Ва-банк Коломойського: Навіщо олігарх шантажує США $100 мільярдами від Путіна

 

Інтерв'ю Ігора Коломойського у The New York Times, на перший погляд, цілком тягне на мегасенсацію. У ньому олігарх, якого на Заході традиційно вважають "ляльководом" чинного українського президента, фактично ставить Сполученим Штатам ультиматум, суть якого зводиться до наступного — в разі відсутності належної підтримки Україна завжди може повернутись до союзу з Росією, що створить для США і НАТО колосальні проблеми.

Щоправда, видання не дає масиву прямої мови Коломойського, обмежуючись окремими твердженнями і цитатами — що, насправді, сильно заважає розумінню всієї повноти позиції Ігоря Валерійовича. Хоча про те, що лексика Коломойського періодично виходить за межі цензурної, автор інтерв'ю згадує.

"Ви, - Америка, - змушуєте нас воювати і навіть не даєте нам грошей на це", - констатує Коломойський. І зазначає, що фінансування з Росії цілком може замінити Україні кредити від МВФ. "Ми візьмемо 100 мільярдів доларів у росіян. Я думаю, що вони із задоволенням дали б їх нам сьогодні, - зазначає олігарх. - Якщо Україна піде на подібний крок, то в момент, коли "російські танки будуть розміщені біля Кракова і Варшави... ваше НАТО буде мочити свої штани і купувати памперси".

На подібному тлі заяви Коломойського про те, що він все ще претендує на повернення "Приватбанку", а Зеленському треба було погодитись на пропозиції Трампа і почати розслідування проти Байденів, виглядають відверто дрібно і нецікаво. Ігор Валерійович Коломойський завжди був майстром політичного і економічного епатажу. Але одна річ, коли предметом його маленьких спектаклів ставали питання його стосунків із конкурентами-олігархами чи з державою. Інша річ, коли олігарх взявся визначати геополітичний курс України. Без референдуму, голосування у Верховній Раді чи бодай усного розпорядження Зеленського.

Можливий, звичайно, варіант, за якого Коломойський, перебуваючи у дещо зміненому стані свідомості, просто вирішив поговорити про політику. І те, чим звичайні люди займаються в компанії друзів, колег по роботі чи сусідів по сходовій клітці, Ігор Валерійович, як людина мачсштабна, вирішив зробити одразу зі співробітниками відділу політики The New York Times. У такому випадку, вся ця історія завершиться, так і не розпочавшись — як, наприклад, нещодавні публічно висловлені поради Коломойського стосовно цілющого впливу технічного дефолту на здоров'я української економіки.

Втім, якщо все це інтерв'ю є чимось більшим, ніж випадковий набір слів, то в чому полягає політичний посил цього звернення олігарха?

Перший, і абсолютно очевидний момент полягає в тому, що Коломойський не може всерйоз пропагувати примирення з Росією. Із тієї простої причини, що в разі потепління стосунків між Києвом та Москвою йому доведеться залишити всі без винятку свої українські активи і провести залишок життя, не виїжджаючи за межі Ізраїлю. Якщо він, звичайно, не захоче стати жертвою прикрого самогубства. Оскільки Володимир Путін взагалі дуже несхвально ставиться до реально незалежних олігархів — що в своїй, що в сусідніх країнах. А на олігархів, які дозволяли собі ненормативні коментарі як щодо політики Путіна, так і щодо його зовнішності, неприємності чекають особливо прикрі і цілком гарантовані. Незалежно від того, які "призи" вони б не запропонували на обмін. Тому заява Коломойського, звичайно, не означає його готовності стати на бік російських колаборантів. І це, можливо, єдина добра новина в усій цій історії.

Але бажання налякати Вашингтон і решту колективного Заходу можливістю неконтрольованого розвитку ситуації в Україні у Коломойського явно було присутнє. І не виключено, що олігарху частково навіть вдалося реалізувати це бажання. Оскільки він, як би там не було, говорив про потенційно найгірший для Заходу і України сценарій розвитку подій, який є малоймовірним, але не є неможливим. І це розуміють у Вашингтоні, принаймні, в державному департаменті, якщо не в Білому домі. Можливо, послання Коломойського покликане сприяти кращій комунікації між цими відомствами, що теж можна записати йому в плюси.

При тому подібне інтерв'ю стало колосальним ударом по позиціях України загалом, і чинного президента України - зокрема. Для тих, хто щиро вважав, що Зеленський — маріонетка Коломойського, новиною стало те, що його ляльковод готовий до божевільних кроків. Для тих, хто вважав Зеленського "борцем з олігархами", стало очевидним, що одного він явно "недоборов". А для тих, хто вважав, що зовнішньополітичний курс України був визначений консенсусом між більшістю громадян і політичних еліт, які репрезентують їхні інтереси, стало зрозуміло, що в країні є впливові люди, готові протиставити власну волю, кошти і зв'язки не для того, звичайно, щоб змінити цей вибір але, як мінімум, зробивши цей вибір предметом зовнішньополітичного торгу.