими погрозами, впродовж вихідних отримало розвиток. Ключовими спікерами цього разу були не політики, а посадовці. Щоправда, це не мало позитивного впливу на дипломатичність висловлювань.

Зокрема, заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд в інтерв'ю Financial Times повідомила, що американська влада пропрацювала 18 сценаріїв дій на випадок вторгнення Росії в Україну. "Я не збираюся заздалегідь розповідати про 18 різних сценаріїв… Я б просто сказала, що наша рішучість і переговори, які ми ведемо з нашими союзниками, спрямовані на те, щоб завдати дуже гострого болю дуже швидко, якщо Росія зробить цей крок (агресію проти України — ред.) у будь-якій формі", - заявила Нуланд.

Ключовим спікером з боку Росії цього разу однозначно виступив прес-секретар російського президента Пєсков, який дав інтерв'ю для програми Фаріда Закарії на CNN.

В процесі Пєсков створив міні-сенсацію, заявивши, що "ми не збираємося стверджувати, що не розміщуватимемо наступальні озброєння на території України". Заява встигла обрости різними припущеннями — починаючи від того, що Пєсков зізнався у підготовці агресії, і завершуючи версією про те, що Росія розмістить наступальні озброєння у анексованій частині Донбасу. Щоправда, потім Пєсков почав переконувати всіх, що його "не так зрозуміли".

Втім, навіть якщо абстрагуватись від суперечливої частини розмови Пєскова з журналістами, дещо він пообіцяв цілком прозоро. Зокрема, російські підрозділи, розташовані по периметру кордонів з Україною, концентрація яких викликала побоювання стосовно початку повномасштабного вторгнення, від кордону ніхто відводити не планує. Оскільки ці війська знаходяться на території Росії, і залишаться на своїх місцях через "напружену ситуацію", яка виникла на кордоні та "недружню атмосферу", створювану діями НАТО.

Аналізуючи заяви Нуланд та Пєскова, насправді, не складно помітити одну річ. В обох випадках спікери явно не дуже впевнені в тому, що вони говорять.

Будь-яка людина, бодай трохи знайома з роботою бюрократичної машини, знає — якщо є "18 планів" реакції на якусь подію, то в реальності це означає, що як на неї реагувати, ніхто до ладу не знає. А багаточисельні плани — це спроба зімітувати якусь діяльність і розпилити відповідальність.

Натомість заява Пєскова про те, що російські війська залишаться на українському кордоні надовго, теж демонструє відсутність в Росії чіткого плану дій. Бо досить згадати супутникові фото російських таборів поблизу кордону, щоби зрозуміти одну просту річ. Війська стоять буквально в чистому полі, з технікою під відкритим небом і солдатами в наметах. Таке розміщення підрозділів є або підготовкою до вторгнення, або "одноразовим" погрозливим жестом, а не геополітичним кроком і способом протидіяти НАТО. Бо в останньому випадку біля кордону будувались би укріплені райони і казарми, а не польові табори.

Тож хаотичні заяви як американських, так і російських посадовців зараз натякають на те, що ані в Москві, ані у Вашингтоні немає чіткого розуміння того, що робити з кризою на українському кордоні далі. На користь подібної гіпотези говорить і той факт, що Кремль, двічі на біс отримавши добре артикульовану відмову на свої вимоги стосовно "гарантій безпеки", тепер вимагає від Заходу "письмову відповідь".

Звичайно, Росія вимушена якось реалізувати свої погрози Заходу та Україні. Але фінального рішення стосовно того, якою ця відповідь буде, наразі немає. Так само і у Вашингтоні немає якогось одного докладного і обдуманого документу, який би передбачав реакцію на ті чи інші кроки Кремля — а є заяви Держдепу про "гострий біль". Які, коли чесно, найбільше схожі на погрози Трампа Кім Чен Ину, а не на план практичних дій.

Подібна ситуація, з одного боку, дає Україні певний запас часу, і залишає ймовірним суто дипломатичне розв'язання ситуації. З іншого ж боку, розквартировані в польових таборах російські війська — це класична ситуація з "рушницею на стіні". Пострілу якої можуть спробувати добитись групи впливу в Росії, зацікавлені в подальшій ізоляції країни та повному домінуванні силового блоку.

Тож поки тривають останні, схоже, залпи дипломатичної війни між Заходом та Росією, залишається сподіватися, що Кремль, вибравши стратегію гібридної війни з Україною, не спробує "зімпровізувати", повернувши її до стану класичного і масштабного збройного конфлікту.