Лавров, Володін та десантники: Про що свідчать слова російських посадовців та дії Кремля

Сьогодні очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергєй Лавров провів епічну тригодинну конференцію, суть якої можна сформулювати одним реченням: "Росія довго терпіла безчинства НАТО, але більше терпіти не буде".

Лавров розповів і про "справжні червоні лінії" Кремля (вочевидь, є і несправжні), і про те, що Росія "довго терпіла" — але "тепер нашому терпінню прийшов кінець!", і про те, що "участь західних інструкторів у конфлікті на Донбасі буде переходом усіх червоних ліній та означатиме пряме зіткнення російських людей та військових НАТО" (так ніби американська авіація чотири роки тому під сирійським Хішамом не змішувала два батальйонів "російських людей" з піском тамтешньої пустелі).

Втім, навіть заяви Лаврова бліднуть на тлі спічу спікера російського парламенту Вячеслава Володіна, які він адресував своїм колегам у Конгресі США. "Росія має зброю, яку не має жодна держава світу, але ми цієї переваги в діалозі з НАТО не використовуємо", — завив він. Далі, потроху нарощуючи градус істерики, Володін плавно дійшов до сентенції про те, що США "ніколи не знали війни на своїй території" та "не втратили 27 мільйонів життів під час Другої світової" — чи то обіцяючи повторити світову війну на території США, чи то знищити аналогічну кількість американців без світової війни. "Поки пропонують сідати за стіл переговорів, використовуйте цю нагоду. Росія має чим постояти за себе. Не доводьте до таких аргументів",— резюмував Володін.

Все це не можна оцінити ніяк інакше, як подальше підвищення градусу словесної істерії. Оскільки подібні заяви не збільшують навіть уявного юридичного права Росії на якісь силові дії, навряд чи лякають стратегів НАТО, які і без того розглядають сценарії агресії у Європі, і тільки обвалюють індекси ділової активності в Росії.

Але, на жаль, тим справа не обмежується. Більш істотною була заява Андрія Сердюкова, командувача сил ОДКБ (не плутати з Анатолієм Сердюковим, екс-міністром оборони Росії). Який повідомив, що російські ударні частини повертатимуться з Казахстану літаками разом з військовою технікою. Зазвичай, завершуючи військову операцію, роблять не так — особовий склад додому летить, а техніка трюхає залізницею, економлячи моторесурс військово-транспортних літаків (до яких — особливо Ан-124 — в Росії дотепер немає запчастин). І той факт, що російські війська готуються поспіхом перекидати разом із технікою, свідчить про бажання Росії якомога швидше повернути на європейську арену свої найбільш боєздатні частини та готовність до силових дій. Втім, елітні підрозділи — 31-а та 45-та бригади — Росія використовувала не як "гарматне м'ясо", а для коротких спецоперацій. Наприклад, анексії Криму, яка пройшла за відсутності спротиву українських підрозділів.

Тому можна припустити, що і цього разу російські десантники не підуть в лобову й самогубну атаку на українську оборону. Цілком ймовірним є варіант, за якого вони ефектно увійдуть на території "Л-ДНР" — і оголосять про готовність офіційно анексувати — пардон, "захистити" цей шматок української території. Подібний крок дозволив би Росії зайвий раз продемонструвати "серйозність намірів" — при тому не спровокувавши згубних економічних санкцій, які розраховані на випадок масштабного вторгнення російських регулярних сил на українську територію.

Подібний розвиток подій дозволив би Путіну вийти з історії з "вимогами безпеки", зберігши обличчя, не викликав би якоїсь надмірної реакції на Заході, і навіть в Україні не розглядався б, як катастрофа.

Але не виключеним є і варіант, за якого фінального рішення стосовно подальших дій у Кремлі все ще не прийнято. І поряд з "аншлюсом ОРДЛО" на столі можуть бути і варіанти з різкою активізацією бойових дій як на лінії зіткнення на Донбасі, так і в південних регіонах України. Втім, яким би не було фінальне рішення Кремля, Україні, вочевидь, варто зберігати спокій — але готуватися до найбільш радикальних варіантів протистояння з Росією. Усвідомлюючи при тому, що спроба повномасштабного протистояння цілком може бути фінальним акордом путінського режиму.